Без категорії

Страждання святого мученика Омеляна

Мiсяця липня у 18-ий день

Коли царював нечестивий Юлiян Боговiдступник, люте гонiння на християн вiд нього, як вихор i буря, пiднялося i свiт збентежило. У всiх володiннях Римського царства, по всiх краях i градах було оголошено наказ, щоб християн всiлякого племени i народу, чоловiкiв та жiнок, будь-якого вiку, немилосердно рiзними муками на гiрку смерть вiддавати. Таким неправедним законом богоненависний той цар зруйнував праведнi закони i сповнив Схiд i Захiд нещадно пролитої християнської крови, бунтуючись гнiвом i ворожнечею на Христа i рабiв Його. Посилав жорстоких iгемонiв до кожного града i краю мучити християн, послав i до града Доростоля, що в Мiзiї, немилостивого ката, на iм’я Капетолiн, людиногубця i кумиролюбителя, який, прийшовши до вищезгаданого града, спершу в iдольське капище увiйшов i принiс бiсам жертви, поклоняючись їхнiм бездушним iдолам. Тодi, наступного дня, вийшов на мiсце суду, що на майданi було, сiв на висотi престолу з великою гордiстю i грозою – на пострах християнам. I, царський наказ виклавши, допитував старанно, чи є хто в мiстi, хто не кориться богам i християнином себе визнає. Громадяни ж пiд присягою повiдомляли, що нема в їхньому градi нi одного такого, але всi поклонiнням i жертвами шанують богiв щодня. Те почувши, Капетолiн-iгемон дуже зрадiв i взяв всiх найголовнiших громадян до себе на обiд, кажучи: «Оскiльки бачу, що ви служите батькiвським богам сердечно, годиться, щоб сьогоднi ми разом їли, i пили, i возвеселилися». Був же в тому градi один iз таємних християн, на iм’я Омелян, раб одного градоначальника, мужа чесного, еллiна. Вiн у час iгемонового бенкету з чiльними громадянами, добру годину знайшовши, увiйшов один (нiхто не знав) в iдольське капище i почав залiзним молотом бити iдолiв, розбивати їх на порох, i вiвтарi їхнi скидати, i жертви розкидати й топтати, i великi свiчки, що перед ними були, поламав i розтоптав, i, як добрий воїн, повоював i пiшов, радiючи та торжествуючи духом. Пiсля його вiдходу хтось iнший з еллiнiв увiйшов до капища й побачив усе розбите. Налякався й сповiстив про те iгемоновi та громадянам, що з ним обiдали, i зразу всi збентежилися. I розгнiвався iгемон дуже, i послав шукати старанно того, хто вчинив таке зло. I пiшли посланцi скоро, побачили одного хлiбороба, що з ниви попри капище йшов. Його взявши, тягнули до iгемона, б’ючи, як злодiя. I багато людей з жерцями йшло, галасуючи через розбиття своїх богiв i лютуючи. Блаженний Омелян, те бачивши, подумав собi: «Якщо приховаю свiй вчинок, то яка менi з цього буде користь, чи не обтяжу бiльше свою совiсть, ставши винним смерти невинного чоловiка? I буду наче убивця перед Богом». Так подумавши, побiг до тих, що тягнули й били селянина, i почав стримувати їх, голосно промовляючи: «Пустiть цього невинного, мене ж вiзьмiть, бо я той, хто розбив i потоптав богiв ваших бездушних». Вони ж, покинувши селянина, взяли з гнiвом святого Омеляна i з биттям i докорами повели його до iгемона. Iгемон же, на звичному судi перед людьми сiвши i приведеного до нього Омеляна побачивши, спитав громадян: «Хто вiн?» Громадяни ж мовили: «Це той, хто вчинив зло, богiв розбивши i жертви перекинувши». Iгемон же, гнiву сповнений, найгострiшими словами до громадян промовив: «Ви ранiше казали, що у вашому мiстi нема нi одного противника богiв, i ось знайшовся такий – через вашу недбалiсть. За ту провину маєте дати в царську скарбницю лiтр золота». Сказавши це громадянам, обернувся до блаженного Омеляна i почав його питати з гнiвом: «Скажи нам, о нечестива голово, як називаєшся?» Доблесний же Христовий воїн вiдповiв: «Я – християнин». Iгемон бiльше розсердився i сказав: «Iм’я своє нам скажи, о прескверний». Вiдповiв мученик: «Батьки мої мене Омеляном назвали, Христос же, iстинний Бог, сподобив мене стати християнином i ним називатися». Запитав iгемон: «Скажи, злочестивий чоловiче, хто тебе намовив завдати шкоди  безсмертним  богам?»  Раб  же  Христовий  вiдповiв: «Бог i моя душа звелiли менi, щоб я розбив бездушнi стовпи, якi ви називаєте богами, аби всi знали, що вони бездушнi, глухi й нiмi, нема в них жодної бесiди, це камiння i дерево без чуття. Знай тому, що iстинному Боговi, який усе створив, я не вчинив образи, але брехливих ваших богiв, якi нiчого не створили, а ви їх зробили, я збезчестив i на землю скинув, щоб вони загинули навiки». Знову мовив iгемон: «Чи ти сам богiв розбивав, чи ще хтось iнший з тобою?» Вiдповiв святий: «Я сам, з допомогою Христа мого, стер на порох iдолiв ваших, i жертви, i свiчки їхнi ногами потоптав, i нi один не зможе помститися менi за образу свою, анi не вирвався з рук моїх, не мають-бо сили анi нiякого чуття. Такими нехай i ви станете, що їх робите, i всi, що покладаються на них». Розгнiвався iгемон, звелiв раба Христового оголити до биття. I коли скинули одяг з мученика, запитав його iгемон: «Скажи нам, окаянний, хто тебе намовив руйнувати богiв?» Вiдповiв святий: «Сказав же я тобi перед тим i знову кажу, що нiхто iнший, лише Бог i душа моя те зробити велiли менi». I сказав iгемон до слуг: «Розтягнiть його i бийте сильно, аби знав, що смiливiсть йому не поможе анi не забере його нiхто з рук моїх». I почали бити його жорстоко. Коли ж били мученика i земля кров’ю забагрянилася, сказав до нього iгемон: «Скажи, засуджений, хто тебе намовив те зло вчинити?» Мученик же битий вiдповiв: «Сказав тобi, що Бог звелiв менi i душа моя. I хоч ти менi не вiриш, проте не зло я вчинив, а добро: бiса-бо осоромив,  Бога  ж  прославив».  Iгемон  же  сказав  до  слуг: «Обернiть його i бийте по животi i грудях, бо величається i законiв царських не дотримується». I били мученика довго й нещадно. Тодi iгемон звелiв перестати бити i мовив до святого: «Чи ти раб чи вiльний?» Вiдповiв святий: «Я градоначальникiв раб». I розгнiвався iгемон на градоначальника, пана Омелянового, що такого богам противного й непокiрного царському велiнню раба тримає в себе. I наклав на нього кару, щоб дав до царської скрабницi лiтр срiбла. А мученика засудив на спалення. I зразу слуги i людей багато, взявши святого, вивели його за град, поблизу берега Дунаю розпалили великий вогонь i кинули в нього мученика. Полум’я ж вогненне, огортаючи святого, не торкалося до нього. Тодi розлилося навколо далеко й попалило всiх невiрних, кого досягнуло, а iнших обпалило добре, ще iншi ледве втекли. А хто з таємних вiрних серед людей був, то їх вогонь не пошкодив, хоч i досягало їх полум’я. Святий же, у вогнi стоячи, обернувся лицем на схiд, i хресним знаменням загородив себе, i славив Бога. Помолився, скiльки хотiв, i сказав: «Господи Iсусе Христе, прийми дух мiй!» Те мовивши, лiг i заснув у Господi. Вогонь уже загасав, але тiло його не було анiтрохи вогнем пошкоджене, анi волосся його не опалилося. Хто ж iз громадян був таємно християнином, тi пiшли до iгемонової жiнки, яка теж таємно християнської вiри трималася, i сповiстили їй все про святого, i вмовили її, щоб випросила в чоловiка мученикове тiло, чудесно не пошкоджене вогнем, на поховання. Вона ж впросила чоловiка i звелiла без страху брати святе тiло. I взяли його вiрнi, огорнувши плащаницею з ароматами, i поховали чесно на мiсцi, що називалося Гизидина, за три поприща вiд града. Постраждав святий мученик Омелян за Христа мiсяця липня у вiсiмнадцятий день, у п’ятницю, вiд Капiтолiна-iгемона, коли володарював у римлян та еллiнiв Юлiян Вiдступник, у нас же царював Владика наш Iсус Христос, з Ним же Отцю i Святому Духовi честь i слава нинi, i повсякчас, i навiки-вiкiв. Амiнь.