Страждання святого священомученика Януарія-єпископа і тих, що з ним

Місяця квітня на 21-й день

Коли Диоклитіян і Максиміян, нечестиві царі, на християн лютували, взяли воїни Януарія-єпископа і представили Тимотею, ігемонові кампанійському, на допит. Його ж всіляко до ідолопоклоніння примушували: і ласкою зваблювали, і погрозами страшили. Коли ж бачив ігемон, що непохитний він у християнській вірі, наче стовп, у піч вогненну звелів вкинути на спалення. І залишився святий, як же колись у вавилонській печі троє юнаків, неушкоджений вогненним опаленням, бо ангел Божий до нього зійшов і силу вогню на холод перетворив, і ликував святий посеред вогню, співаючи і славлячи Бога. Коли вийшов він із печі, бачили всі, що навіть до риз його вогонь не торкнувся, і дивувалися вельми. Ігемон же, думаючи, що чарівною якоюсь силою єпископ християнський з вогню цілим зберігся, більшої люті на святого сповнився і звелів мученика на катівні настільки сильно розтягнути, що й члени його із суглобів своїх відділялися, і так розтягненого без милости бити, допоки все тіло його не розшматується, і голих костей не буде видно, і земля не наповниться кров’ю. На таке страшне видовище прийшло два клирики — Фавст-диякон і Деситерій-чтець, і стояли поміж людьми, дивилися на страждання свого єпископа. І тому, що й тішилися духом через мужнє його терпіння, і плакали через люті завдані йому муки, бо й жили святого перерізані бачили, і просльозилися, — з того були впізнані, що християни. Схопили тому нечестиві обох і разом зі святим мучеником Януарієм-єпископом зв’язали, вели за ігемоном у Путеол-град і там до темниці вкинули. Були в темниці тій Прокул і Сосій, диякони града Путеольського, що сиділи за Христа, і двоє простих чоловіків — Євтихій і Акутіон, засуджені на поїдання звірам. Наступного дня всіх з єписокопом на видовище вивели і звірам віддали. Бог, який прославляється у святих своїх, загородив уста звірам на видовищі тому, як же колись у ямі, куди Даниїла вкинено, і жоден зі звірів не торкнувся мучеників, але всі природну лють на овечу змінили лагідність, прийшли і припали до ніг святого єпископа. Таке надприродне діло всіх глядачів у подив і жах привело. Але ігемон і цю божественну силу волхвуванню християнському зарахував, думав як би святителя Божого і тих, що з ним, конечній страті передати. Так розумом кидався — і раптом осліп тілесними очима той, хто сліпував давно душевними, і шукав провідника, намацуючи стіни. Коли ж святитель і мученик Христовий Януарій, незлобливий, помолився за того ворога свого — за ігемона Тимотея, — зразу прозрів тілесно, але не душевно. Люди, що на всі ті чуда дивилися, повірили в Христа, було їх коло п’яти тисяч. Невдячний і твердий серцем ігемон, від раптової сліпоти мученицькими молитвами просвітлений, не лише істини не пізнав, а й більше безумствував, і замість того щоб віддати хвалу істинному Богові, Христу, Господу нашому, ображав Його. І через навернення до Нього стількох людей гнівом збісився, звелів мечем потяти святих мучеників. І так святитель Божий Януарій-священомученик зі своїми співстраждальцями Фавстом, Прокулом, Сосієм — дияконами, і з Деситерієм Читцем, і з Євтихієм, й Акутіоном прийняв вінець мученицький, з ними мечем убитий був за градом Путеолом. Тіла ж святих навколишні гради забрали по одному, кожен град намагався свого за себе перед Богом заступника мати. А священомученика Януарія тіло неаполітяни взяли, у свій град із шаною принесли, у церкві своїй поклали. У той самий час, коли тіло святого з Путеола-града брали, кров його запечену там із землі зібравши, поклали в посудину скляну і зберігали її в себе належно. Коли ж поставили її при голові мучениковій, зразу та запечена кров розтанула і закипіла, наче щойно пролилася. Діялися ж і чуда всілякі в Неаполі-граді молитвами священомученика Януарія. Найвидатніше ж чудо там прославилося таке. Коли гора, що Везувієм називається, видала з надр підземних полум’я вогненне, як ніколи, велике, що не лише близькі міста, а й далекі великий страх і тремтіння мали, у той страшний час збіглися люди до гробу святого священомученика Януарія і зі сльозами допомоги в нього просили. Зразу його молитвами сховалося те вогненне полум’я в гору ту — і страх зник, і ніякої не було далеким і близьким градам шкоди. Ще ж й инше преславне чудо сталося — над мертвим хлопцем. Жінка одна, вдова на ім’я Максиміла, мала єдиного сина, і коли він помер, плакала невтішно. Трохи від ридання до тями прийшовши, поглянула на церкву і бачила над дверима церковними таблицю, на якій було зображення святого єпископа Януарія. І згадала чудо, яке було колись у Старому Завіті, коли святий пророк Єлисей воскресив сина сунамитянки. Зрушилася сильною надією на Бога й на угодника Божого та жінка, вчинила подібно: взяла ікону святого мученика Януарія і на мертвого хлопця свого поклала: очима до очей, устами до уст і далі тіла зображеного подобу до тіла мертвого, зі стогоном і гарячими сльозами помолилася, кажучи: «Рабе Божий, помилуй мене й утіш печаль мою, воскреси сина мого, бо єдиний у мене». Коли вона так помолилася, зразу ожив хлопець і став здоровим. І всі, хто прийшов на його похорон, таке преславне чудо бачивши, здивувалися, прославляли Бога й дякували Йому, який дивне робить через святих своїх. І святого мученика Януарія — швидкого помічника — похвалами возвеличили. Його ж святими молитвами хай і нас здивує Господь милістю своєю навіки. Амінь.