Без категорії

Страждання святого великомученика Іоанна Нового, якого називають Сучавським, мученого в Білгороді

Місяця червня на 2-й день

Написав Григорій Монах, ігумен обителі Пантократорової, який був пресвітером великої церкви Молдовлахійської

Багато прикладів для наслідування дають нам ті, що добре й богоугодно жили. Серед них же і цей виявився, хоч і в останню годину, але не менший від перших. Не лише-бо страждальців перших століть вінцями вшанував Владика Христос, а й нині, в останні часи, відчиняє двері перед охочими і також винагороджує їх почестями та дарами. Тут почнемо слово повісті про святого Іоанна, доблесного воїна Христового, сповненого благодаті Святого Духа: хто він був, і звідки, і яким чином лику і вінця мученицького сподобився.

Трапезунд дав цього мужа, град славний і великий, що у східному краї лежить поблизу Сирії, сягає кордонів Великої Вірменії. Добра пристань для тих, що на кораблі звідусіль морем пливуть, бо вистачає там всього для потреби. Мешканці ж града того, біля моря живучи, з купецтва і мореплавства собі на життя достатньо заробляють. Тому й блаженний Іоанн, часто на корабель сходячи і до багатьох градів пливучи, займався купецтвом. Якось трапилося йому з великими закупами увійти в корабель мужа іноземного, який був родом фряг, вірою не східного ісповідання, вдачею суворий, немилостивий і нелюд. З таким чоловіком у його ж кораблі плив святий, і почав ворог-диявол заздрити богоугодному життю його, бо нелегко було ворогові терпіти чесноти Іоаннові: бачив, як часто той молиться до Бога і постить, добре поводиться і для всіх відкритий, милосердний до тих, що потерпають на кораблі від скрути, і до тих, яким трапилося захворіти, — утішав-бо їх раб Христовий, даючи їм зі свого достатку потрібне, і у всьому руку допомоги простягаючи. Очі ж свої сльозами наповнивши, казав собі, говорячи: “Якщо помилуєш стражденного брата — помилуваний будеш, і якщо утішиш скорботного — і ти утіхи від Бога сподобишся”. Те бачачи, і заздрячи, і хотівши святому перепону зробити і загородити шлях до спасення, невидимий ворог замислив спочатку відтягнути його від благочестивої віри. Намовив-бо на нього ворога видимого — начальника корабля, супротивного вірою, аби дошкуляв правовірному рабові Христовому в східному благочесті. Була-бо між ними в дорозі морській велика за віру суперечка, і завжди Іоанн святий як той, хто в книжному ученні обізнаний і премудрий, перемагав того фряга і соромив неправедне його мудрування. Гнівався тому той на нездоланного воїна Христового, і лютував, і докорами багатьма дошкуляв йому, і ворогував на нього, погано думаючи про нього. Коли така ворожнеча розпалилася, пристали до берега біля Білгорода, що на Босфорі. Вийшов-бо поганий той кораблеплавець, до єпарха града того пішов — був же єпарх персом родом і вірою, ревний хранитель передання батьків своїх. До того перса на святого Іоанна приніс оббріхування таке. “Є, — казав, — о ігемоне, чоловік, який на кораблі зі мною сюди прибув. Він хоче від християнського відступити передання і відчужитися від своєї віри, хоче до вашої віри приступити і бути вам у переданні спільником. Мені-бо в дорозі морського плавання сповістив те і присягами багатьма присягає, що не змінить наміру свого. Тому ж і ти швидко подбай про нього, щоб привести його до вашого одновірства, аби була тобі велика від роду твого похвала. Той-бо муж велеслівний, і красномовний, і серед найперших Трапезунда-града вельмож не останній”. Це чувши, нечестивий ігемон сповнився радости і, на звичному для суду місці сівши, звелів з честю прикликати до себе блаженного Іоанна Трапезундця. Бачивши його, сказав: “Досить про тебе чув, о чудовий муже, що нашу віру ти полюбив і хочеш її прийняти. Наша-бо віра чесних думкою торкається, і серця тих, що її розуміють, до своєї любови запалює. А хто з радістю приймає її — тим щасливе життя дає і довгі літа. Християнська ж віра сміху достойна, не барися тому відкинути її від себе далеко, о друже славний, передання ж і закони християнські велегласним голосом висмій перед всенародним цим зібранням, задля цього ми разом всі з жінками і дітьми зійшлися, бо чули, що ти хочеш нині стати проповідником нашої світлої і славної віри. Іди далі, о дивний муже, стань з нами разом і найсвітлішим голосом прослав світлозоре сонце, і віддай честь зірці, що перед сонцем засяяла, і принеси жертви тим небесним світилам, що світ осявають. А тоді від царя нашого багатьох почестей і великих санів удостоїшся, нам же наче братом щирим станеш і насолодишся життям, солодким для всіх людей”.

Коли такі слова улесливі розмаїтий у злості і підступний перс говорив, святий Іоанн мислені очі вгору звів, прикликав на допомогу Владику, який казав, що “коли ведені будете перед царів і князів через ім’я Моє, не вчіться наперед, що казатимете чи що відповідатимете у ту годину, дасться-бо вам слово, з яким не зможе сперечатися ніхто з тих, що противитиметься вам. Тоді чуттєвими очима на ката поглянув, сміливо простягнув руку і відповів, кажучи: “Вважаєш, що я зміг би брехати, о ігемоне! Не було в мене таких слів, щоб я відрікався Христа мого, не буде мені такого ані нехай не допустить Господь мій Ісус Христос, щоб таке коли на гадку мені спало. Це підступ ворога істини, сатани, батька твого. Увійшов-бо в тебе, як у свою стару посудину, говорить до мене через тебе, до згуби притягнути мене сподівається і примушує мене відступити від Бога істинного, який, як же иншого всього видимого і невидимого Творець, так і самому тому сонцю Творцем є, яке ти шануєш, наче бога, одержимий пітьмою зваби. І безумно приносиш творінню ту честь, яку самому Богові приносити годиться. Тому не зваблюй мене схилитися до брехні, більше ж — ти сам, пізнавши від мене таїнство правди, відкинь, прошу тебе, пітьму нечестя, що на душу твою налягла, і сподобися стати сином світла, понад сонце сяючи зорями божественного хрещення. Сонця ж, що на небі видно, не май за бога, але знай, що то світило вогненного єства, яке поставив Творець Бог людям на службу, і у четвертий день воно було створене. Як же творіння може бути богом?” Такі слова Іоанн святий промовив, підніс руки свої до неба і, звівши очі, гукнув, щоб усі почули: “Хай не буде такого, щоб я відрікся від Тебе, Христа, Спаса мого, з безначальним Твоїм Отцем і Пресвятим Духом славленого Бога! Не поклонюся сонцю, не послужу вогневі, не принесу жертви зорі, яку еллінські байки тезойменною блудній пристрасті називають”. Коли так мученик сміливим голосом і з радісним лицем говорив, кат мінився на обличчі, розпалюваний всередині вогнем гніву, і не міг довго терпіти мужа, що говорив йому протилежне: Христа ж бо, якого ображав нечестивий ігемон, святий Іоанн хвалив і посеред численного люду проповідував як істинного Бога, нечестиву ж ігемонову віру, правильніше ж звабу, бештав, до решти відкидаючи. Звелів тому кат воїнам скинути одяг з мученика. І зразу воїни зробили те, швидше від слова. І стояв святий нагий, у Христа одягнений. Тоді звелів ігемон багато палиць покласти і мовив до мученика: “Не байки нам оповідати, а відректися віри своєї некорисної обіцяв ти, бажаючи всім серцем приступити до нашої світлої віри й нашими прикраситися законами. Покинь тому довгі свої злослів’я і, що обіцяв, те виконай — поклонися світлозорому сонцю. Якщо ж ні, то так мені славна наша віра, що не лише цими палицями твою розшматую плоть, а й иншими гіршими муками, єству нестерпними, мучити тебе буду, врешті найгіршу тобі заподію смерть”. Святий мученик відповів, кажучи: “Я не байкар, о всілякої скверни сповнений кате, але раб і проповідник правдивого Бога, у Тройці славленого. У нього ж бо від прабатьків і батьків моїх вірити навчився, тому й нині поклоняюся Йому єдиному, і Йому жертву хвали приношу, і Його Творцем усього вважаю і визнаю, й очікую, що Він буде Суддею живим і мертвим, щоб кожному за ділами воздати. Прийде у той час, коли, за Його велінням, це видиме сонце, на службу людям встановлене, змеркне. Тому й не сподівайся щось инше від мене почути, ніж те, що я від початку казав, бо ніколи не вшаную творіння більше від Творця ані не поклонюся створеному більше, ніж Творцеві, допоки маю розум і є господарем своєї свідомости. Більше не зволікай, діячу неправди, але псячий і нелюдський норов, що в тобі криється, відкрий і звільни себе від турбот про винайдення для мене мук: яким-небудь способом катування і смерти пошли мене до жаданого мого Владики Бога. Роби швидко, що маєш робити, щоб не глушилися більше вуха мої твоїми найнечестивішими словами, про них же сказав пророк: “Отрута гаспида під устами їх”. І щоб не дивився я довго очима своїми на всескверне твоє лице, ось маєш готову до катування оголену плоть мою, бий палицями, пали вогнем, у воді втопи чи мечем розрубай. Й инших, якщо маєш яких, лютіших мук завдай мені, не лінуйся, все я готовий з насолодою витерпіти за любов Христа мого”. Жорстокий кат, чуючи ці слова мученикові, запалав гнівом і звелів зразу на землі розтягнути мученика й палицями сукуватими немилостиво бити. Настільки жорстоко слуги били страстотерпця Христового, що кришилася плоть його на багато частин, з палицями в повітря підносилася, й обагрилося кров’ю ціле місце, на якому святий мучений був. Доблесний же страждалець, такі муки мужньо терплячи, умові свої очі зводив до неба, кажучи: “Дякую тобі, Владико Боже, що сподобив мене кров’ю своєю омитися чисто від гріхів моїх, в які після святого хрещення з немочі людської я падав”. Сини погибелі, чуючи, як мученик молився до Бога, більшого гніву сповнилися і доти били його жорстоко, допоки не затих голос його. Тоді настав вечір, і звелів ігемон мученика, ледь дихаючого, двома веригами зв’язаного, вкинути до темниці й пильнувати його до ранку для більших мук. А тому що мученик від лютих ран не міг сам іти, тягнули його, наче трупа, і до в’язниці вкинули.

Наступного дня звіроподібний той кат, на звичному місці судища сівши, звелів поставити перед собою мученика — Іоанна святого. Став перед ним страстотерпець Христовий, лицем світлий і радісний душею. На нього поглянувши, світле й радісне його лице бачачи, нечестивий суддя вельми здивувався, як після таких довгих мук душа в ньому перебуває і, наче нічого не витерпіла, веселиться. І сказав до нього: “Чи бачиш, Іоанне, в яке безчестя ти привів себе своєю непокірністю — ледь не позбувся солодкого і для всіх людей від всього любішого життя. Проте, якщо на мою думку пристанеш, вернеться тобі здоров’я за лічені дні — і розшматована ранами плоть твоя вилікувана буде, бо є в нас лікарі вмілі, що з Індії і Персії прийшли. Якщо ж і далі у християнстві перебувати хочеш, то знай, що більше тебе чекає лихо”. Святий же мученик відповів: “Розшматованим тілом своїм я анітрохи не журюся, о судде, бо наскільки зовнішня наша людина тліє, настільки внутрішня оновлюється, — як же говорить великий апостол Господній. Моя ж турбота — не що инше, лише перетерпіти до кінця муки, яких мені завдаватимеш, у Христі, що мене укріплює й каже: “Хто перетерпить до кінця, той спасеться”. Коли новіші якісь винайшов на мене муки — здійснюй їх — перших-бо, накладених мені від тебе ран, я навіть не відчув”. Цими премудрими словами святого безумний кат осоромлений був, затрясся гнівом і, як звір, рикнув, знову простягнув на землі мученика, лютіше бити звелів. І били слуги страстотерпця без жалю довго, змінюючи один одного, що й нутро його вельми зранене було. Він же шепотів устами, молячись до Бога. І коли, б’ючи те діямантове тіло душі, воїни знемогли, і всілякого віку люди на нечистого суддю кричали, засуджуючи немилостиву його вдачу і жорстокість, звелів кат привести коня неприборканого й дикого і ноги мученика до нього ззаду міцно прив’язати, сісти ж на коня одному з воїнів і вулицями града, скільки можна, гнати коня, женучи — волочити Христового страждальця. І волочений був святий так по цілому граді, і було видіння жалісне для очей благочестивих. Вершник-бо, що волочив святого, досягнув поселення юдейського і їхав, минаючи їхні вулиці, а багато юдеїв насміхалося з волоченого мученика, і кричали злісні ті люди, повертаючи лиця свої, і кидали в нього, хто чим мав, сміхи безчинні й негарні чинячи. Один же з них у хату побіг, схопив меч оголений і, сягнувши волоченого святого, відтяв йому голову. І так добрий воїн Ісуса Христа закінчив подвиг свій страдницький — передав святу свою душу в руки Господа свого. Тіло ж його чесне воїн той відв’язав від коня і кинув на тому ж місці. І лежав з відтятою головою, непохований і непильнований, і ніхто з християн не смів торкнутися до нього, боячись гніву нечестивих. Коли настала ніч, було чудо над тілом мучениковим очевидне: багато лямпад ясно палало, і три світлоносні мужі співали співи невимовні священнославні і кадили, і стовп вогненний над мощами святого утвердився. Це чудо багато хто бачив. Один же з юдеїв, його хатина була поблизу того місця, на якому багатостраждальне тіло лежало, думаючи, що священики християнські прийшли взяти його і за звичаєм поховати, взявши лук зі стрілою, наблизився туди, хотівши поцілити в одного з видимих тих гаданих священиків. Напнув стрілу, натягнув, скільки було сили, і, коли хотів випустити стрілу, приліпилася стріла з тятивою до пальців правої його руки, лук же до лівої руки приліплений був, й ані стріли пустити, ані своїх рук від лука і стріли звільнити не міг. І так єхидний той виродок єврейський цілу ніч страждав. Коли починало світати, невидимими стали дивні ті мужі, і стовп вогненний, і лямпади сховалися. І люди всілякого віку сходилися на те місце, дивилися на окаянного стрільця, який напнув лук і стрілу і так лишився стояти, наче залізними оковами, невидимою силою Божою зв’язаний, — і визнав, хоч і не хотів, юдей той детально все, що бачив над мучениковим тілом, і як вчинилася йому від Бога кара за те, що насмілився погане діло почати. Після достатнього виявлення того чуда звільнилися його руки, і прийняв звільнення від кари. Ігемон же, про те довідавшись, злякався вельми і звелів християнам взяти тіло мученикове і поховати його. Християни, взявши його, поховали при церкві своїй чесно.

Минуло декілька днів, фряг той, який передав святого на муки, захотів вкрасти чесне його тіло і віднести до себе: розкаявся у злості своїй. Однієї ночі, зручний час вибравши, прийшов зі своїми до гробу мученикового і, розкопавши місце й гріб відкривши, хотів взяти чесні мощі. Христовий же воїн у ту ж годину явився пресвітерові тої церкви уві сні, кажучи: “Встань швидко, біжи до церкви, ось-бо хочуть мене вкрасти”. І зразу пресвітер встав, побіг з поспіхом і на місце прибув, побачив гріб розкопаний і тіло святого, мало не винесене. Скликавши благочестивих людей, розповів, що було, і всі прославили Бога, який прославляє святих своїх. Чесні ж мощі святого мученика взявши, внесли до церкви й у вівтарі поблизу святої трапези поклали. І лежали там ті святі мощі сімдесят літ і більше, і бували над ними часто якісь божественні явлення вночі і вдень. Часом-бо світло якесь чудесне з’являлося, часом стовп вогненний, часом пахощі невимовні від гробу виходили і зцілення хворих відбувалися. Дійшла ж про те слава до тодішнього володаря Молдовлахії і Помор’я благочестивого і христолюбного великого воєводи Іо Олександра — мужа, що багатьма чеснотами себе прикрашав і мучениколюбцем був. І захотів він дуже мати в себе той пребагатий скарб — чесні мощі мученика Христового Іоанна святого. Порадившись зі священнішим архиєпископом Йосифом, послав одного з вельмож своїх з достатньою кількістю воїнів до Білгорода. Вони ж постаралися, принесли звідти, не гаючись, мощі мученика. І вийшов назустріч великий воєвода зі всіма вельможами, і священніший архиєпископ зі всім духовним чином, і весь люд прийшов, мученика радісно зустрічав зі свічами, і кадилами, і пахучим миром. Великий же воєвода, припадаючи до раки святого, обіймав багатостраждальні його мощі, прикладаючи свої очі й уста до чесних рук мученикових, сліз же доволі з великої радости проливав, визнаючи цього святого мученика хранителем своєї держави, і так з великою шаною поклали чесні мученикові мощі у святішій митрополії у стольному граді Молдовлахійської держави Сучаві. Про зцілення, які тоді (і потім) на різні недуги слабуючим від мощей мученикових подавалися (і нині подаються), нехай (говорить оповідач) розкажуть ті, що прийняли благодать, хай проповідують прийняті від нього добродіяння. Тут же досить сповістити, що такий мав мученицький кінець Йоан святий, так осоромив нечестивого єпарха, таку боротьбу в подвизі показав і вінчався з рук подвигоположника Христа. Таке було доброкупецтво Іоаннове: мало дав, багато придбав, зрадникові тіло за тягар залишивши, далі не в Трапезунд, а до Вишнього Єрусалиму попрямував, у мученицький лик як мученик, на Авраамове лоно, у поселення святих, у пристань благих, у світлиці нетлінні, де став перед трисвятою і пребожественною Тройцею, їй же слава, держава, честь, краса і поклоніння нині і на безконечні віки. Амінь.