Страждання святого священомученика Олександра, єрея із Сіду

Місяця березня на 15-й день

Коли царював Авреліян і гоніння на християн посилилося, був у краю Памфилійському ігемон Антонін. Він, у Сід, град Памфилійський, прийшовши, взяв пресвітера градського Олександра і перед судом своїм поставив, багатьма випробуваннями і муками гнітив служителя Христового. Коли його спочатку спитав: “Хто ти?”, відповів святий: “Християнин, єрей саном, пастир Христового стада”. Спитав знову ігемон: “Де Христове стадо?” Відповів святий: “По всій землі є люди, яких Христос Бог створив, з них же такі, що вірять у Нього, — вівці паші Його, а ті, що відпали від Творця свого й підкорилися творінню і ділу рук людських, ідолам бездушним, як же ви, ті — вдічужені стада його спасенного і будуть поставлені з козлами ліворуч у день Страшного Суду”. Сказав ігемон: “З двох причин маю тебе мучити: щоб ти показав мені тих, що вірять у Христа, і щоб приніс богам нашим із поклонінням жертви”. Знову ж Антонін-ігемон спитав святого Олександра: “Хто є Христос?” Відповів святий: “Христос — Спаситель світу, світло і життя для тих, хто на Нього уповає”. Сказав ігемон: “Як може спасителем бути Той, Хто на дереві був розіп’ятий і гірко помер?” Сказав Олександр: “Це ж і дивним є, що хрест і смерть плоттю підняв, як же Сам захотів, божеством зруйнував пекло і в ньому звільнив тих, що путами були зв’язані, умертвив смерть і воскрес із гробу. Не лише Сам із мертвих воскрес, але й инших мертвих воскресив, багатьох спочилих святих тіла встали й увійшли після Воскресення Його у святий град Єрусалим. І цілий рід людський зі Собою оживив і воскресив”. Сказав ігемон: “Злословиш, безумче, як-бо зміг помогти иншим, коли Собі не поміг, від жидів мучений”. Сказав святий: “Ти безумний, осліплені маєш душевні очі і навіть поглянути не можеш на таїнство спасення нашого, яке Христос Господь сподіяв”. Тоді звелів ігемон мучити Олександра святого: спершу-бо жилами його били, і на кіл садили, і в бочку киплячої смоли та оливи кидали, і в печі вогненній палили, — проте у всіх тих муках без ушкоджень бережений був благодаттю Христовою. А коли в піч, розжарену вельми, вкинули його нечестиві, видно було в полум’ї вогненнім инших два лиця, юнаків предивних, які зі святим мучеником ликували. Були ж то ангели Божі, які полум’я печі охолоджували для святого. І дивувався люд, що одного вкинули в піч, а трьох у ній було видно. Ігемон же й ті, що були з ним, такі дивні чуда волхвуванню зараховували: не вірили-бо у всемогутню Христа, Бога нашого, силу. Лише один зі слуг катових, увірувавши, припав, кланяючись здалеку святому, і просив, щоб його прийняли до Христа. І зразу ігемон слугу того мечем убив, Олександра ж святого, який із печі неушкоджений вийшов, звелів повісити і кігтями залізними обдирати. І доти обдирали його, допоки ціле його тіло не виглядало як одна рана. І дивувалися ті, що дивилися, із жахом казали: “Як він такі терпить муки?” Вже-бо самі лише кості нагі були. Тоді і вдруге у вогні великому його палили — і не зазнав шкоди. Після того вудилами залізними прокололи живіт його, геть вивернули утробу його. Ще ж і звірам на поїдання віддали святого, проте і звірі не торкнулися його. Й иншими лютими муками мучили Христового страждальця, і у всіх муках був він непереможним і нездоланним, що всі чудувалися з подиву, дивлячись на його страждання і дивуючись такій у ньому силі терпіння, що природу людську і розум перевищувала. Врешті голову відтяли Христовому священомученикові Олександрові. А ігемон Антонін у ту ж годину, ще на суді сидячи, вражений був біснуванням, і мучили його боги — дияволи, яким він служив, і несли його слуги в дім із зойком гірким. Не досягнувши дому свого, погано викинув окаянну душу. Святий же Олександр у небесній світлиці оселився з Христом Господом і святими Його ангелами, а ігемон на муку вічну із сатаною і слугами в пітьму були вкинені. Після усікновення святого Олександра один муж чесний Євстафій, християнин вірою, взяв багатостраждальне тіло мученикове і поховав його з шаною, славлячи Христа Бога.