Без категорії

Страждання святого священномученика Валентина-єпископа i тих, що з ним

Мiсяця липня у 30-ий день

На однiй з iталiйських земель, що звалася Омврiя, у градi, на ймення Iнтерамна, був єпископ святий Валентин, який вiд Бога прийняв дар зцiлення i зцiлював всiлякi недуги в людях молитвою i прикликанням пресвятого iмени Iсуса Христа. Невiрних вiд iдолопоклонського нечестя до Бога навертав (ще-бо тодi багатобожжя iдольське тримало вселенну, i нечестивi царi володiли заходом i сходом i переслiдували християн). Тим часом три схоластики з Атен, родом i вiрою еллiни, їх же iмена Прокул, Єфив i Аполонiй, прийшли в Рим задля науки: мови i любомудрости римської добре навчитися хотiли. I зустрiли ритора премудрого, в обвох мовах, римсь кiй та еллiнськiй, вправного, на iм’я Кратон. Вiддалися йому на науку й перебували в його домi. Був же один iз синiв Кратонових, на iм’я Херимон, розхворiвся дуже, i у хворобi скорчився його хребет, i голова його мiж колiнами була, i не мiг випростатися зовсiм. I прикликали багатьох лiкарiв, i нiякої користи не могли вони дати хворому, i страждав так до трьох лiт, втративши надiю на лiкарiв. Трапилося ж прийти у дiм Кратонiв тривуну одному, на iм’я Фронтон. Вiн, побачивши хворого, сказав: «Таку хворобу мав мiй рiдний брат. Отримав зцiлення вiд одного християнського єпископа, Валентина на iм’я, який живе у градi Iнтерамнi». Те сказав тривун, радячи Кратоновi послати до єпископа того хворого сина свого. Додав же й те про брата свого, що пiсля прийняття зцiлення не захотiв вiдлучитися вiд єпископа, добротою його приваблений, але прив’язався до нього любов’ю. Це чувши, Кратон послав декiлькох чесних мужiв, друзiв своїх, до єпископа того, просячи, щоб прийшов до нього, бо хворого хлопця неможливо було в таку дорогу послати. I не полiнувався чоловiк Божий, ради Божої слави, зi свого града прийти до Рима до мужа, що його кликав, i прийнятий був вiд нього чесно. Показав же Кратон святителевi хворого сина свого Херимона i просив, щоб зцiлив його, як же зцiлив тривунового брата. I спитав його святий Валентин: «Хочеш, щоб зцiлився син твiй?» Сказав Кратон: «Пiв маєтку свого хочу тобi дати, якщо зможеш зцiлити менi сина». Мовив святий: «Дивуюся тобi, премудрому учителевi, що не розумiєш моїх слiв. Тому знову кажу тобi: якщо ти хочеш, то буде зцiлений хворий. Якщо повiриш у Христа мого, все буде можливе для вiруючого: вiрний-бо набагато чеснiший перед Богом вiд невiрного, який на суєтнi i грiшнi речi надiю свою покладає, iдолiв поганих людей, що колись жили, дерев’яних, кам’яних i з якихось речей створених, за богiв собi має. Хiба можна мати за богiв тих, якi в найбруднiших дiлах валялися i вправлялися в найлютiших катуваннях, нi одної години не маючи вiльної вiд мерзенних беззаконь? Якщо-бо приймеш вiру, як раджу тобi, i вiдвернешся вiд багатобожного нечестя, i покладеш надiю свою на єдиного Бога, невидимого, i всемогутнього, дано буде здоров’я твоєму синовi, як же бажаєш. Половину ж маєтку твого, яку менi обiцяєш, роздай бiдним, щоб молилися Боговi за тебе i за сина твого, мене ж нiяким способом переконати не можеш, щоб я за зцiлення його взяв щось вiд тебе, лише єдиної вiри потребую. Повiр тому в Сина Божого Iсуса Христа, що Вiн iстинний Бог, iдолiв же своїх всiх вiдречися – i побачиш сина свого здоровим». Сказав йому Кратон: «Хоч i не знаю, яким чином вiра ваша тримається, проте чув, що кожен вiрою своєю спасеться, анi не може вiра одного допомогти другому, анi чиєсь невiрство пошкодити комусь iншому». Вiдповiв святий єпископ: «Є дещо в життi людському, що iншому анi помогти не може, анi пошкодити, анi невiрство батька не може пошкодити вiри синової. У скрутi й потребi здоров’я чиясь вiра може допомогти iншому: нею поможе батько синовi, сестра братовi i пан рабовi. Читаємо-бо, що сотник для свого помираючого раба прийняв здоров’я задля вiри. I архисинагог доньку свою померлу побачив повернену до життя, i заплаканi сестри за померлим i похованим братом своїм Лазарем, у четвертий день Господнiм голосом воскреслого, його бачили й утiшилися. Є й iншого багато в Старому i Новому Завiтi, що очевидно показує, що вiра одного може допомагати iншому. Буває ж i те, що й невiрство чиєсь завдає шкоди iншим, бо й невiрство фараона, одного чоловiка, цiлому Єгипту принесло рiзнi кари, навiть i самого його з усiм вiйськом стратило».

Те й бiльше святий єпископ говорив, i впав у ноги йому Кратон-ритор i мовив: «Вiрую у Того, кого ти проповiдуєш, що Вiн – Бог iстинний, i нема iншого, окрiм Нього, що наказує хворобам i смертям – i вони втiкають, наказує життю – i воно приходить». Святий же єпископ Валентин сказав йому: «Вiру християнську не лише словами, а й дiлами явити годиться» I запитав ритор: «Якi є дiла, через якi може показатися вiра?» Вiдповiв єпископ: «Вiдречися рукотворних iдолiв i прийми святу купiль, щоб серед синiв Божих ти учинився». Сказав Кратон: «Вода омиває нечистоту тiлесну. Як може омити грiхи?» Вiдповiв святитель: «Вода, коли над нею прикликане буде iм’я Пресвятої Тройцi, приймає в себе таїнственно Святого Духа, який очищає всi грiхи людини, що у водi хреститься». Сказав Кратон: «Чим довша наша розмова, тим коротше життя сина мого Херимона». Мовив Валентин святий: «Якщо не вiриш у те, чого нiколи не мiг почути чи побачити, син твiй не може бути здоровим». Спитав Кратон: «I що таке, чого я анi бачити не мiг, анi чути?» Вiдповiв святитель: «Хiба чув колись, що Дiва непорочна зачала, Дiва народила, i пiсля Рiздва Дiвою залишилася? Чи бачив колись, щоб хтось по водах моря, як по сухому, ходив? Чи ти чув про когось, хто б одним словом хвилi морськi стишив. Його ж, на кiнець розп’ятого, померлого, i похованого, i в третiй день iз мертвих воскреслого, багато хто бачив, як на небо вознiсся. При його ж вознесеннi ангели очевидно людям явилися i свiдчили, що знову прийде з неба судити живих i мертвих. Якщо вiриш, що так було, пiдiйди i хрестися, щоб здоров’я для сина отримати й самому вiчного життя сподобитися». Сказав ритор: «Все, що кажеш, зроблю, лише нехай буде здоровим син мiй». Мовив єпископ святий: «Оскiльки премудрiсть свiту цього, якої ти видаєшся учителем, є в Бога глупотою i не можеш так досконало вiрити, скiльки сама вiра потребує, дай тому менi слово, що, коли син твiй моєю вiрою отримає здоров’я, ти з усiм домом своїм навернешся до Христа й охрестишся». Тодi Кратон-ритор прикликав жiнку свою i всiх домашнiх, кинувся перед ногами його, i всi обiцяли християнами бути, якщо Херимон зцiлиться. Були ж там i вищезгаданi юнаки Прокул, Єфив i Аполонiй, i вони бажали здоров’я синовi учителя свого, християнами бути обiцяли. Звелiв тому єпископ святий приготувати собi окрему кiмнату, i щоб було мовчання у той день, i, коли надходила нiч, взяв хворого до тої кiмнати й замкнувся з ним сам. Був же хворий, наче клубок, круглий, всiм тiлом згорнутий, голова мiж колiнами, ноги на раменах i плечах, i нi одна частина тiла у членах не була вiльна, анi язиком не мiг говорити, лише стогнав. Нiхто з лiкарiв не мiг зрозумiти тої недуги й полiкувати її. Святий же Валентин-єпископ во лосяницю, на якiй звик молитися, постелив на землю i хворого хлопця поклав на нiй, що був напiвмертвий, i цiлу нiч ту молився i славословив Боговi. Опiвночi ж осяяло кiмнату свiтло небесне, що тi, хто був зовнi, думали, наче вогонь всерединi запалав. I пiсля години пiвночi встав хлопець, здоровий усiм тiлом, i почав голосно хвалити Бога. Батьки ж i всi з ними вдома, чувши голос Херимона i розмову, радiли дуже: вже три роки не чули, щоб вiн говорив, лише стогнав. I прийшли, стукали у дверi, просили святого, щоб їм вiдчинив, аби вони побачили Херимона. Святий же вiдповiв їм: «Поки не закiнчу звичних своїх молитов i пiснеспiвiв, не вiдчиню вам». I чекали до свiтла, радiючи. Коли ж засяяв день, вiдчинив єпископ святий дверi i вивiв хлопця, цiлком здорового тiлом, наче нiколи не хворiв, i вiддав його батькам. Тодi Кратон-ритор з усiм домом своїм повiрив у Христа, й охрестився, i веселився духом у Бозi, Спасi своїм.

Зцiлений же хлопець Херимон пiсля прийняття хрещення святого не хотiв вiдлучитися вiд лiкаря свого святителя Валентина. Також i ранiше згаданi три юнаки пiсля хрещення покинули зовнiшню любомудрiсть, приєдналися усiм серцем до духовного вчителя, архиєрея Божого. I стали його учнями, i наслiдувачами життя його святого, i шукачами спасення iнших: приводили до Христової вiри i до святого хрещення однолiткiв своїх, схоластикiв, юнакiв i хлопцiв, переконуючи їх i подаючи приклад чесного i цнотливого життя. I сходилося до них багато схоластикiв i, богонатхненного учення їхнього слухаючи, навчалися небесної премудрости й наставлялися на путь iстинну. Коли ж син єпарха графського, на iм’я Авундiй, повiрив у Христа, охрестився i розпалився божественною любов’ю, вiдкрито себе перед усiма визнавав рабом Христовим, тодi батько його й iншi сенатори сповнилися гнiву, схопили самого учителя християнської вiри, святого єпископа Валентина, i били його безжально, i переконували до iдолопоклонiння. А що не хотiв їхньої волi вчинити, знову мучили люто, тодi путами тюремними ув’язнили. Святий радiв, що сподобився страждати за Христа, Господа свого, i прийнятими за Нього ранами, як найдорожчими прикрасами, оздобив себе, i по-апостольськи хвалився, кажучи: «Я рани Господа мого на тiлi моєму ношу, i виповнюю нестачу страстей Христових у тiлi моїм». Учнiв же своїх, якi до нього приходили, коли в темницi сидiв, утверджував у святiй вiрi.

Про те довiдався єпарх, дуже розгнiвався, послав уночi воїнiв, вивiв його з темницi i вiдтяв голову. I так закiнчив страдницький свiй подвиг святий Валентин-єпископ. Прокул же, i Єфив, i Аполонiй, учнi його, взявши чесне його тiло, вiднесли до Iнтерамнiйського града i там на передмiстi, купивши малий шмат землi, поховали чесно i перебували при гробi вдень i вночi у постi, i молитвах, i у славослов’ї Божому. Збиралися ж до них вiрнi, якi були в градi, i вiд невiрних багато приходило, i, душеспасенних слiв їхнiх i проповiдi Христової слухаючи, просвiтлювалися вiрою. Через якийсь час стало вiдомо про те градоправителю Леонтiю. Вiн, взявши тих трьох святих юнакiв, посадив їх до темницi. А тому що знав, що люди говорять i жалiють їх, всiм-бо були любi, звелiв вночi їх убити, боячись вдень на смерть їх засудити, щоб їх не вихопили i не вiдiбрали обуренi люди. Тому вночi страченi були святi мученики i вiдiйшли до нетьмянiючого свiтла Небесного Царства. Вищезгаданий же син римського єпарха Авундiй святий був прийшов туди до них, любих друзiв своїх. Коли почув, що вбили їх, зжалився дуже i, взявши чеснi їхнi тiла, поховав чесно при гробi учителя свого, Валентина святого, славлячи Господа Iсуса Христа, який живе i царює з Отцем i Святим Духом на безкiнечнi вiки-вiкiв. Амiнь.