Без категорії

Страждання святого мученика Уара і з ним семи учителів Християнських, і пам’ять блаженної Клеопатри та сина її Івана

Місяця жовтня на 19-ий день [1]

У царство Максиміяна, нечестивого римського царя, був у Єгипті хоробрий воїн на ім’я Уар, який таємно воював за Царя Небесного: через страх до беззаконних ідолопоклонників до часу затаював свою віру в істинного Бога, яку потім небу й землі розкрив, коли за Христа видовищем став ангелам та людям.

У той час Максиміян підняв гоніння на християн і послав послання в усі країни своєї області, щоб християн, які не захочуть принести жертви богам, забивали. Дійшло те повеління у єгипетські краї, і нещадно проливали християнську кров; всі-бо, хто служив Творцю, а не творінню, були ранені численними різними муками. Уар же, потаємний християнин, обходив уночі темниці, в яких тримали вірних за ісповідання Христове, і до них собі вхід у сторожів золотом купував, цілував вузи святих мучеників, омиваючи їхню кров, обв’язуючи рани, подаючи їжу і молячи їх, щоб випросили йому в Господа милість.

Якось схоплені були християнські вчителі, що ховалися у пустелі, числом сім, і приведені до князя єгипетського. Їх-бо князь допитав і, знайшовши міцними у вірі, достатні наніс їм рани і зв’язаних укинув їх у темницю. Довідався про них Уар, прийшов, за звичаєм своїм, уночі до тієї темниці, в яку святі вкинені були, і, давши сторожі багато золота, ввійшов до святих, тоді,

звільнивши від вуз руки їхні, а з ніг їхніх кайдани скинувши, подав їм їжу і просив їх, щоб поїли, — уже-бо вісім днів голодні без їжі пробували. Припадав до їхніх ніг, цілував їх і прославляв страждання їхні, кажучи: “Блаженні ви є, раби Господні, добрі та вірні, які мають увійти в радість Господа свого, бо страждаєте за нього аж до крові. Блаженні ви, добрі подвижники, бо вам плетуться на небесах вінці правицею Вишнього, адже терпінням ідете на подвиг, що вас чекає, і маєте завтра, як вам відомо, страждання своє звершити. Блаженні ви, страстотерпці Христові, яким відчинене є Небесне Царство, бо страждаєте із Христом, який постраждав за нас, — коли із Ним страждаєте, із Ним і зацарюєте. Молю-бо вас, святі угодники Божі, попросіть за мене Владику Христа, щоб милостивий до мене був, бо хотів і я за нього страждати, але не маю стільки міцності, боюся-бо лютих мук, що їх на вас бачу”.

Відповіли святі: “Ніхто, улюблениче, котрий боїться, не є досконалий, ніхто не пожне, коли не сіяв, ніхто не увінчається, коли не постраждає. Згадай слова, що є в Євангелії: “Хто ж мене відцурається перед людьми, того і я відцураюся перед небесним Отцем моїм”[2]. Коли боїшся тимчасової муки, вічної не уникнеш; коли страшишся ісповідати Христа на землі, не будеш насолоджуватися баченням лиця Його на небесах. Іди-бо, брате, і ходи із нами шляхом мученичим до Владики, який дивиться на подвиги наші, з нами вкупі постраждай, таку-бо дружину не скоро знайдеш”. Коли це сказали святі, розпалився Уар серцем до любові Божої і до терпіння Ісуса Христа і провів усю ніч оту в темниці зі святими мучениками, учення їхнє вислуховуючи з насолодою.

Коли настав ранок, прийшли слуги від князя в темницю взяти святих мучеників на суд і, ввійшовши, знайшли Уара, який сидів із в’язнями, і, від слів їхніх здивувавшись та вразившись, сказали: “Що тут робиш, Уаре? Чи не одурився ти, зваблений байками лукавих людей; чи не боїшся, що коли хтось звістить про це князю та вельможам, не тільки загубиш воїнський сан, але й життя свого позбудешся?” Відповів Уар: “А хто з вас має донести на мене князю, ви ж бо є мені друзі? Та й коли обмовите мене, готовий я за Христа померти з християнами” . Слуги-бо замовкли, взяли шестеро мучеників, бо сьомий занеміг од ран, тож, залишившись у темниці, помер, пішовши до Христа і відступаючи місце своє Уару[3], щоб він, заповнивши його місце, звершив страждання.

Приведено було зв’язаних святих перед лице князя, який із великою пихою сидів на суді і принуджував їх, щоб принесли ідолам жертви. А коли не послухалися, оголено їх і бито без милосердя по ранах, раніше завданих. Коли рани додавалися до ран, додавався і біль до болю, вони ж терпіли, нічого більше не кажучи, тільки це: “Християни ми є!” По тому зирнув князь і питає: “Чи не семеро їх було?” Тут бачу шестеро, де ж бо сьомий?” Коли це мовив князь, святий Уар, який туди надійшов, наповнився божественної ревності і рече: “Це я сьомий, той-бо вже скінчив своє життя й представ перед Христом. Мене ж залишив спадкоємцем своїх страждань. Що він тобі винний, я готовий тобі за нього віддати, замість нього хочу із цими добрими страждальцями за Христа постраждати, християнин-бо я є”. Князь же, це почувши, запитав наближених: “Хто це такий?” Відказали: “Уар-воїн, начальник Тианинської спіри”а. Здивувався князь і каже до Уара: “Який це сатана намовив тебе до явної вдатися пагуби, честь же воїнську погубити й позбутися призначеної тобі плати та й душу свою вкинути в таке зло?” Блаженний же Уар відповів: “Хліб, який зійшов з неба, і божественну чашу найдорожчої крові Господа мого я вибрав над усі твої почесті й платню. Немає нічого мені любіше Христа мого: ані честь ваша, ані сан мій, ні велика плата, ані життя — це мені є честь, щоб за Христа страждати; те мені віднайдення, щоб за Христа всього позбутися; і те мені життя, щоб за Христа померти”. Князь же на святих шестеро мучеників зирнув ярим оком і сказав: “Чи не ваша то робота, нечестиві улесники, що звабили такого воїна царського, ви обезумили його вашим чаруванням. Клянуся великими моїми богами, що спершу вас погублю, аніж його, і помщуся за все безчестя богам нашим, недостойні бо ви серед живих бути, бесмертних богів ганьблячи, ще й інших приводячи до того ж зла якоюсь звабою”. Відповіли святі: “Не звабили Уара, але від зваби збавили, не обезумили, а врозумили його; Бог же подав йому міцність і дерзновенність до подвига, щоб укупі з нами здолати вашу й богів ваших неміцну силу. Трохи зачекай і побачиш мужність його воїнствування, бо учинили його ангельським воїном. Хвалишся погубити нас, того нам і потрібно, щоб покласти голови за всіх Господу”. Князь же мовить: “Коли роздроблю я тіла ваші, хіба, впавши, не поклонитеся богам єгипетським?” Святі ж відповіли: “Боги, що неба й землі не сотворили, погинуть”[4]. Блаженний же Уар, більше підбиваючи князя на гнів, рече до нього: “Чому утруднюєш святих, безумне й некорисне кажучи? “Глупоту говорить безумний”, — вістить Ісая-пророк[5]. Ось лежать перед тобою простерті їхні тіла, чини, що хочеш”.

Розгнівався-бо, князь, повелів Уара підвісити голого на дереві, щоб мучити його. А до святих мовить: “Побачимо, хто кого здолає: чи нас ви, котрі муки приймаєте, чи вас ми, які муки на вас накладають. Воістину, коли ви здолаєте нас своїм терпінням, відкинуся богів моїх і у вашого Христа почну вірити”. Святі ж відказали: “Випробуй на одному з нас свою силу, і коли одного переможеш, то на інших матимеш надію”. Уар же, починаючи страждати, мовив до святих мучеників: “Благословіть мене, святі страстотерпці, раба свойого, хай доєднаюся до вашої частки. Помоліте за мене Владику Христа, щоб подав мені терпіння, знає-бо Він єство наше: “Бадьорий-бо дух, але немічне тіло”[6]. Святі ж звели очі свої до неба, щиро за нього молилися, а Уара почали слуги по всьому тілу палицями і батогами бити. Коли ж били святого, рече князь: “Тепер скажи, Уаре, яку маєш користь од Христа твого?” Уар же доблесно відповів: “Більшу, аніж від твоїх бісів”. Святі ж закричали до Уара: “Мужайся, Уаре, і хай кріпиться серце твоє — це-бо біля тебе Христос невидимий, укріплює тебе!” Уар же відповів: “Воістину, відчув поміч Владики мого, бо ні в що кладу муки”. По тому кігтями залізними по ребрах його дерли, відтак стрімголов на дереві прибили і здерли з хребта шкіру його, і лезами різали тіло його, а по череві сукуватими палицями дотіль били, доки розпався, і всі нутрощі його вивалилися на землю. Святі ж мученики, бачучи випалі його нутрощі, розплакалися. І, бачачи мучеників у плачі, закричав великим голосом мучитель: “Це ви переможені, це знемогли й плачете, боячись мук, а що більше потрібно, тільки щоб пізнали, що Христос не збавляє вас од рук наших, тож, покинувши його, поклоніться богам нашим”. Святі відповіли: “Звіре, не людино, не є ми переможені, але перемагаємо в Ісусі, що кріпить нас. Заплакали ж, не боячись мук, але з природної любові до брата нашого, якого вбиваєте не по-людському. Радіємо ж духом, бачачи вже готового вінця доброму страстотерпцю”. Князь же повелів вести їх до темниці. І побачив Уар, висячи на дереві й мучений, як веригами тягнуть святих до темниці, та й закричав: “Учителі мої, віддайте мене конечно Христу, вже-бо від тіла відходжу! Дякую вам, що стали причиною мені життя вічного!”

Мучений же був святий Уар десь п’ять годин і віддав у тих муках чесну й святу свою душу у руки Господа. Мучителі ж, гадаючи, що живий він, били й мучили мертве тіло. Коли ж побачили, що вже воно не живе, зняли з дерева і, за повелінням мучителевим, витягли поза місто, на з’їжу псам кинули його там, де кидають трупи безсловесних тварин.

Була ж там одна вдова, на ймення Клеопатра, родом із Палестини, її-бо чоловік воєначальником був і помер у Єгипті. Мала ж сина, на ймення Іван, ще малий хлопець він був. Отож вона, коли святий Уар мучений був, дивилася здаля на мучення його, християнка-бо була, зітхала й била у груди свої. А коли кинуто його тіло поза містом, вона, вставши вночі, взяла деяких рабів своїх і, пішовши, викрала багатостраждальне тіло святого Уара і принесла у дім свій, викопала могилу в ложниці своїй перед ложем і там поклала його.

Назавтра князь вивів із темниці інших мучеників і, багато мучивши їх, посік мечем і поза місто не похованих викинув, їхні-бо тіла так само вночі інші потаєнні християни, взявши, похованню віддали.

Клеопатра ж в усі дні над могилою святого Уара свічі палила й кадила, маючи його собі за великого заступника й перед Богом піклувальника[7]. Коли ж минуло кілька років і гоніння затихло, захотіла Клеопатра на свою батьківщину повернутися і гадала, як би зі собою забрати мощі святого Уара. Тож, виготувавши певний дар, просила князя через одного заступника, кажучи: “Чоловік мій воєноначальником був і тут, на службі царській, помер і ще конечному похованню не відданий, поверх землі лежить. Неможливо, щоб у чужій країні таке учинилося йому поховання, як належить чесному воєноначальнику. Я ж, бувши вдовою та бездомною, хочу до родичів моїх у батьківщину повернутися, повели мені-бо, пане мій, щоб узяла із собою мощі любого чоловіка мого і на батьківщині моїй, у гробі прадідів моїх чесним похованням поклала його, не хочу-бо і по смерті із ним розлучатися”. Так через те жінка ота учинила: коли християни довідаються, що виносить із їхнього міста мощі святого мученика, можуть заборонити їй і забрати від неї того багатоцінного скарба. Князь-бо, узявши дар, повелів бути за проханням її. Вона ж замість чоловіка взяла мощі святого Уара і перенесла їх, як виноград, із Єгипта в Палестину і в селі своєму, названому Єдря, що було поблизу Тавора, поклала зі своїми предками. В усі дні приходила на гріб його, кадячи і свічі палячи, що бачили інші християни, котрі там жили, тож почали з нею приходити до святого і приносити недужих своїх, відтак молитвами святого Уара при гробі його цільби діставали. І стало відомо всім довколишнім християнам про святого Уара, і всі з вірою приходили до його гробу.

Клеопатра ж, бачачи християн, що збиралися на молитву при гробі святого, намислила збудувати храма в ім’я його, і що замислила, те й почала. Син же її Іван у зрілі літа входив, тож подбала Клеопатра послати його в царське воїнство і через деяких посередників просила в царя чесного сану своєму синові, що й дістала, бо в час будівництва церковного прислано було синові від царя, що його вписано у воїнство, ще й пояса на чесне воїнське начальство. Вона ж бо каже: “Хай не одягнеться тепер син мій у воїнство, і хай не йде на царську службу, поки не збудується дім Божий. Хочу-бо, щоб вкупі зі мною поніс ложе святого мученика, а по тому й царське повеління учинить”.

Коли скінчили храма, закликали єпископів та священиків, та іноків і, взявши із гробу чесні мощі святого мученика, поклали на вельми коштовному ложі, а поверх мощів пояса й одяг воїнський, в який мав одягатися її син, поклали, щоб освятився від мощів святого. І старанно молила його: хай буде помічником її сину, його бо всі святителі та священики, які зійшлися, благословили. Зібралася й незчисленна множність народу християнського, і так, узявши ложе із мощами, понесли до церкви, несла й Клеопатра із сином, а коли освятили храма, поклали мощі святого у вівтарі і здійснювали божественну літургію. Клеопатра ж, упавши перед мощами святого Уара, молилася, кажучи: “Молюся тобі, страстотерпче Христовий, попроси мені у Бога, що Йому догідно і мені буде корисно[8], також і єдинородному синові моєму: не дерзаю-бо просити більше того, що сам Господь хоче, Він знає, що нам потрібно, Його воля блага й досконала хай у нас здійсниться”.

Піся закінчення святої служби учинила зібраним велике пригощення і, служачи тим, котрі там возлягали, сама із сином, заповідала синові, щоб не їв нічого до вечора, аж доки закінчиться трапеза та пригощення, а по тому від залишків нехай насититься. Хлопець, прислуговуючи, розболівся раптом і пішов на своє ложе. Коли ж усі повставали від обіду, почала кликати Клеопатра сина: хай поїсть із нею від залишків трапези. Іван же не міг і слова сказати, вельми вогнем розпалений. Побачила мати сина хворого й мовила: “Свідчуся Господом, що я не вкладу їжі до вуст своїх, доки не побачу, що учиниться із сином моїм”. І присіла біля нього, прохолоджуючи, скільки могла, гарячку, яка була від хвороби, більше того, сама нутром розпалилася і серцем, уболіваючи за єдинородного свого сина.

Опівночі помер хлопець, залишивши невтишимий плач матері своїй, яка гірко ридала. Пішла до церкви святого Уара і, припавши до гробу його, заволала: “Чи так воздав ти мені, котра стільки трудилася біля тебе, о угодниче Божий? Чи ж таку поміч учинив ти мені, яка зневажила чоловіка свого заради тебе і яка від тебе помочі сподівалася? Заморив ти єдинородного сина мого, погубив ти надію мою, відняв ти світло очей моїх! Хто-бо мене в старості годуватиме, хто моєї смерті догляне, хто віддасть гробові тіло моє? Ліпше б мені самій померти, аніж улюбленого сина мого, котрий юний був, ніби цвіт, що зів’яв передчасно, мертвим зріти! Отож чи сина мого віддай мені, як колись Єлисей соманітянині[9], чи й мене відтак забери, не можу я жити через гірку свою печаль”.

Так із плачем вона волала біля гроба і заснула трохи від утоми й великої скорботи. Явився їй у видінні Уар святий, тримаючи хлопця на руках своїх, і світилися обидва, ніби сонце, і ризи їхні біліші снігу, перепоясані ж були золотими пасками і вінці мали на головах невимовної краси. Побачивши їх, блаженна Клеопатра кинулася вклонитися їм. Уар же святий звів її, кажучи: “О жінко, пощо до мене голосиш, чи ж я забув добродійності твої, що ти учинила мені у Єгипті і в дорозі, чи гадаєш, що не відчував, коли ти взяла тіло моє з-поміж тваринячих трупів[10] і в ложниці своїй поклала мене, чи ж я не вислуховував завше твоїх молитов, чи ж не молюся про тебе Богові? Спершу умолив Бога про рід твій, з яким поклала мене у гробниці, щоб їм були відпущені гріхи, тоді сина твого Небесному Отцю у воїнство взяв, чи ж не ти сама молила мене, щоб попросив тобі в Бога, що йому догідне, а тобі й синові твоєму корисне. Просив-бо доброго Бога, і благоволив Він, за невимовною ласкою своєю, взяти сина твого воїном собі із небесними воїнами, і ось син твій, як бачиш, є один із наближених до престолу Його[11]. Коли ж хочеш, візьми його й пошли на службу цареві земному та тимчасовому, якщо не хочеш, щоб син твій служив Царю Небесному та вічному”.

Хлопець же, сидячи на руках Уара, обійняв його й рече: “Ні, пане мій, не слухай матері моєї, не дай мене у світ, повний неправди та всілякого беззаконня, від нього ж бо збавився з твоїм пришестям, не відкинь мене, отче, від сприяння свого і від співперебування із святими” . А до матері каже: “Чого так голосиш, о мати? Я ж бо у Царя Христа до воїнства причислений і дано мені те, що з ангелами наближений до нього, ти ж тепер від царства до убогості просиш забрати мене”.

Побачила Клеопатра сина свого, в ангельський чин одягнутого, й мовить: “Візьміть і мене з собою, нехай і я буду з вами”. Святий же Уар відказав: “І тут будучи, із нами ти. Йди-бо тепер із миром, із часом же, коли Господь повелить, прийдемо забрати тебе”. І коли це промовив, невидимі стали для очей її.

Вона ж, отямившись, відчула, що серце її наповнене невимовної радості та веселощів, і оповіла бачене священикам. З ними-бо чесно при гробі святого Уара поховала сина свого, уже не плачучи, а веселячись у Господі. Потому роздала маєтки свої бідним, сама ж відреклася від світу і жила при церкві святого Уара, служачи Богу в пості та молитвах день і ніч. Щонеділі являвся до неї святий Уар із сином її у великій славі. По семи роках такого свого життя блаженна Клеопатра померла, догодивши Богу, і покладено було тіло її у церкві святого Уара поблизу сина її Івана. Душа ж її свята вкупі зі святим Уаром та Іваном на небесах у веселощах наближена є до Бога, Йому ж слава навіки віків. Амінь.


[1] “Від Метафраста”.

[2] Євангеліє від Матвія
10:1 И призвав двенадцать учеников Своих, Он дал им власть над нечистыми духами, чтобы изгонять их и врачевать всякую болезнь и всякую немощь.
10:2 Двенадцати же Апостолов имена суть сии: первый Симон, называемый Петром, и Андрей, брат его, Иаков Зеведеев и Иоанн, брат его,
10:3 Филипп и Варфоломей, Фома и Матфей мытарь, Иаков Алфеев и Леввей, прозванный Фаддеем,
10:4 Симон Кананит и Иуда Искариот, который и предал Его.
10:5 Сих двенадцать послал Иисус, и заповедал им, говоря: на путь к язычникам не ходите, и в город Самарянский не входите;
10:6 а идите наипаче к погибшим овцам дома Израилева;
10:7 ходя же, проповедуйте, что приблизилось Царство Небесное;
10:8 больных исцеляйте, прокаженных очищайте, мертвых воскрешайте, бесов изгоняйте; даром получили, даром давайте.
10:9 Не берите с собою ни золота, ни серебра, ни меди в поясы свои,
10:10 ни сумы на дорогу, ни двух одежд, ни обуви, ни посоха, ибо трудящийся достоин пропитания.
10:11 В какой бы город или селение ни вошли вы, наведывайтесь, кто в нем достоин, и там оставайтесь, пока не выйдете;
10:12 а входя в дом, приветствуйте его, говоря: мир дому сему;
10:13 и если дом будет достоин, то мир ваш придет на него; если же не будет достоин, то мир ваш к вам возвратится.
10:14 А если кто не примет вас и не послушает слов ваших, то, выходя из дома или из города того, отрясите прах от ног ваших;
10:15 истинно говорю вам: отраднее будет земле Содомской и Гоморрской в день суда, нежели городу тому.
10:16 Вот, Я посылаю вас, как овец среди волков: итак будьте мудры, как змии, и просты, как голуби.
10:17 Остерегайтесь же людей: ибо они будут отдавать вас в судилища и в синагогах своих будут бить вас,
10:18 и поведут вас к правителям и царям за Меня, для свидетельства перед ними и язычниками.
10:19 Когда же будут предавать вас, не заботьтесь, как или что сказать; ибо в тот час дано будет вам, что сказать,
10:20 ибо не вы будете говорить, но Дух Отца вашего будет говорить в вас.
10:21 Предаст же брат брата на смерть, и отец - сына; и восстанут дети на родителей, и умертвят их;
10:22 и будете ненавидимы всеми за имя Мое; претерпевший же до конца спасется.
10:23 Когда же будут гнать вас в одном городе, бегите в другой. Ибо истинно говорю вам: не успеете обойти городов Израилевых, как приидет Сын Человеческий.
10:24 Ученик не выше учителя, и слуга не выше господина своего:
10:25 довольно для ученика, чтобы он был, как учитель его, и для слуги, чтобы он был, как господин его. Если хозяина дома назвали веельзевулом, не тем ли более домашних его?
10:26 Итак не бойтесь их, ибо нет ничего сокровенного, что не открылось бы, и тайного, что не было бы узнано.
10:27 Что говорю вам в темноте, говорите при свете; и что на ухо слышите, проповедуйте на кровлях.
10:28 И не бойтесь убивающих тело, души́ же не могущих убить; а бойтесь более Того, Кто может и душу и тело погубить в геенне.
10:29 Не две ли малые птицы продаются за ассарий*? И ни одна из них не упадет на землю без воли Отца вашего;
10:30 у вас же и волосы на голове все сочтены;
10:31 не бойтесь же: вы лучше многих малых птиц.
10:32 Итак всякого, кто исповедает Меня пред людьми, того исповедаю и Я пред Отцем Моим Небесным;
10:33 а кто отречется от Меня пред людьми, отрекусь от того и Я пред Отцем Моим Небесным.
10:34 Не думайте, что Я пришел принести мир на землю; не мир пришел Я принести, но меч,
10:35 ибо Я пришел разделить человека с отцом его, и дочь с матерью ее, и невестку со свекровью ее.
10:36 И враги человеку - домашние его.
10:37 Кто любит отца или мать более, нежели Меня, не достоин Меня; и кто любит сына или дочь более, нежели Меня, не достоин Меня;
10:38 и кто не берет креста своего и следует за Мною, тот не достоин Меня.
10:39 Сберегший душу свою потеряет ее; а потерявший душу свою ради Меня сбережет ее.
10:40 Кто принимает вас, принимает Меня, а кто принимает Меня, принимает Пославшего Меня;
10:41 кто принимает пророка, во имя пророка, получит награду пророка; и кто принимает праведника, во имя праведника, получит награду праведника.
10:42 И кто напоит одного из малых сих только чашею холодной воды, во имя ученика, истинно говорю вам, не потеряет награды своей.
Мв. 10
, [33].

[3] “Пролог”.

а Спіра — військовий підрозділ.

[4] Книга пророка Єремії
10:1 Послухайте слова того, що вам каже Господь, о доме Ізраїлів!
10:2 Так говорить Господь: Не навчайтесь доріг цих народів, і небесних ознак не лякайтесь, бо тільки погани лякаються їх!
10:3 Бо устави народів марнота вони, божок бо це дерево, з лісу вирубане, і це діло рук майстра сокирою!
10:4 Сріблом та злотом його прикрашають, цвяхами та молотками прикріплюють їх, і він не захитається.
10:5 Вони, як опудало на огірковім городі, й безмовні, і конче їх носять, бо не ходять вони. Не бійтеся їх, бо не вчинять лихого, і також учинити добро це не в їхній силі!
10:6 Такого, як Ти, нема, Господи: Ти великий й велике Ім'я Твоє могутністю!
10:7 Хто не буде боятись Тебе, Царю народів? Бо Тобі це належить, бо між усіма мудрецями народів і в усьому їхньому царстві немає такого, як Ти!
10:8 Вони стали всі разом безумні й безглузді, наука марна оце дерево!
10:9 Срібна бляха з Таршішу привезена, злото ж з Офіру, праця майстра й руки золотарської, блакить та пурпура їхня одіж, усі вони праця мистців.
10:10 А Господь Бог правдивий, Він Бог Живий та Цар вічний! Від гніву Його затрясеться земля, і не знесуть Його гніву народи.
10:11 Отак їм скажіть: боги, що неба й землі не вчинили, погинуть з землі та з-під неба цього!
10:12 Своєю Він силою землю вчинив, Своєю премудрістю міцно поставив вселенну, і небо напнув Своїм розумом.
10:13 Як голос Його забринить, у небесах шумлять води, а коли підіймає Він хмари із краю землі, коли блискавки чинить дощем та вітер виводить з криївок Своїх,
10:14 тоді кожна людина дуріє в своєму знанні, усяк золотар посоромлений через боввана, бо відлив його це неправда, і немає в них духа!...
10:15 Марнота вони, вони праця на сміх, в час навіщення їх вони згинуть!
10:16 Не така, як оці, частка Яковова, бо Він все вформував, а Ізраїль племено спадку Його, Господь Саваот Його Ймення!
10:17 Забери із землі свій товар, ти, що сидиш ув облозі!
10:18 Бо Господь каже так: Ось цим разом Я кину мешканців цієї землі, мов із пращі, і притисну їх так, щоб пізнання знайшли...
10:19 Ой, горе мені з-за нещастя мого, моя рана болюча! А я говорив: це хвороба моя, і знесу я її.
10:20 Намета мого попустошено і зірвані всі мої шнури. Розійшлись мої діти від мене й нема їх, нема вже кому розтягнути намета мого та повісити завіси мої...
10:21 Бо пастирі стали безглузді, і вони не звертались до Господа, тому не щастилося їм, і розпорошене все їхнє стадо...
10:22 Голос звістки: Іде ось, і гуркіт великий з північного краю, щоб юдські міста обернути в спустошення, на мешкання шакалів...
10:23 Знаю, Господи, я, що не в волі людини дороги її, не в силі людини, коли вона ходить, кермувати своїм кроком.
10:24 Карай мене, Господи, тільки ж за судом, не гнівом Своїм, щоб не знищити мене!
10:25 Вилий лютість Свою на народи, що не знають Тебе, та на роди, що Ймення Твого не кликали, що Якова з'їли й пожерли його, і погубили його, а мешкання його опустошили!...
Єр. 10
, [11].

[5] Книга пророка Ісаї
32:1 Тож за праведністю царюватиме цар, а князі володітимуть за правосуддям.
32:2 І станеться кожен, як захист від вітру, і немов та заслона від зливи, як потоки води на пустині, як тінь скелі тяжкої на спраглій землі...
32:3 І не будуть заплющені очі видющих, і слухатимуть вуха тих, які слухають!
32:4 І знання розумітиме серце нерозважних, а язик недорікуватих поспішить говорити виразно.
32:5 Не будуть вже кликати достойним глупця, а на обманця не скажуть шляхетний,
32:6 бо глупоту говорить безумний, а серце його беззаконня вчиняє, щоб робити лукавство, та щоб говорити до Господа слово облудне, щоб душу голодного випорожнити й напою позбавити спраглого!
32:7 А лукавий лихі його чини: він лихе замишляє, щоб нищити скромних словами брехливими, як убогий говорить про право,
32:8 а шляхетний міркує шляхетне, і стоїть при шляхетному.
32:9 Устаньте, безжурні жінки, почуйте мій голос, дочки безтурботні, послухайте слова мого!
32:10 Днів багато на рік ви, безтурботні, тремтітимете, бо збір винограду скінчився, а згромадження плоду не прийде!
32:11 Тремтіть, ви безжурні, дрижіть, безтурботні, роздягніться, себе обнажіть, опережіться по стегнах!
32:12 За принадні поля будуть битися в груди, за виноградник урожайний...
32:13 На землі цій народу мого зійде терен й будяччя, по всіх домах радости спаленина, на місті веселому...
32:14 Бо палац опущений буде, міський гомін замовкне, Офел та башта навік стануть ямами, радістю диких ослів, пасовиськом черід,
32:15 аж Дух з височини проллється на нас, а пустиня в садок обернеться, а садок порахований буде за ліс!
32:16 Тоді пробуватиме право в пустині, на ниві ж родючій сидітиме правда.
32:17 І буде роботою істини мир, а працею правди спокійність й безпека навіки.
32:18 І осяде народ мій у мешканні спокійнім, і в безпечних місцях, і в спокійних місцях відпочинку.
32:19 І буде падати град на повалений ліс, і знизиться місто в долину...
32:20 Блаженні ви, сівачі понад всякими водами, що відпускаєте ногу волові й ослові на волю!
Іс. 32
, [6].

[6] Євангеліє від Матвія
26:1 Когда Иисус окончил все слова сии, то сказал ученикам Своим:
26:2 вы знаете, что через два дня будет Пасха, и Сын Человеческий предан будет на распятие.
26:3 Тогда собрались первосвященники и книжники и старейшины народа во двор первосвященника, по имени Каиафы,
26:4 и положили в совете взять Иисуса хитростью и убить;
26:5 но говорили: только не в праздник, чтобы не сделалось возмущения в народе.
26:6 Когда же Иисус был в Вифании, в доме Симона прокаженного,
26:7 приступила к Нему женщина с алавастровым сосудом мира драгоценного и возливала Ему возлежащему на голову.
26:8 Увидев это, ученики Его вознегодовали и говорили: к чему такая трата?
26:9 Ибо можно было бы продать это миро за большую цену и дать нищим.
26:10 Но Иисус, уразумев сие, сказал им: что смущаете женщину? она доброе дело сделала для Меня:
26:11 ибо нищих всегда имеете с собою, а Меня не всегда имеете;
26:12 возлив миро сие на тело Мое, она приготовила Меня к погребению;
26:13 истинно говорю вам: где ни будет проповедано Евангелие сие в целом мире, сказано будет в память ее и о том, что она сделала.
26:14 Тогда один из двенадцати, называемый Иуда Искариот, пошел к первосвященникам
26:15 и сказал: что вы дадите мне, и я вам предам Его? Они предложили ему тридцать сребреников;
26:16 и с того времени он искал удобного случая предать Его.
26:17 В первый же день опресночный приступили ученики к Иисусу и сказали Ему: где велишь нам приготовить Тебе пасху?
26:18 Он сказал: пойдите в город к такому-то и скажите ему: Учитель говорит: время Мое близко; у тебя совершу пасху с учениками Моими.
26:19 Ученики сделали, как повелел им Иисус, и приготовили пасху.
26:20 Когда же настал вечер, Он возлег с двенадцатью учениками;
26:21 и когда они ели, сказал: истинно говорю вам, что один из вас предаст Меня.
26:22 Они весьма опечалились, и начали говорить Ему, каждый из них: не я ли, Господи?
26:23 Он же сказал в ответ: опустивший со Мною руку в блюдо, этот предаст Меня;
26:24 впрочем Сын Человеческий идет, как писано о Нем, но горе тому человеку, которым Сын Человеческий предается: лучше было бы этому человеку не родиться.
26:25 При сем и Иуда, предающий Его, сказал: не я ли, Равви́? Иисус говорит ему: ты сказал.
26:26 И когда они ели, Иисус взял хлеб и, благословив, преломил и, раздавая ученикам, сказал: приимите, ядите: сие есть Тело Мое.
26:27 И, взяв чашу и благодарив, подал им и сказал: пейте из нее все,
26:28 ибо сие есть Кровь Моя Нового Завета, за многих изливаемая во оставление грехов.
26:29 Сказываю же вам, что отныне не буду пить от плода сего виноградного до того дня, когда буду пить с вами новое вино в Царстве Отца Моего.
26:30 И, воспев, пошли на гору Елеонскую.
26:31 Тогда говорит им Иисус: все вы соблазнитесь о Мне в эту ночь, ибо написано: поражу пастыря, и рассеются овцы стада;
26:32 по воскресении же Моем предварю вас в Галилее.
26:33 Петр сказал Ему в ответ: если и все соблазнятся о Тебе, я никогда не соблазнюсь.
26:34 Иисус сказал ему: истинно говорю тебе, что в эту ночь, прежде нежели пропоет петух, трижды отречешься от Меня.
26:35 Говорит Ему Петр: хотя бы надлежало мне и умереть с Тобою, не отрекусь от Тебя. Подобное говорили и все ученики.
26:36 Потом приходит с ними Иисус на место, называемое Гефсимания, и говорит ученикам: посидите тут, пока Я пойду, помолюсь там.
26:37 И, взяв с Собою Петра и обоих сыновей Зеведеевых, начал скорбеть и тосковать.
26:38 Тогда говорит им Иисус: душа Моя скорбит смертельно; побудьте здесь и бодрствуйте со Мною.
26:39 И, отойдя немного, пал на лице Свое, молился и говорил: Отче Мой! если возможно, да минует Меня чаша сия; впрочем не как Я хочу, но как Ты.
26:40 И приходит к ученикам и находит их спящими, и говорит Петру: та́к ли не могли вы один час бодрствовать со Мною?
26:41 бодрствуйте и молитесь, чтобы не впасть в искушение: дух бодр, плоть же немощна.
26:42 Еще, отойдя в другой раз, молился, говоря: Отче Мой! если не может чаша сия миновать Меня, чтобы Мне не пить ее, да будет воля Твоя.
26:43 И, придя, находит их опять спящими, ибо у них глаза отяжелели.
26:44 И, оставив их, отошел опять и помолился в третий раз, сказав то же слово.
26:45 Тогда приходит к ученикам Своим и говорит им: вы всё еще спите и почиваете? вот, приблизился час, и Сын Человеческий предается в руки грешников;
26:46 встаньте, пойдем: вот, приблизился предающий Меня.
26:47 И, когда еще говорил Он, вот Иуда, один из двенадцати, пришел, и с ним множество народа с мечами и кольями, от первосвященников и старейшин народных.
26:48 Предающий же Его дал им знак, сказав: Кого я поцелую, Тот и есть, возьмите Его.
26:49 И, тотчас подойдя к Иисусу, сказал: радуйся, Равви́! И поцеловал Его.
26:50 Иисус же сказал ему: друг, для чего ты пришел? Тогда подошли и возложили руки на Иисуса, и взяли Его.
26:51 И вот, один из бывших с Иисусом, простерши руку, извлек меч свой и, ударив раба первосвященникова, отсек ему ухо.
26:52 Тогда говорит ему Иисус: возврати меч твой в его место, ибо все, взявшие меч, мечом погибнут;
26:53 или думаешь, что Я не могу теперь умолить Отца Моего, и Он представит Мне более, нежели двенадцать легионов Ангелов?
26:54 как же сбудутся Писания, что та́к должно быть?
26:55 В тот час сказал Иисус народу: как будто на разбойника вышли вы с мечами и кольями взять Меня; каждый день с вами сидел Я, уча в храме, и вы не брали Меня.
26:56 Сие же всё было, да сбудутся писания пророков. Тогда все ученики, оставив Его, бежали.
26:57 А взявшие Иисуса отвели Его к Каиафе первосвященнику, куда собрались книжники и старейшины.
26:58 Петр же следовал за Ним издали, до двора первосвященникова; и, войдя внутрь, сел со служителями, чтобы видеть конец.
26:59 Первосвященники и старейшины и весь синедрион* искали лжесвидетельства против Иисуса, чтобы предать Его смерти,
26:60 и не находили; и, хотя много лжесвидетелей приходило, не нашли. Но наконец пришли два лжесвидетеля
26:61 и сказали: Он говорил: могу разрушить храм Божий и в три дня создать его.
26:62 И, встав, первосвященник сказал Ему: что же ничего не отвечаешь? что́ они против Тебя свидетельствуют?
26:63 Иисус молчал. И первосвященник сказал Ему: заклинаю Тебя Богом живым, скажи нам, Ты ли Христос, Сын Божий?
26:64 Иисус говорит ему: ты сказал; даже сказываю вам: отныне у́зрите Сына Человеческого, сидящего одесную силы и грядущего на облаках небесных.
26:65 Тогда первосвященник разодрал одежды свои и сказал: Он богохульствует! на что́ еще нам свидетелей? вот, теперь вы слышали богохульство Его!
26:66 как вам кажется? Они же сказали в ответ: повинен смерти.
26:67 Тогда плевали Ему в лице и заушали Его; другие же ударяли Его по ланитам
26:68 и говорили: прореки нам, Христос, кто ударил Тебя?
26:69 Петр же сидел вне на дворе. И подошла к нему одна служанка и сказала: и ты был с Иисусом Галилеянином.
26:70 Но он отрекся перед всеми, сказав: не знаю, что ты говоришь.
26:71 Когда же он выходил за ворота, увидела его другая, и говорит бывшим там: и этот был с Иисусом Назореем.
26:72 И он опять отрекся с клятвою, что не знает Сего Человека.
26:73 Немного спустя подошли стоявшие там и сказали Петру: точно и ты из них, ибо и речь твоя обличает тебя.
26:74 Тогда он начал клясться и божиться, что не знает Сего Человека. И вдруг запел петух.
26:75 И вспомнил Петр слово, сказанное ему Иисусом: прежде нежели пропоет петух, трижды отречешься от Меня. И выйдя вон, плакал горько.
Мв. 26
, [41].

[7] “Могили святих здавна пошановуються”.

[8] “На волю Господню покладатися корисно”.

[9] Друга книга царів
4:1 А одна з жінок пророчих синів кликала до Єлисея, говорячи: Помер раб твій, мій чоловік! А ти знаєш, що раб твій боявся Господа. А позичальник прийшов ось, щоб забрати собі двоє дітей моїх за рабів...
4:2 І сказав до неї Єлисей: Що я зроблю тобі? Розкажи мені, що є в тебе в домі. А та відказала: Нічого нема в домі твоєї невільниці, є тільки горня оливи.
4:3 А він сказав: Іди, позич собі настороні посуд від усіх сусідок твоїх, посуд порожній. Не бери мало!
4:4 І ввійдеш, і замкнеш двері за собою та за синами своїми, і поналиваєш у всі ті посудини, а повні повідставляй.
4:5 І пішла вона від нього, і замкнула двері за собою та за синами своїми. Вони подавали їй посуд, а вона наливала.
4:6 І сталося, коли понаповнювано посуд, то сказала вона до сина свого: Подай мені ще посуду! А він відказав їй: Нема вже посуду. І спинилася олива.
4:7 І вона прийшла, і донесла Божому чоловікові. І він сказав: Іди, продай ту оливу, та й заплати своєму позичальникові. А ти та сини твої будете жити на позостале.
4:8 І сталося певного дня, і прийшов Єлисей до Шунаму, а там була багата жінка, і вона сильно просила його до себе поїсти хліба. І бувало, скільки разів приходив він, заходив туди їсти хліб.
4:9 І сказала вона до чоловіка свого: Ось я познала, що Божий чоловік, який завжди приходить до нас, він святий.
4:10 Зробім же малу муровану горницю, і поставимо йому там ліжко, і стола, і стільця, і свічника. І коли він приходитиме до нас, то заходитиме туди.
4:11 Одного разу прийшов він туди, і зайшов до горниці та й ліг там.
4:12 І сказав він до свого слуги Ґехазі: Поклич оцю шунамітянку! І той покликав її, і вона стала перед ним.
4:13 І сказав він до нього: Скажи їй: Ось ти старанно піклувалася про всі наші потреби. Що зробити тобі за це? Чи є що, щоб сказати про тебе цареві або начальникові війська? А вона відказала: Ні, я сиджу серед народу свого!
4:14 І сказав він: Що ж зробити їй? А Ґехазі відказав: Та вона не має сина, а чоловік її старий.
4:15 А він сказав: Поклич її. І він покликав її, і вона стала при вході.
4:16 І він сказав: На цей означений час, коли саме цей час вернеться, ти обійматимеш сина! А вона відказала: Ні, пане, чоловіче Божий, не говори неправди своїй невільниці!
4:17 Та зачала та жінка, і породила сина на той означений час, того саме часу, про який говорив до неї Єлисей.
4:18 І росло те дитя. А одного разу вийшло воно до свого батька до женців.
4:19 І сказало воно до свого батька: Голова моя, голова моя!... А той сказав слузі: Занеси його до його матері!
4:20 І той поніс його, і приніс його до його матері. І сиділо воно на її колінах аж до полудня, та й померло...
4:21 І ввійшла вона, і поклала його на ліжко Божого чоловіка, і замкнула за ним двері та й вийшла.
4:22 І покликала вона свого чоловіка та й сказала: Пришли мені одного із слуг та одну з ослиць, і я поїду до Божого чоловіка й вернуся.
4:23 А він сказав: Чому ти їдеш до нього? Сьогодні не новомісяччя й не субота. А вона відказала: Добре!
4:24 І осідлала вона ослицю, і сказала до свого слуги: Поганяй та йди. Не затримуй мені в їзді, аж поки не скажу тобі.
4:25 І поїхала вона, і приїхала до Божого чоловіка, до гори Кармел. І сталося, як Божий чоловік побачив її здалека, то сказав до слуги свого Ґехазі: Ось та шунамітянка!
4:26 Побіжи ж назустріч їй та й скажи їй: Чи все гаразд тобі, чи гаразд чоловікові твоєму, чи гаразд дитині? А та відказала: Усе гаразд!
4:27 І прийшла вона до Божого чоловіка на гору, і сильно схопила за ноги його. А Ґехазі підійшов, щоб відіпхнути її, та Божий чоловік сказав: Позостав її, бо затурбована душа її, а Господь затаїв це передо мною й не сказав мені.
4:28 А вона сказала: Чи я жадала сина від пана? Чи я не говорила: Не впроваджуй мене в обману?
4:29 І він сказав до Ґехазі: Опережи стегна свої, і візьми мою палицю в руку свою та й іди. Коли спіткаєш кого, не повітаєш його, а коли хто повітає тебе, не відповіси йому. І покладеш мою палицю на хлопцеве обличчя.
4:30 А мати того хлопця сказала: Як живий Господь і жива душа твоя, я не полишу тебе! І він устав і пішов за нею.
4:31 А Ґехазі пішов перед ними, і поклав ту палицю на хлопцеве обличчя, та не було ані голосу, ані чуття. І вернувся він навпроти нього, і доніс йому, говорячи: Не збудився той хлопець!
4:32 І ввійшов Єлисей у дім, аж ось той хлопець лежить мертвий на ліжку його!...
4:33 І ввійшов він, і замкнув двері за ними обома, та й молився до Господа.
4:34 І ввійшов він, і ліг на того хлопця, і поклав уста свої на уста його, а очі свої на очі його, і долоні свої на долоні його. І схилився над ним, і стало тепле тіло тієї дитини!...
4:35 І він знову ходив по дому раз сюди, а раз туди. І ввійшов він, і знову схилився над ним, і чхнув той хлопець аж до семи раз. І розплющив той хлопець очі свої.
4:36 І покликав він Ґехазі та й сказав: Поклич ту шунамітянку! І той покликав її. І прийшла вона до нього, і він сказав: Забери свого сина!
4:37 І ввійшла вона, і впала до його ніг, і вклонилася до землі. І взяла вона сина свого та й вийшла...
4:38 І вернувся Єлисей до Ґілґалу. А в Краю був голод, і пророчі сини сиділи перед ним. І сказав він до свого хлопця: Пристав великого горшка, і звари їжу для пророчих синів.
4:39 І вийшов один на поле, щоб назбирати ярини, і знайшов там витку рослину, і назбирав із неї повну свою одежу диких огірків. І він прийшов, і накришив до горшка їжі, бо вони не знали того.
4:40 І поналивали вони людям їжі. І сталося, як вони їли ту їжу, то закричали й сказали: Смерть у горшку, чоловіче Божий! І не могли вони їсти...
4:41 А він сказав: Дайте муки! І він всипав її до горшка і сказав: Наливай народові, і нехай їдять! І вже не було нічого злого в горшку.
4:42 І прийшов один чоловік із Баал-Шалішу, і приніс Божому чоловікові хліб первоплоду, двадцять ячмінних хлібців та зерна в колосках у своїй торбі. І сказав Єлисей: Дай народові, і нехай вони їдять!
4:43 А слуга його сказав: Що оце покладу я перед сотнею чоловіка? Та він відказав: Дай народові, і нехай їдять, бо так сказав Господь: Їжте й позоставте!
4:44 І він поклав перед ними, і вони їли й позоставили, за словом Господнім.
2Царів. 4
, [36].

[10] “Святі, бувши на небі, бачать творену їм на землі честь”.

[11] “Святі після смерті своєї моляться про нас до Бога”.