Без категорії

Страждання святого мученика Созонта

Місяця вересня в 7-й день

Коли Максиміян, ігемон Киликійський, за повелінням царським, ідольське безбожне багатобожжя розширюючи, ввійшов у Помпеопіль-місто, і в ньому ідолові золотому, що там був, празник творячи, численні приніс жертви, був тоді один юнак родом із Ликаонії, на ім’я Созонт, християнин вірою, добрим норовом, сповнений благих справ: в законі-бо Господньому навчався день і ніч. Той, пасучи безсловесних овець, і словом наставляв на добру пажить, і де з вівцями бував, там збиралися до нього й інші пастухи, юнаки та мужі, і навчав їх знати єдиного Бога, і багатьох привів до святого хрещення, бо на ньому була Духа Святого благодать. Якось пас вівці при одному джерелі, там стояв великий дуб, заснув сном солодким і побачив таке Господнє видіння, що звало його до мученицького подвигу та й звіщало, що те місце має бути корисне багатьом: освятиться-бо із виші благодаттю, що сходить, і багато людей знайдуть на ньому спасіння і прославлять святу Тройцю. Вставши зі сну, добрий той пастух овець іншим доручив і залишив на тому місці свого лука і три стріли на пам’ять про себе, а сам увійшов до міста Помпеополя і побачив, що помножилось у ньому нечестя, а віру святу потоптану, повболівав серцем своїм щодо того і ввійшов у храм ідольський, що мав у собі золотого ідола, відтяв у нього руку і, роздробивши її, роздав злидарям. Було велике сум’яття в місті через відтяту від ідола золоту руку, і багатьох катували й мучили. Святий Созонт, не бажаючи, щоб хтось інший страждав за його діло, сам прийшов до ігемона Максиміяна і признався, що він є винуватець того діла. “Я є, — каже, — той, що взяв руку бога вашого, її я роздробив, а золото дав тим, що потребують”. Питали його: пощо дерзнув таке діло сотворити і наносити безчестя богу їхньому, віднімаючи і дроблячи руку його?” Відповідав: “Заради того це вчинив, щоб пізнати бога вашого неміцну силу. Коли віднімав руку від нього, він не противився мені і не казав нічого, не заболіло йому і не застогнав, та і як може спротивлятися цей німий і бездушний, адже коли б Бог був істинний та живий, постав би супроти мене і не дав би скривдити себе. Я ж збагнув, що не Бог він, а ідол, роздробив руку його та й усього хотів роздробити, щоб не поклонялися ділу рук людських і, хоча той і очі має, і вуха, і вуста, і руки, і ноги, одначе не бачить, не чує, не говорить, не відчуває, не ходить і ніяк не може допомогти собі нічим, коли б’ють його чи на частини роздроблюють”. Почувши таке, ігемон повелів мучити його без помилування: спершу його повісили і залізними кігтями шарпали по ребрах, також у чоботи залізні, що мали гостре у собі цвяшшя взуваний, і по місту його гонили, в них-бо ходив святий, славлячи Христа Бога. По тому знову був повішений на дереві, і залізними палицями його вельми били, що не тільки тіло, але й кістки його роздробилися. У тих муках святий віддав духа свого в Божі руки; побачили-бо його мучителі вже мертвого, зняли із дерева за повелінням ігемоновим, розклали велике багаття, в якому хотіли спалити тіло його, щоб не пошановували його вірні. І коли ввергли у вогонь багатостраждальне тіло те, раптово постали блискоти і громи, і дощ із градом упав великий, що дало вогню загаснути. Люди ж, що були там, тікали зі страху, і залишилося тіло святого ціле. Коли ж настала ніч, захотіли вірні взяти святі мощі його і не могли через тьму велику, що запала, і були від того вельми опечалені. І тут опівночі світло в небі заблискотіло над мощами, тоді взяли їх вірні і поховали чесно. Від гробу ж його численні творилися чудеса, і не тільки від гробу, але і від джерела отого під дубом, де святий, сплячи, видіння бачив, також усілякі сцілення болящим подавалися благодаттю Христовою і молитвами святого страждальця, відтак там пізніше церква на ім’я його була створена до хвалення у цій істинного Бога, єдиного і Тройці, йому ж бо слава навіки. Амінь.