Преподобномученик Конон та син його Конон

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 6-й день

У часи Авреліана-ката був чоловік у місті Іконії, звали ж його Конон, із доброго роду і богобоязливий, мав жінку, вірну в Господі, обоє ж до Небесної батьківщини любов’ю горіли і небесної честі та слави бажали більше, ніж земних. Щодня у молитвах своїх просили Бога, щоб дав їм сина. Їхні ж молитви Господь почув, дав їм народити сина, і нарекли йому ім’я батькове — Конон, Але мати після народження хлопчика того ж дня відійшла до Господа з добрим упованням, впевнена була у спасінні своєму через народження дитини, бо казав апостол: “втім спасеться через народження дітей” (1Тим. 2:15). Блаженний же Конон у молитвах дні і ночі проводив і, коли мав хлопчик сім років, усе, що мав, роздав убогим та, взявши хлопця, в монастир пішов і чернечий прийняв постриг. Таку ж йому Бог дарував благодать, що сліпих просвітлював, прокажених очищав, бісів виганяв та із різних хвороб у попереднє повертав здоров’я, й інші робив чудеса преславні. Річка ж в Іконії у час весни вельми наводнювалася й виходила з берегів своїх, багатьом громадянам та мешканцям краю завдаючи шкоди, затоплюючи ниви, вертогради, доми. Якось, коли, як зазвичай, наводнилася ріка і зробила більше, ніж перед тим, затоплення багатьох поселень, народ іконійський прийшов до Божого чоловіка Конона святого і, припавши до ніг його, просив: “Поможи нам, рабе Божий, бо ріка наводнилася понад міру й затоплює нас і все наше, і велика кількість людей з того берега річки не можуть прийти сюди”. Блаженний Конон сказав до них: “Я, браття, грішний і недостойний і що зможу зробити?” Весь же люд почав взивати велегласно: “Святий Кононе, рабе Божий, поможи нам!” Тоді святий Конон, ставши, пішов на берег річки і, звівши очі до неба, сказав: “Господи, Іісусе Христе, як же почув Ти Мойсея, раба Твого, у морі Червоному і перевів синів Ізраїлевих по сухому, так, о Владико, і мене почуй нині. Не заради мене почуй мене, а заради люду цього, щоб побачили чудеса Твої і прославили Ім’я Твоє благословенне на віки віків”. Коли ж весь народ промовив “амінь”, одразу ріка розділилася надвоє, частина її раптом назад потекла, а частина своїм шляхом пішла. І весь люд, чоловіки і жінки, в один голос виголосили, хвалячи Бога, Котрий рятує всіх, хто уповає на Нього. І повернулися люди і худоба на свої обійстя, з яких же водою нагнані були. Вода ж назад повернулася, потопила верхні села і не лише наповнила долини і провалля, а й горби покрила. І знову весь народ прийшов до чоловіка Божого, розповідаючи йому про все. Він же, вставши, до річки прийшов, зробив хресне знамення на ній і мовив: “Послухай веління Всесильного Бога і збери всі води свої в ложе своє, і не перевищуй меж своїх, не затоплюй людських обійсть”. І відразу ріка, наче раб, що слухає пана свого, послухала веління угодника Божого й пішла своїм шляхом, не виливаючись із берегів своїх, які раніше, наче гори, зносилися. І справдилося слово Господнє: ”якщо ви матимете віру з гірчичне зерно і скажете горі цій: «перейди звідси туди», і вона перейде” (Мф. 17:20). Святий же Конон, піклуючись про спасіння душ людських, багато капищ ідольських зруйнував і навернув невірних до Христової віри. Це ж робив не лише в Іконії, а й в навколишніх краях. Коли ж дійшла слава про святого до одного комита Домітіана, прийшов той найнечестивіший беззаконник до Іконії, і такий був страх та збентеження в тому міста, що ніхто не смів відкрито християнином себе визнати. І через те багато хто вирішив краще в горах і пустелях зі звірами жити, аніж через страх відректися християнської віри. Тоді Домітіан-комит, диявольською намовою, звелів взяти чоловіка Божого Конона святого і привести до себе. Коли ж привели святого на допит, поглянув на нього Домітіан і, усміхнувшись, сказав: “Радій, благородний старче”. Відповів святий: “Радію направду”. Домітіан сказав: “Те, що чув про тебе, те нині бачу насправді: образ-бо твій світлий і чесний, очі твої, наче зорі, сяють, і старість твоя ніякого не варта докору. Сповіщено нам про тебе, що смертоносною християнства отрутою так пошкоджений, що не лише не досить тобі твого блуду, а й інших багатьох до того приводити не вагаєшся. Проте ми, те почувши, не йняли зовсім віри, знаючи, що ти благородний і нашої віри благочесно дотримуєшся”. На це блаженний Конон відповів: “Написано, що слухати потрібно корисних переконувань, а не некорисних. Чому знехтував ти Господом нашим, Який взятий був і, на смерть засуджений, помер на хресті, і покладений у гробі? Чому спершу не здивувався Його від Пречистої Діви народженню, Котра Дівою народила і Дівою залишилася? Не дивувався Різдву, що його ангели благовістили, радіючи і співаючи: «слава у вишніх Богові і на землі мир, в людях благовоління!»? Чому не дивуєшся силі Того, Хто п’ятьма хлібами і двома рибинами п’ять тисяч люду наситив? І хто таке зробив, як же ж Він, що сліпонародженому світло, чотириденному ж мерцеві Лазареві життя дарував, у кінці ж волею Своєю постраждав за спасіння світу, під час Його ж смерті каміння розпадалося, гроби відкривалися і багато тіл святих встало”. Сказав Домітіан: “Коли правдою була б твоя розповідь, то весь світ вірив би у Христа твого і зникла б Дієва сила”. Конон святий мовив: “Знищилася його і всіх богів ваших немічних сила силою непереможною Господа нашого Іісуса Христа, Котрий звелів мені говорити правду, у ній же і перебуватиму аж до кінця, який завершується законом Христовим. Він сказав: «Я є путь і істина і життя» (Ін. 14:6), і «віруючий в Мене, коли і помре, оживе» (Ін. 11:25), і кожен живий, що вірить в Мене, не помре навіки”. Годиться ж нам, вірним, через великі скорботи увійти в Царство Боже, а сини світу цього, що широко в насолодах світських живуть, вигнані будуть геть і відійдуть у пітьму кромішню, де ж буде плач і скрегіт зубів”. Тоді Домітіан гніву сповнився, звелів бити Конона святого і різними муками мучити. Святий же сказав: “Я мук твоїх не боюся, роби швидко, що маєш робити, прошу ж тебе, щоб важчі мені наклав муки, аби я більшої милості удостоївся у Христа мого”. Домітіан сказав: “Корисне раджу тобі, щоб, послухавши нас, достойний був з нами нашими втіхами насолоджуватися”. Святий Конон відповів: “Я хочу жити душею, а не тілом, і духовними, а не тілесними насолоджуватися радостями. Ти ж, нечестивче, мучений будеш з отцем своїм, дияволом, у пеклі, де муки твої ніколи не закінчаться”. Після цього Домітіан спитав святого: “Якого ти чину у своїй вірі злочестивій, старче, чи священник?” Відповів мученик: “Простим є, бо не достойний такого священного сану. Ті, хто його сподобився, радіють з Христом і зі святими ангелами Його духовною веселістю. Проте і я живу для Господа мого Іісуса Христа, і поклоняюся Йому, і радію в Ньому”. Домітіан сказав: “Чи мав жінку?” Відповів святий: “Мав, але мало пожила зі мною і до Христа, Бога нашого, відійшла”. Домітіан сказав: “Дітей маєш?” Відповів святий: “Єдина в мене дитина є — син, залишився в келії моїй, але хочу, щоб і він став перед тобою”. Сказав Домитіан: “Чи й він не поклоняється богам нашим?” Відповів святий: “Яке є дерево, такі й гілки його, але прошу тебе, пошли привести його, щоб ми разом вінець мучеництва прийняли”. І одразу послані були воїни привести юного Конона. Коли ж він приведений і представлений був, спитав Домітіан старого Конона: “Скільки літ синові твоєму?” Відповів Конон, що семилітнього привів його на монастирську науку і навчив його книг, коли ж було дванадцять років, поставлений був читцем церковним, нині ж сімнадцять років має і є дияконом, благодаттю Христовою, в числі священних слуг Божих. “Навчив-бо я його з дитинства у чистоті жити, і достойний він частки мученицької, прошу-бо тебе, не затримуючись довго, звели мучити нас, щоб разом ми вінчалися в Христа, Бога нашого, бо християнами є і за Христа померти хочемо”. Сказав Домітіан: “Як звуть сина твого?” Відповів мученик: “Одне з батьком має ім’я, Кононом-бо назвав його”.

Звернувся Домітіан до юного Конона, почав говорити йому: “Послухай, юначе, батько твій багато літ прожив, і одружений був, і дітей народив, і насолодився достатньо життям цим, нині ж старий, не дивно, що сам собі бажає смерті. Ти ж — юний і насолоди життя цього заледве пізнавати починаєш, хіба з волі батька піти хочеш, як же говорить батько твій?” Відповів юний Конон: “Народив мене з Богом батько мій, навчив мене знати єдиного істинного Бога, Творця всього видимого і невидимого творіння, і тому жити чисто в преподобності настановив мене, показав мені путь спасіння та дав знати мені, що життя це не є життям, а смертю, і всі любителі тимчасового цього життя помирають навічно, є ж життя у Владики нашого Христа безконечне, яке Він дає тим, хто любить Його. І ще знати навчив мене батько, що для нечестивих ідолослужителів вічна приготована мука в геєні вогненній, яка ніколи не гасне на безконечні віки. Праведним рабам Христовим нетлінні приготовані вінці у славі небесній, у безконечному царстві Христа, Бога нашого, заради Нього розпинаємося світові, і світ нам розпинається. Так батько мене навчив, однодумцем його я є, тим самим шляхом до Бога хочу прямувати, яким і він прямує, на той самий подвиг мученичий віддаватися, на який він віддається. Кажу-бо словом Владики мого Христа: “Отець Мій донині робить і Я роблю.”, і “Син нічого не може творити Сам від Себе, якщо не побачить, як творить Отець; бо що Він творить, те так само творить і Син” (Ін. 5:17,19) Сказав Домітіан: “Якщо батька твого, люто помучивши, погано погублю, то чи захочеш і ти так само загинути?” Відповів блаженний юнак Конон: “Хочу померти з батьком разом, щоб з ним жити у Царстві Владики нашого. Бо померти задля Христа є не смертю, а життя вічного здобуттям”. Сказав Домітіан старому Кононові: “Справді юнак цей любомудріший від тебе, лише одного бракує йому – щоби пізнав правду і поклонився богам нашим”. Відповів старий Конон: “Знає юнак правду добре і поклоняється зі мною Тому, хто говорить: “Я є Істина” (Ін. 14:6). Кумирам же бісівським, оманливим богам вашим, ані він, ані я не поклонимося навіки”. Сказав Домітіан: “Послухайте останнє моє слово: підійдіть до богів, щоб від лютих мук і смерті врятуватися та дари від нас чесні прийняти”. Відповів Конон старий: “О відкинений від Бога беззаконику, неситий крові людської кате, від усіх людей нечестивіший, чи не казав я тобі від початку, що християнином я є і за Христа померти разом із сином своїм бажаю. Ти ж, злістю п’янствуючи і біснуючись, не пам’ятаєш слів моїх”. Тоді звелів Домітіан принести ложе залізне і розжарити його дуже, потім наказав мучеників святих, оголивши, на тому ложі покласти й пекти. Слуги-бо одні вугілля вогненне розжарювали, інші олію киплячу на тіла святих лили, а святі перебували неушкодженими. І сказав старий Конон святий Домітіанові: “Чи не пам’ятаєш, Домітіане, як я просив тебе, щоб найлютіші на нас ти винайшов муки? Ти не постарався. Ця мука мала для нас, і не відчуваємо ми цього обпалення”. Звелів-бо кат приготувати казан мідний і, наповнивши оловом, сіркою та смолою, розварити сильно і в той казан вкинути святих мучеників. Казав-бо: “Якщо на ложі розжареному холодно їм було, то в казані киплячому зігріються, і побачу, чи зможе Бог вийняти їх із полум’я вогненного”. Святі ж, коли їх вкидали у казан, звели очі свої до Неба й помолилися, кажучи: “Творче всіх, Господи, почуй нас, що кличемо Тебе, і пошли нам ангела свого святого, щоб остудив страшний вогонь цей, як остудив колись піч вогненну вавилонську для трьох юнаків. Почуй нас, Владико, і поспіши на допомогу нам, щоб зрозуміли всі, що Ти — Син Бога живого, Котрий у світ прийшов”. І одразу послав Господь ангела свого, який небесною росою вогонь та казан остудив і сказав їм: “Мир вам, добрі воїни, подвижники вірні, не бійтеся, не жахайтеся, Христос-бо з вами, Який зробить вас переможцями і приведе до радості вічної”.

Після цього Домітіан-комит звелів святих мучеників повісити вниз головою і підкурити смердючим димом. Святий же Конон старий, засміявшись, сказав: “О нерозумний, вогонь твій не торкнувся нас, чи диму твого маємо боятися?” Коли мучені святі були смердючим димом, насміхалися над катом, кажучи: “Чи не соромишся ти, о окаянний, що два воїни Христові всю вашу погордливу силу перемогли, і осоромили отця вашого диявола, і всю злопідступну його зброю знищили та потоптали?” Домітіан же пресильної злості й сорому сповнився і, не знаючи, що далі робити, звелів, вийнявши мучеників із диму, пилою для дерева перепиляти їх навпіл. І, коли слуги поклали їх, щоб пиляти, просили святі слуг, щоб дали їм час для молитви, — і не боронили слуги. Святі ж помолилися до Бога, кажучи: “Владико, Боже всесильний, Творче неба і землі, Царю царів і Володарю володарів, дякуємо, що Ти сподобив нас постраждати за ім’я Твоє святе, і укріпив нас в муках, і не допустив ворогам Твоїм посміятися з нас, переможцями показав нас над дияволом. Тебе славимо, Христа Бога, Людинолюбця всесильного і всеблагого, і просимо Тебе: дай мир Церкві Твоїй святій, що є у всесвіті, посором і винищ тих, що гонять її, скинь скоро і згуби мерзенні капища ідольські, піднеси силу Свою і розшир хвалу святого імені Твого, збережи і примнож рід християнський, який право славитиме Тебе до кінця віків. Ще ж просимо Тебе, Владико, прийми в мирі душі наші, щоб не збулося на нас веління катове, щоб не перепиляли нас, щоб і через те не порадів ворог наш, який хоче хвалитися, що стратив нас. Але Твоя милість нехай випередить і візьме нас до себе, і пізнає Домітіан, що ми Твоїми рабами є і Ти з нами: що захотів, те зробив. І хай ті, що почують про це, прославлять пресвяте ім’я Твоє навіки”. Коли сказали вони “амінь”, голос був з неба, який кликав їх до обителей Небесних. А святі мученики, осінивши себе хресним знаменням, віддали святі свої душі в руки Божі, і одразу землетрус був великий, і впали ідольські храми, і всі ідоли, які в місті були, зруйнувалися, і втік Домітіан у дім свій та сховався. Братія ж, що у монастирі були, почувши все, що було зі святими мучениками, прийшли і взяли чесні тіла їхні та принесли до монастиря, чесно з ароматами їх поховали, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Трійці Бога і Творця всього творіння, славленого навіки. Амінь.