Без категорії

Страждання святого священомученика Аполiнарiя Антiохiйця, eпископа Равенiйського, який був учнем верховного апостола Петра

Мiсяця липня у 23-ий день

У днi Клавдiя-цiсаря святий Петро, апостол Iсуса Христа Назарянина, прийшов з Антiохiї до Рима з багатьма християнами, що йшли за ним. Спочатку увiйшов до юдейського храму, щоб сказати, що вiн юдей, i почав сповiщати їм про Iсуса Христа, показуючи з книг пророчих, що це справдi Син Божий, який прийшов спасти рiд людський. I розповiдав їм про всi чуда Христовi, якi зробив Вiн в Iзраїлi. Так Петро щодня у храмi проповiдував, i багато з юдеїв повiрили у Христа. Не лише ж юдеї, а й римлян багато, чуючи проповiдь апостолову, з радiстю приймали його слово, кажучи: «Вiдвiдав Бог рiд людський, послав Сина свого на оновлення свiту». I, вiрячи в Христа, хрестилися. Немало часу минуло, сказав святий апостол Петро учневi своєму Аполiнарiю, який з Антiохiї з ним прийшов: «Ось навчений ти добре пiзнавати Христа, Сина Божого, i довiдався все про божественнi Його дiяння, тому прийми освячення Духа Святого i йди в багатолюдний град Равену, i проповiдуй там iм’я Iсуса Христа, i нiчого не бiйся». Те мовивши, помолився i, поклавши руки на його голову, поставив єпископом Равенського града, i сказав: «Хай пошле Господь наш Iсус Христос ангела свого, що приготує путь твою, i те, що просиш, хай подасть тобi». Це сказав апостол до Аполiнарiя, поцiлував його i вiдпустив з миром. Коли наближався святий Аполiнарiй до вищезгаданого града, увiйшов у дiм одного воїна, на iм’я Iриней, хотiв, як подорожнiй, спочити. I мав бесiду з ним, сповiстив святий єпископ тому Iринею про себе, хто вiн i звiдки i чому йде до їхнього града. I розповiдав про Христа Iсуса й про божественну Його силу. Iриней же мовив до нього: «О отче подорожнiй, маю сина слiпого, i якщо є якась сила у проповiдуваннi твоєму, зцiли його, хай прозрiє, i я пiду услiд за Богом твоїм, вiруючи в Нього». I звелiв святий привести слiпого до себе. Коли того привели, зiбралися всi домашнi, хотiли бачити, що зробить слiпому подорожнiй муж. Вiн же знамення хресне на очi слiпому поклав i сказав: «Боже, Ти всюди є, внеси пiзнання Сина Твого у град цей, щоб не лише тiлеснi, а й душевнi очi людей цих просвiтилися, щоб вони зрозумiли Тебе, єдиного iстинного Бога, i Господа нашого Iсуса Христа, якого Ти послав на спасення свiту». Коли те святий сказав, зразу вiдкрилися очi слiпого, i прозрiв, i припав з батьками своїми до нiг чоловiка Божого. I так цiлий дiм той повiрив у Христа, i хрестилися в рiцi, що недалеко Равени, i почав святий жити в домi Iринея.

Була ж у градi жiнка недужа, дружина тривуна, на iм’я Текля. Вона вiд давнiх лiт у недузi лежала, i лiкували її рiзнi досвiдченi лiкарi – не могла зцiлитися. Трапилося новоохрещеному воїновi Iринею прийти до тривуна. I бачив, що вiн дуже сумний через жiнку свою, невилiковно хвору, i сказав йому: «У мене є чоловiк подорожнiй, який сина мого слiпого без усiлякого лiкування зцiлив. Якщо звелиш йому прийти до тебе, зразу зцiлить дружину твою». Тривун же запитав: «Звiдки прийшов сюди чоловiк той?» Вiдповiв Iриней: «З Рима». Сказав тривун: «То вiн римлянин». Мовив Iриней: «Не знаю, проте здається менi, що не римлянин, а грек родом». Сказав тривун: «Приведи його таємно у мiй дiм». Коли ж святий Аполiнарiй з Iринеєм входили у град Равенський, знаменувалися хресним знаменням, кажучи: «Боже, помогай учителю моєму Петровi, будь i менi помiчником, щоб прославилося в цьому градi iм’я Твоє святе! I воля Твоя хай буде!» Коли увiйшов святий у дiм тривуна, сказав той до нього: «Добре ти прийшов, лiкарю, що-бо спраглому солодше вiд води студеної». Сказав святий Аполiнарiй: «Хай спочине на вас мир Господа нашого Iсуса Христа». Тривун же спитав: «Хто той, про кого говориш?» Вiдповiв Аполiнарiй: «Син Бога живого, що оновлює весь загиблий свiт». Сказав тривун: «Бачу, що ти галилеєць». Мовив святий: «Так». Спитав тривун: «Чи вмiєш лiкувати?» Вiдповiв святий: «Нiчого не знаю, окрiм iмени Iсуса». Спитав тривун: «I яка сила в Iсусi?» Вiдказав святий: «Приклич сюди воїнiв, скiльки пiд владою твоєю, i всi побачать, як пiзнаєш силу Господа мого Iсуса Христа». Тривун же зразу послав, скликав усiх воїнiв своїх i сказав до святого: «Ось жiнка моя вiд багатьох рокiв лежить на ложi хвороби, i нiяке лiкування їй не помагає, але бiльше шкодить. Якщо в тобi є якась лiкувальна сила, яви її нинi на хворiй». Сказав святий: «Хай вiдкриє Бог очi сердець ваших, щоб, побачивши чуда Його, повiрили в Нього». Пiдiйшов до лiжка, взяв за руку хвору й мовив: «В iм’я Господа нашого Iсуса Христа, встань i повiр у Нього, i не думай, що хтось такий, як Вiн». I зразу жiнка стала всiм тiлом здорова, i встала з ложа, голосно мовлячи: «Нема iншого Бога, окрiм Iсуса Христа, якого ти проповiдуєш». Бачив же те тривун i всi воїни його, дивувалися й казали: «Справдi це Бог, що робить таке! Вiн i на вiйнi може нам допомагати, якщо Його полюбимо». I повiрив тривун у Христа з жiнкою своєю, i з дiтьми, i з усiм домом своїм, й iнших багато там було поган, що повiрили й охрестилися.

З того часу Аполiнарiй святий почав жити в мiстi у тривуновому домi. I приходило до нього щодня багато людей. Вiн же таємно вчив їх вiрити у Христа й хрестив. I давали тi, що повiрили, своїх дiтей святому на книжну науку. I зробив святитель Божий у тривуновому домi кiмнату одну за церкву, i вiдправляв у нiй Лiтургiю, i причащав вiрних божественних Таїнств Тiла i Крови Христових. Перебував же там рокiв дванадцять, рукопоклав двох пресвiтерiв – Адерета i Калокiра. Маркiяна ж, мужа благородного, i Левкадiя Фiлософа поставив дияконами, i шiстьох клирикiв. I спiвав з ними в церквi деннi й нiчнi молитви, славословлячи Бога.

Коли примножилося християн i слава про iм’я i силу Iсуса Христа i про проповiдника того серед людей розiйшлася, не мiг утаїтися чоловiк Божий, i розказали про нього градському князевi Сатурнину. Той же послав, щоб його привели, i поставив перед найголовнiшим жерцем равенського капiтолiю, i перед лицем жерцiв питав його, кажучи: «Хто ти?» Святий же голосно вiдповiдав: «Християнин». Питав князь: «I хто Христос?» Казав святий: «Христос – Син Бога живого, Ним же все творiння живе, що на небi, i на землi, i на морi». Запитав князь: «Чи Вiн тебе послав до нас, щоб ти скинув службу богiв наших? Хiба не знаєш великого бога Дiя, який живе у градському капiтолiї? Випадало б, щоб i ти йому поклонився». Вiдповiв святий: «Хто вiн – не знаю, анi храму його не впiзнав». I сказали святому жерцi iдольськi: «Прийди й оглянь великий його храм, гарно прикрашений, i в ньому маєш побачити образ непереможного Дiя i поклонитися йому». Повели святого до того храму. Увiйшовши в нього i всю багату оздобу бачивши, засмiявся i сказав до жерцiв тих: «Ось скiльки тут золота i срiбла без потреби, чи не краще його роздати убогим, анiж воно має марно висiти перед демонами?» Тодi нечистивi сповнилися гнiву й лютi, дуже били святого i, за ноги шнуром зачепивши, виволокли за град i на березi морському кинули, як мертвого. Взяли його учнi ледь живого, сховали в домi однiєї жiнки-удови, що вiрила в Христа, i вона опiкувалася святим. Через шiсть мiсяцiв один чесний муж, на iм’я Бонiфатiй, раптом онiмiв. I кликали до нього багатьох лiкарiв, але нiщо не могло йому помогти. Тим часом стало вiдомо в його домi, що раб Божий Аполiнарiй живий i ховається в одної жiнки-удови. То жiнка нiмого побiгла швидко до чоловiка Божого i, припадаючи до його нiг, просила, щоб прийшов у її дiм i зцiлив її чоловiка. Святитель же Христовий, вставши, пiшов туди. I коли входив у дiм Бонiфатiя, одна з рабинь, дiвчина, що духа нечистого в собi мала, збiсившись, закричала: «Iди звiдси, рабе Бога живого! Якщо ж не пiдеш, то зроблю так, що знову тебе зв’яжуть за ноги i виволочуть iз града цього!» Святий же заборонив нечистому духовi, вигнав його з неї i, до Бонiфатiя увiйшовши, побачив, що вiн лежить нiмий. I помолився за нього до Бога, кажучи: «Господи Iсусе Христе, Ти замкнув уста цьому чоловiковi, щоб не прикликав бiсiв на допомогу собi. Вiдкрий його уста нинi. Хай прикличе iм’я Твоє преблагословенне i повiрить, що Ти – Бог, живий навiки». Так святий помолився, i християни, що там стояли, мовили «Амiнь». У ту годину розв’язався язик нiмого й уста на славословлення єдиного Бога розкрилися, i скликнув голосно, кажучи: «Нема iншого Бога, лише той, якого проповiдує Аполiнарiй!» I повiрило в той день у Христа понад п’ять сотень мужiв i хрещення святе прийняли.

Не через багато днiв нечестивi, вiд бiсiв на гнiв заохоченi, знову схопили святого Аполiнарiя i дуже залiзом били, забороняючи йому, щоб не смiв про Христа учити анi iмени Його згадувати. Той же, лежачи на землi, кричав: «Воiстину Бог – Iсус Христос, що добровiльно хотiв постраждати за людей!» Погани ж не терпiли слухати його свiдчення про Христа, поставили його на гарячому вугiллi босими ногами й припiканням вогненним мучили. Вiн же найголоснiше Христа проповiдував. Виволокли його з града, за ноги зачепивши, i мовили: «Хоч i зцiлення робитимеш, але у град не заходь, якщо хочеш бути живим». I лежав святий бiля града, й учив безперестанку про iм’я Iсуса Христа. Приходило ж до нього багато тих, що боялися Бога, i служили йому. Примножилося вiрних проповiддю святого, збудували малу церкву недалеко вiд града при морському березi, i вiдправляв у нiй архиєрей Божий святу Лiтургiю, i хрестив у морi тих, що навернулися до Христа Бога.

Через декiлька лiт прогнали невiрнi святого, i пiшов вiн в Емiлiю, край Iталiйський, i проповiддю слова приводив, кого мiг, до святої вiри. А тим часом у Равенi, велiнням його, керував церквою пресвiтер Калокир, робив i вiн чуд багато iменем Iсуса Христа. Пробув же Аполiнарiй в Емiлiї досить часу, багатьох до Христа навернув i знову в Равену повернувся, i прийняли його вiрнi з радiстю. Був же тодi в Равенi iнший князь, на iм’я Руфин, вiн же мав доньку єдинородну, i та була важко хвора, мала вмерти. Почув князь про святого Аполiнарiя i звелiв привести його з честю до свого дому, щоб допомiг доньцi його. Коли входив святий єпископ iз клириками до княжого дому, зразу вмерла хвора донька його. I почався плач, i ридання було велике батькiв i всiх домашнiх. Побачив Руфин святого i сказав до нього: «Краще було б, якби ти не приходив у дiм мiй, розгнiвалися через тебе на мене великi боги i не захотiли врятувати доньки моєї вiд смерти». I сказав йому святий: «Поклянися менi здоров’ям цiсаря твого, що не заборониш доньцi твоїй iти вслiд за Спасителем своїм – i побачиш силу того, кого я проповiдую, Господа нашого Iсуса Христа». Руфин же мовив: «Знаю, що дiвчина померла i не буде жити. Але якщо побачу, що воскресла i говорить, восхвалю силу Бога твого й не боронитиму їй, щоб iшла за своїм Спасителем». Святий же пiдiйшов до мертвої i мовив: «Господи Iсусе Христе, Боже мiй, Ти подавав апостолу твоєму Петровi, моєму ж наставниковi, все, що вiн просив. Виконай i моє прохання i воскреси цю дiвчину, бо вона Твоє творiння. Хай бачать усi, що тут стоять, всемогутню Твою силу i хай розумiють, що нема iншого Бога, окрiм Тебе». Тодi торкнувся до мертвої i мовив: «Встань i визнай свого Творця». I зразу дiвчина воскресла, i стала на ноги, i великим голосом скликнула: «Великий Бог, якого проповiдує Аполiнарiй, i нема iншого Бога, окрiм Нього!» Зрадiли батьки дiвчини тої, зрадiли i всi християни, що прославилося iм’я Господа Iсуса. Й охрестилася дiвчина з матiр’ю i зi всiм домом. I було тих, що прийняли хрещення, душ обох родiв триста двадцять чотири, й багато iнших iз поган повiрили в Христа й охрестилися. Князь же Руфин, хоч i вiрив у Господа, через страх перед цiсарем не прийняв хрещення, таємно шанував святителя Божого i служив йому. А донька його освятилася на службу Христу Боговi, обручилася Йому за наречену i залишилася дiвою на всi днi свого життя.

Сповiщено ж було цiсаревi вiд поган, що муж один з Антiохiї прийшов, чарами i звабами своїми внiс у град равенський iм’я Iсуса-жидовина, i багато людей слухає його, i дiм Руфина звабив на вiру свою. Цiсар же, не затримуючись, послав вiкарiя свого, що звався Месалiн, у Равену, щоб вiдiбрати владу в Руфина, Аполiнарiя ж звелiв схилити до поклонiння їхнiм язичницьким богам або вiдiгнати в дальшi краї. Вiкарiй же Месалiн, виконуючи велiння цiсаря, прикликав Аполiнарiя у претор i допитував його перед капiтолiйськими жерцями: хто вiн, i звiдки, i яке ремесло знає. Вiн же сказав про себе, що християнин, родом з Антiохiї, учень апостольський, ремесло його – проповiдувати Христа Iсуса, Сина Бога живого, який небо, i землю, i море, i все, що на них i в них, створив. Вiкарiй же мовив: «Чи не про того Христа говориш, який перед декiлькома лiтами Сином Божим назвався й убитий був вiд юдеїв? Якщо б Вiн був Богом, то не помер би анi безчестя не прийняв би, але тому що гордий був, мукам переданий i смертною карою страчений. З якої причини мiж богами такого шануєш, не знаємо». Вiдповiв Аполiнарiй святий: «Цей Iсус Христос, про якого говоримо, Богом був, i є, i буде навiки. Але хотiвши рiд людський вiд рабства ворожого звiльнити, упокорив себе i воплотився вiд Духа Святого в утробi чесної дiви, що мужа не знала, i народився вiд неї невимовно». Сказав Месалiн: «I ми про це чули, але нелегко в те повiрити». Сказав святий: «Послухай мене, о судде, i затям: Бог був у чистому тiлi i творив знамення i чуда у свiтi. А що схопили Його юдеї i розп’яли, то постраждало тiло Його, яке прийняв вiд чистої Дiви, Божество ж Його залишилося безпристрасне й безсмертне. Тим божеством i тiло воскресив iз мертвих у третiй день, i явився багатьом, i на небо пiднiсся, звiдки й зiйшов був. Таку ж владу i силу дав тим, що вiрять у Нього, iм’ям Його бiсiв виганяють, вiд усiляких невилiковних хвороб зцiлюють i мертвих воскрешають». Месалiн-вiкарiй сказав: «Не можеш мене переконати, щоб я пiшов за незнаним Богом, якого цiсар i сенатори не приймають. Але йди до градського капiтолiю, принеси своїми руками кадило великому i грiзному боговi Дiю. Якщо ж не хочеш цього зробити, то знай, що маю мучити тебе рiзними муками й у вигнання послати». Святий же вiдповiдав: «Хоч i пiду до капiтолiю, проте не маю принести кадила бiсам, але Господу моєму Iсусовi Христовi принесу жертву хвали». Жерцi ж iдольськi закричали: «Хай буде мучений Аполiнарiй!» Звелiв тому Месалiн роздягнути мученика й бити залiзом нещадно, кажучи: «Принеси жертву богам». А святий, битий, взивав: «Я християнин!» Один же iз жерцiв закричав: «Розтягнiть його на катiвнi i жорстокiше мучте, поки не вiддасть славу богам безсмертним!». I зразу так мучений був святий i взивав у муках: «Господа Iсуса Христа визнаю Богом живим, а не iншого когось». Через годину Месалiн звелiв послабити муки й питав страстотерпця: «Скажи менi, окаянний, якої винагороди сподiваєшся за прийнятi страждання?» Вiдповiв мученик: «Написано в наших книгах: «Той, хто перетерпiв до кiнця, спасеться, i якщо хтось помре за Христа, живий буде. Це винагорода християн». Дивилося на страждання святого багато людей невiрних i вiрних, i бачили вiрнi мужнє його терпiння, i прославляли Бога небесного. А Месалiн знову звелiв слугам мучити раба Христового й окрiп киплячий лити на рани його. Тим часом звелiв готувати корабель, хотiвши мученика, в залiзо закутого, послати на Iлирик на заслання. Один зi слуг, що мучили, який жорстокiше лютував на мученого страстотерпця, раптом збiсився люто, впав на землю i вiдiйшов – бiс вирвав з нього окаянну його душу. А святий Аполiнарiй, з катiвнi знятий, сказав до вiкарiя: «Нечестивий, чому не вiриш у Сина Божого? Мiг би уникнути вiчної муки в геєнi». Розгнiвався ж кат, звелiв святого в уста камінням бити. Бачачи таку лютiсть ката, християни не змогли бiльше терпiти: була їх велика кiлькiсть, зрушилися на гнiв, вчинили бунт в народi, кинулися на поганих й убили декого з них. Хотiли i Месалiна-вiкарiя вбити, але вiн, коли побачив, який здiйнявся галас i бунт народний, злякався i, зразу вставши, утiк i сховався десь у хатi мiцнiй. Аполiнарiя ж звелiв воїнам схопити й замкнути в темницi, i забити йому ноги в колодки, не дати йому їсти, анi пити, щоб, голодом i спрагою знеможений, помер. Але Бог, що всiх насичує, не покинув раба свого, послав до нього, коли той зголоднiв, ангела святого укрiпити його. I прийшов ангел Божий у темницю до святого видимо, бачила його сторожа темницi, i принiс їжу i пиття в’язневi Христовому. Її взявши та скуштувавши, вiн пiдкрiпився i подякував Боговi. Через чотири днi почув вiкарiй, що живий у темницi учитель християнський Аполiнарiй, звелiв скувати його важким залiзом, таємно посадити на корабель i везти у вигнання. Йшли з ним i три клирики: не хотiли залишитися без отця й учителя свого. I вирушили у плавання.

Плив корабель декiлька днiв, i пiднялася несподiвано буря велика, i збурилося море дуже, i розбився корабель пiд тиском хвиль, i всi потонули, лише святий Аполiнарiй з трьома клириками i двоє воїнiв з ними були Богом збереженi, до берега приплили живi. Був же святий важким залiзом скутий, i вiдпало воно вiд нього, невидимою рукою звiльнений був у той час, коли розбитий корабель почав тонути. Коли врятованi вiд потоплення вийшли на берег, сказали тi два воїни до святого: «Пане отче, куди пiдемо i що будемо робити?» Вiдповiв святий: «Вiрте в Господа нашого Iсуса Христа, i хрещення Його святе приймiть, i живими будете». Вони ж зразу прокляли iдолiв, охрестилися в iм’я Отця, i Сина, i Святого Духа. I ходив святий iз трьома клириками i з тими двома новоохрещеними воїнами з мiсця на мiсце, аж доки не прийшли до Мизiї, i нiхто їх не приймав. Побачив же святий одного чоловiка знатного, що мав проказу на чолi своєму. Сказав йому: «Чи хочеш бути здоровим?» Той же вiдповiв: «Хочу». I сказав святий: «Вiр у Господа нашого Iсуса Христа».

Сказав чоловiк: «Той, хто зцiлить мене, буде моїм Богом». Святий же Аполiнарiй прикликав iм’я Господа Iсуса, торкнувся до прокази того чоловiка – i зразу той здоровим став, вiдрiкся iдолiв, повiрив у Христа й охрестився. I перебував у нього святий багато днiв, навчаючи невiрних людей пiзнання iстинного Бога i хрещенням святим їх просвiтлюючи. Тодi звiдти пiшов берегом рiки Дунай, багатьох iз поган приводячи до Христа проповiддю слова. Пiсля того прийшов у Тракiйський край i почав там жити поблизу одного iдольського капища, в якому був iдол нечистого язичницького бога Серапiса, який говорив до людей, що йому кланялися. Бiс-бо, в iдолi живучи, говорив, даючи вiдповiдi тим, що впрошували його жертвами i питали про всiлякi речi. Той iдол, коли прийшов туди святитель Божий, замовк. I були у великiй печалi нечистi жерцi i всi погани того краю, що бог їхнiй онiмiв. Довго ж вони вмовляли його жертвами, щоб знову до них говорив, i ледве якось промовив до них: «Хiба не знаєте, що учень Петра, апостола Христового, з Риму сюди прийшов i зв’язав мене iм’ям Iсусовим, яке вiн проповiдує. Поки вiн не буде звiдси вигнаний, я на вашi питанння вiдповiдати не зможу». I зразу нечестивi почали ретельно шукати проповiдника Христового, i, знайшовши його, били без милости. I повели до моря, знайшли корабель, що мав плисти до Iталiї. Впросили князя того краю, який виряджав корабель, посадили в нього святителя Божого з учнями його, мовивши: «Звiдки прийшов, туди й вертайся». I несли корабель щасливi вiтри, i досягнув вiн Iталiї, i, зiйшовши на землю, чоловiк Божий з учнями пiшов до своєї пастви – у Равенський град, i прийшов у нього через три роки пiсля свого вигнання. I прийняли його вiрнi з великою радiстю, невiрнi ж дуже гнiвалися, бачивши, що повернувся з вигнання єпископ християнський. I повчалися на зло, i шукали вiдповiдного часу для здiйснення свого зла. Через короткий час, коли святитель вiдправляв Божественну лiтургiю в церквi, що була в селi одного чесного мужа, на iм’я Кириней, напали нечестивi з великою силою своєю, i розлякали словесне Христове стадо, i взяли пастиря – самого Аполiнарiя святого, i, бивши його, вели зв’язаного до града, i поставили перед найголовнiшими капiтолiйськими жерцями. Тi ж, бачивши його, казали з гнiвом: «Недостойний вiн прийти перед великого бога Дiя, з якого не одни раз насмiхався, але нехай його ведуть до Аполона». Коли привели святого у храм Аполона, помолився вiн до Господа свого – зразу iдол той впав на землю й розбився на порох. Через короткий час i храм той нечистий зруйнувався. Християни, те бачачи, прославляли всесильного Бога свого, а нечестивi, схопивши Аполiнарiя святого, вели до князя, що називався Таврус, i передали йому мученика, щоб убив його. Князь же, скликавши у претор всiх радникiв-громадян, питав перед усiма Христового в’язня, якою силою чуда чинить, зцiлюючи хворих. Той же повiдомляв, що Христовою силою все робить, бо Христос – єдиний iстинний i всесильний Бог. Казав князь: «Маю сина слiпонародженого. Якщо зробиш, щоб вiн бачив, силою Христа твого, то й ми повiримо, що Вiн Бог iстинний. Якщо ж не зробиш цього, то спалимо тебе, щоб загинув ти за дiлами своїми». Святитель же Христовий звелiв привести слiпонародженого. I коли його привели, зробив чоловiк Божий хресне знамення на слiпих очах i мовив: «В iм’я Iсуса Христа розп’ятого, вiдкрий очi i дивися!» I зразу слiпонароджений вiдкрив очi – прозрiв, i всi дивувалися, i казали: «Справдi Бог iстинний, що таке робить». I багато повiрило в Христа. Князь же забрав святого з рук невiрного люду й послав його вночi у своє село, що лежало вiд града за шiсть поприщ, наче там хотiв тримати його в путах. I перебував святий у тому селi чотири роки, не в путах, а на волi, i збиралися до нього всi вiрнi, i з невiрних приходило багато. Їх же, навчаючи, навертав на святу вiру i хрестив. I зцiлював всiх недужих, яких до нього приносили.

У тi днi поставлений був у Римi цiсар Веспасiян. I писали найголовнiшi жерцi равенськi послання до цiсаря, кажучи: «Якщо Аполiнарiя-волхва, що суперечить царству твоєму, не стратиш, загине честь богiв, i слава римська змалiє: щодня багато людей зваблює чарами своїми, ображає безсмертних богiв i руйнує їхнi храми. Якщо ж його одного з живих знищити, слава римлян буде навiки». Веспасiян же цiсар, те прочитавши, написав до Равени так: «Якщо хтось завдасть богам безчестя й образи, нехай принесе їм дари чи з града нехай буде вигнаний. Не годиться, щоб ми помщалися комусь за богiв, адже вони самi можуть помститися ворогам своїм, якщо прогнiваються». Така вiдповiдь цiсаря прийшла до Равени, Демостен-патрицiй, що градоначальство i правлiння тодi щойно прийняв, взяв святителя Божого Аполiнарiя, який лiтами вже постарiвся i вiд багатьох мук тiлом знемiг. Натовп же невiрних кричав до патрицiя, щоб його мучив або далi десь у мiсця згубнi щоб послав, аби загинув безвiсти. Патрицiй же передав святого одному сотниковi на сторожу, доки придумає, як би його мучити i як у поганi мiсця вигнати. Сотник же той, таємний християнин, взявши Божого чоловiка, не в темницю, а в дiм свiй ввiв його, i дав йому спочинок, i через якийсь день сказав йому: «Пане отче, якщо не хочеш вмерти, життя-бо твоє нам ще дуже потрiбне, iди вночi в село, де лежать недужi, i залишайся там до часу, коли гнiв народний вляжеться». Так сказав сотник i вiдпустив святого опiвночi таємно йти з града. Коли ж вийшов святий, деякi з iдолослужителiв, довiдавшись про те, побiгли за ним, наздогнали його на шляху, били його i мечем рубали, поки, як здавалося їм, помер. I, покинувши його, пiшли. Коли настав день, прийшли учнi й побачили, що святий ледве дихає. I взяли його, понесли в село до хворих, де ще сiм днiв прожив. Перед кончиною ж його зiбралася цiла церква вiрних. I повчив їх достатньо словами, щоб не вiдступали вiд святої вiри Iсуса Христа, гидували iдольськими мерзотами, i провiстив пророчо багато гонiнь, якi мають бути на Христову Церкву, тодi сповiстив, що по всiх важких бiдах має бути винищення iдолiв всюди, i засяє свiтло благочестя по вселеннiй, i царi християнськi настануть, i будуть християни приносити жертви живому Боговi безборонно. Додав же й таке: якщо хтось у вiрi Господа нашого Iсуса Христа буде непохитний, той не має померти, але буде жививй повiк. Тi й бiльше слiв сказав i заснув у Господi святитель i мученик Христовий. I плакали за ним усi вiрнi, i поклали чесне його тiло в кам’яному гробi, i поховали в землi глибоко – через страх перед нечестивими, щоб, вийнявши тiло, не позбиткувалися з нього. Пас святитель Божий Аполiнарiй Церкву Христову лiт двадцять вiсiм, один мiсяць i чотири днi, постраждав у десятий календ серпня (тобто 23-го липня), коли володiв у Римi Веспасiян, у нас же царював Господь наш Iсус Христос з Отцем i Святим Духом навiки-вiкiв. Амiнь.