Без категорії

Страждання святого мученика Юлiяна

Мiсяця липня у 28-ий день

У царство Антонiна переконували християн або богам принести кадило, або лютими муками померти. Був же тодi в Кампанiї iгемон, на iм’я Флавiян, жорстокий i ненависник iмени Христового. Вiн по цiлому краю Кампанiйському розi слав слуг своїх нечестивих, аби брали, кого знайдуть з хрис тиян, i в Атину-град, у якому сам у той час був, приводили зв’язаних.

Тодi ж прийшов у тi краї iз Далмацiї муж, молодий лiтами, але вдачею i християнською мудрiстю старий, лицем чес ний, i цiлим тiлом гарний, благодаттю i святiстю найкращий, свiтлий благородством, свiтлiший вiрою, iм’я йому Юлiян. Вiн, iдучи дорогою поблизу града Анагнiя, натрапив на во їнiв iгемонових i привiтав їх християнським вiтанням, кажу чи: «Мир вам, браття». Тi ж, зi слiв його i лагiдної вдачi пi знавши, що вiн християнин, почали питати, хто вiн i звiдки, як називається i якої вiри. Раб же Божий, бажаючи за Хрис та страждати й померти, хоробро вiдповiдав: «Я – христи янин, називаюся Юлiян, родом далматинець. Проходжу цi краї, переконуючи людей всюди, щоб вiдреклися пошануван ня демонiв й пiзнали єдиного iстинного Бога i Сина його Iсуса Христа, i Його щоб шанували. Його проповiдуючи, я душу свою за Нього хочу покласти». Воїни ж здивувалися безстрашнiй його вiдповiдi, взяли його i, зв’язавши мiцно, вели, б’ючи палицям i зброєю, i казали: «Побачимо, чи прав дивими будуть слова твої, що за Розп’ятого померти бажа єш». Вiн же, битий, молився до Бога, щоб подав йому силу до кiнця перетерпiти за iм’я Його святе. I почув його Гос подь: прийшов до нього голос згори, що укрiплював його i казав: «Не бiйся, Юлiяне, Я буду з тобою, подаючи тобi силу й перемогу». Святий же юнак дяку вiддав доброму Боговi, i приведений був до iгемона, i зразу, за велiнням того, у тем ницi страшнiй, що називалася студеною ямою, був замкне ний. I тримали його там сiм днiв без їжi i пиття, хотiвши го лодом i спрагою заморити. Але не покинув Бог раба свого, послав до нього святого ангела, його ж баченням i бесiдою в’язень Христовий насолоджувався, небесну їжу з рук його приймаючи. Через сiм днiв вийшов iгемон на мiсце видовищ (на тому мiсцi пiзнiше збудовано церкву в iм’я Пречистої Богородицi) i сiв на судi перед багатьма зiбраними людьми, i, мученика на допит поставивши, сказав до нього: «Чи не соромно тобi, такому гарному i вродливому юнаковi, приєд нуватися до поганого Назарянина, що був на хрестi розп’я тий? Чи не краще вiдректися тої мерзенної вiри й поклонити ся богам, щоб благоугодним бути царевi?» Вiдповiв мученик: «Слава моя i похвала – розп’ятий Христос, Бог мiй, i нехай не буде менi чимось iншим хвалитися, лише у хрестi Господi моєму, а за святу вiру, яку ти брехливо мерзотною назива єш, готовий я померти. Справдi, мерзеннi боги твої, вони-бо бiси, i нехай осоромляться всi, що їм поклоняються». Таки ми словами святого кат на гнiв зрушився, звелiв в уста його бити, тодi на катiвнi розтягнути й мучити. Святий же, при ймаючи рани, молився до Бога, кажучи: «На Тебе, Господи, покладаюся, силою своєю визволи мене. Ти Бог мiй, помiч ник мiй, прибiжище i визволитель мiй, хай осоромляться тi, що поклоняються тесаним, i тi, що подумали на мене погано.

До Тебе, Господи, взиваю, не передай мене на розбiй воро гам моїм». I знову прийшов до нього з неба голос, що укрiп лював його i казав: «Не бiйся, подвизайся мужньо». Тодi му ченик Христовий звернувся до людей: «Погляньте ви, о ока яннi, i не покладайтеся на богiв, яких своїми руками робите собi, але пiзнайте Бога того, що з нiчого створив небо i зем лю». Такими словами переконував людей Юлiян святий – тридцять мужiв i бiльше здобув Боговi. Пiсля того кинули його до темницi. Зранку ж знову на суд його вивели, i такi вiд iгемона чув слова: «Жалiю тебе, бо не жалiєш сам себе i не хочеш поклонитися богам непереможним». I вiдповiв мученик святий проти цього так: «Марно це говориш менi, не перемiниш ума мого. Я поклоняюся Боговi, Йому ж всi по клонятися повиннi, бо Вiн небо i землю створив». Розгнiвав ся Флавiян-iгемон, звелiв святого на катiвнi повiсити, i му чити биттям, i залiзом обдирати. Але, силою дивного Бога у святих своїх, руки тих, що мучили, ослабли i розболiлися, що не могли торкнутися святого анi знаряддя катування трима ти чи що iнше робити. Дивувався цьому iгемон, i в цей час прибiг вiсник, сповiщаючи, що храм бога їхнього, що зветься Серапiс, упав i кумир його з iншими iдолами на порох роз бився. Iгемон i тi, що з ним, бiсiвськi служителi, охопленi були ще бiльшим подивом i сорому сповнювалися. А таємнi християни, що були серед людей, радiли духом i прославляли Христа Бога. Пiсля того люд невiрний вигукував: «Хай стра чений буде волхв цей скоро!» I зразу погодився з голосом народним iгемон, гнiву i лютости сповнений. I дав на муче ника присуд смертний такий: «Юлiяновi, навченому вiд християн чарiвної хитрости, що ображає богiв i царському наказу противиться, наказуємо сокирою вiдтяти голову на мiсцi упалого храму на помсту за безчестя, якого вiн завдав богам». I ведений був святий на те мiсце, прийшовши куди, схилив колiна й помолився до Бога, кажучи: «Боже нескiн ченної доброти, дякую Тобi, що мене, недостойного, такої чесної смерти сподобив, щоб за Iм’я Твоє святе менi помер ти. Прошу тому Тебе, щоб тим пролиттям моєї крови омив мене й очистив вiд грiхiв моїх i ввiв у благословенне твоє царство. Прийми дух мiй у мирi, всiх же, якi на честь пресвя того Iмени Твого схочуть вшанувати пам’ять мого страждан ня, не забудь у превеликому Твоєму милосердi». Коли так святий помолився, прийшов з неба голос, сповiщаючи, що молитва почута, i прикликав його у Вишнє. I страчений був сокирою в голову святий мученик Юлiян. Душа ж його свя та, iз пут тiлесних звiльнившись, зiйшла на небо до Христа, Бога нашого, з Отцем i Святим Духом царюючого. Йому ж слава нинi, i повсякчас, i навiки-вiкiв. Амiнь.