Священомученик Патрикі, єпископ Пруський, і з ним три пресвітери: Акакій, Менандр і Полієн

Місяця травня на 19-й день

Престолом святого єпископа Патрикія був Прус-град у Вітинійському краю. Там він віру Христову відкрито проповідував, викривав же еллінський блуд і багатьох від ідолопоклоніння навертав до Христа Бога, і взяли його нечестиві з трьома пресвітерами — Акакієм, Менандром і Полієном — і до вітинійського ігемона Юлія, служителя бісів найревнішого, на допит привели. Він же на той час ішов до термальних вод, тому звелів і єпископа християнського з пресвітерами його, залізними веригами обкладених, вести за собою. І досягнув теплих вод, й умився в них задля здоров’я, приніс жертви нечистому своєму богові Асклипію і мерзотній богині Сотирії. Тоді, на судищі сівши і Патрикія-святителя з пресвітерами поставивши перед собою, сказав до нього: “Яка богів наших всемогутність, знай, о безумче, що до суєтних прилучаєшся байок, Христа прикликаючи. Знай, яку термальним водам дали лікувальну дію на здоров’я наше. А насамперед батька нашого Асклипія яка сила, яка благодать, розумій. Йому ж і ти (якщо хочеш, уникнувши пут і мук, мирно в батьківщині своїй жити), впавши, поклонися зі смиренною молитвою і жертвами”. Святий же Патрикій відповів: “О, як багато поганого в короткій промові ти виголосив, ігемоне”. Ігемон же з гнівом сказав: “І що поганого я кажу, в чому ти мене викриваєш, о окаянний? Мусиш визнати, що правда без підступу й лукавства та, що очима видно. Хіба не бачиш своїми очима зцілень, які бувають від вод цих термальних, силою всесильних богів наших?” Мовив святий Патрикій: “Світлий ігемоне, про початок, і плин, і гарячу силу вод цих якщо хочеш довідатися правду, то я розповім, коли покірно вислухати мене захочеш”. Сказав ігемон: “Нічого іншого від тебе не сподіваюся почути, окрім байок, словами прикрашених, проте говори, хай почую, що маєш повідати”. Відповів святий: “Не байку, але правду маю сказати”. Відказав ігемон: “Яке-бо інше термальних вод начало, якщо не богів наших силу, назвеш?” Святий же мовив: “Я християнин, а кожен, хто християнську святиню ісповідує, істинному ж і єдиному для всіх Богові поклоняється, має ум, сповнений розуміння Божих тайн. Тому і я, хоч грішний, проте Христовим рабом себе визнаю, правду про ці води виявити можу”. Сказав ігемон: “Але хто буде настільки нахабний і нерозсудний, аби від філософів мудрішим себе вважати?” Сказав святий: “Премудрість світу цього — глупота в Бога. Написано-бо: Він ловить мудрих їхніми хитрощами”. Христос, Господь наш, дякуючи Отцеві своєму, говорить: “Сповідаюся Тобі, Отче, Господи неба і землі, бо втаївся Ти від премудрих і розумних і відкрив те немовлятам”. І знову апостол: “Ті, що не зрозуміли істини, якщо б зрозуміли, то Господа слави не розіп’яли б”. Сказав ігемон до святого: “Щось велике, але незрозуміле ти говориш, проте говори: чиєю силою і влаштуванням ці теплі води витікають і такою горяччю киплять? Я-бо справді зараховую те до промислу богів наших, які захотіли таким чином допомогти людському здоров’ю”. На це хотівши відповісти, святитель Христовий Патрикій сказав до ігемона: “Перш ніж почну говорити, звели, о ігемоне, забрати загороду цю, аби всі змогли слів моїх слухати”. І звелів ігемон, забрано було загороду, і заповнили люди те місце — почав тому святий голосно говорити так: “Вогонь і воду з нічого створив той же Творець, що й рід людський, із Сином своїм єдинородним — всесильний і вічний Бог. З вогню-бо словом зробив світло, сонце й інші світила і влаштував їх — одних ніч просвітлювати, інших вдень світити. Доти-бо у творінні всього поширилися Його всемогутні сили, доки захотіла Його воля. З води ж утворив твердь небесну, і на тій же воді заснував землю, промислом же своїм, наперед відаючим, усе те на небі й на землі влаштував, без чого неможливо жити людині, її ж зразу мав створити. Передбачивши, що створені Ним люди мають прогнівати Його, Бога, Творця свого, і відкинути правдиве богошанування, зроблять собі кумирів бездушних і поклонятимуться їм, — два місця приготував, на них же люди після життя земного мають бути переселені. Перше місце вічним світлом просвітив, багатими й невимовними наповнив благами; друге ж місце безпросвітною пітьмою, і незгасним вогнем, і вічними наповнив карами — щоб у світле місце переселялися ті, що слухають Його заповідей, угодити Йому намагаються, в темне ж хай будуть вкинені ті, які поганим своїм життям прогнівають Творця і кару собі заслужать. Ті, які будуть у місці світлому, у безперервній і безконечній радості житимуть безсмертним життям, а ті, що в місці темному, — ненастанно мучені будуть на безкінечні віки. Відділяючи вогонь від води і світло від пітьми, Творець як же кожне з них окремо створив, так кожне окремо на своєму місці поставив. Є ж і над твердю небесною також і під землею вогонь і вода. Вода-бо, що на землі видно, зібрана у сонми свої, названа морем. А та, що під землею, безоднею називається. З тієї безодні на потребу людям, що живуть на землі, і всьому живому води з надр земних, наче водогінними трубами, надходять увись і на верх землі виходять, стають джерелами, чи колодязями, чи ріками. Якщо ті води течією своєю зближаються до підземного вогню, то, від температури вогненної закипівши, витікають гарячими. А ті, що далі від вогню протікають, природно студені. Таким чином і ці води є теплі, бо до вогню, що під землею, своєю течією зближаються. Є ж у деяких місцях безодні води дуже холодні, що на лід замерзають, бо від вогню на великій відстані лежать. Підземний вогонь влаштований на муки душ нечестивих, вода ж підземна, що на лід замерзає, тартаром називається, у ньому ж боги ваші і їхні прихильники муку, що ніколи не закінчується, приймають, як же і з віршотворців ваших хтось співає, кажучи: “Кінці землі і моря нічим іншим не є, лише їхніми останніми межами, на них же Япет і Сатурн (це імена богів ваших) ані блиском світлого сонця, ані прохолодним вітром не втішаються”. Тобто: богів ваших, що в пітьмі і в тартарі, світло сонця не просвітлює ані не зігріває. Тих, що у вогні, вітер не охолоджує. Є ж тартар під землею настільки від інших безодень глибший, наскільки над землею небо від усіх висот вище. А що вогонь під землею міститься, для нечестивих приготований, можна довідатися принаймні з того вогню, який у Сицилії із землі виходить”.

Цих слів святого слухаючи, ігемон спитав: “Чи Христос ваш є Творцем усіх тих речей, що ти кажеш?” Відповів Патрикій святий: “Справді Христос, а не хтось інший, Творцем є всього творіння, написано-бо так: “Все Ним було і без Нього нічого не було з того, що сталося” І знову: “Боги поган — біси, Господь же небо створив”. Ігемон же вдруге спитав: “Чи Христа називаєш неба Творцем?” Відповів святий: “Христа називаю, бо написано: “Коли побачу небо, діло перстів Твоїх, місяць і зорі, які Ти заснував”. Сказав ігемон: “Якщо в ці гарячі води тебе вкину, їх же творцем називаєш Христа, а не богів наших, то чи збереже тебе Христос неушкодженим від горячі їхньої?” Відповів святий: “Знаю силу Христа мого, що може зберегти мене від вод цих цілим і неушкодженим, якщо захоче. Я ж хотів би тими водами від земного цього звільнитися життя, аби з Христом вічним жити. Проте не моя, але Його на мені хай збудеться свята воля, без неї ж ані волосинка з голови людської не впаде, ані птах не потрапить у сіть. Хай знають достеменно всі, хто слів моїх нині слухає, що тих, які з тобою поклоняються бездушному камінню, наче богові, чекає вічна мука у вогні підземному незгасимому і в тартарі підземному”. Таке чуючи, Юлій-ігемон зрушився на гнів і зразу звелів святого оголеного вкинути в те місце джерела, звідки горяччю кипляча вода виходить. Коли святого вкидали, він крикнув, кажучи: “Господи, Ісусе Христе, поможи мені, рабу Твоєму”. І коли, вкинений, впав у воду — краплі води від джерела відскочили, були від вогняних іскор гарячіші і досягли тих, що навколо стояли, — сильним опіком пошкодили. А святий Патрикій у водах тих, наче в прохолоді, був без шкоди і ликував, хвалячи Христа Бога. Через те більшим гнівом ігемон розпалився, звелів воїнам вийняти святого з води і сокирою відтяти йому голову, разом і пресвітерам його. Поставили на місці страти Христового сповідника і мученика, здійняв він руки свої до неба і сказав: “Боже, Царю всіх і Владико, Ти тримаєш силою своєю все творіння видиме і невидиме, слухаєш всіх, що Тебе прикликають правдиво, що й ці гарячі води на спасіння праведним, на кару нечестивим створив, стань нині переді мною, бо помираю в ісповіданні віри Твоєї”. Тоді, закінчивши молитву, схилив до страти святу свою голову і кінець прийняв від сокири. Потяті були з ним і три його святі пресвітери: Акакій, Менандр і Полієн. І всі разом стали перед Христом Богом у славі святих. Убитий був святий Патрикій зі співслужителями своїми місяця травня у дев’ятнадцятий день і прийняв вінець переможний почестей від Христа Ісуса, Господа нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання