Без категорії

Страждання святого мученика Маврикія і з ним сімдесяти воїнів

Місяця лютого в 22-й день

Максиміян, беззаконний і нечестивий цар, думаючи, що нечистою своєю службою, яку лжеіменитим богам приносив, здобуде собі допомогу і більше піднесення свого царювання, звелів, щоби всі, що під його владою були, приносили жертви нечестивим ідолам. Того свого наказу сам намагався бути виконавцем і служителем бісам старанним і до скверних їм жертв усіх змушував. Не досить було йому писати про те до ігемонів країв і градів, як же царі, що перед ним були, писали, щоб турбувалися про ідолопоклонство, — сам без лінощів і з ретельністю обходив вселенну, ревно служачи вівтарям бісівським. Сподівався окаянний своїм будь-де приходом зробити так, щоб усі, що відвернулися від його блуду і приступили до пізнання Христової Істини, знову приєдналися до його зловір’я. З таким задумом покинув Рим і, східні обходячи краї, увійшов в Апамію, град Сирійський, де ж ідольські жерці, до нього прийшовши, наговорювали на християн, кажучи: “Державніший царю, тому що боги дарували нам вільне до твоєї величности мовлення, повідомляємо твоїй непереможній владі, що кожен із нас зі страхом і бажанням шанує великих батьківських богів, особливо Дія-батька й Аполона предивного, які від усіх богів найбільші і царство твоєї держави дуже пильнують і захищають. Маврикій і ті, що з ним, сімдесят воїнів твоїх, шановані почестями і збагачені великими дарами твоїми, богів твоїх мають за ніщо і противляться великому твоєму і непереможному царству, зваблені блудом християнським”. Це чуючи, цар Максиміян розгнівався вельми і розпалився гнівом більше, ніж піч вогнем, а найбільше через те, що в його ж полках такі знайшлися воїни. І коли надійшов знаменний якийсь день, звелів приготувати судилище на місці для видовищ між північними градськими воротами, яке Амаксіка називалося, щоби весь народ на те дивився.

і туди звелів привести святих мучеників. І коли на високому тому судилищі сів Максиміян кат і весь зійшовся град, різного віку люд, на видовище, що навіть дівчата у світлицях своїх не залишилися, привели туди зі зброєносців святих сімдесят Христових воїнів з їхнім начальником святим Маврикієм. На них же поглянувши, цар сказав до провідиика їхнього: “Ми сподівалися, о Маврикію, що нашими насичуючись дарами і податками царськими годуючися, найперші ж почесті і достоїнства від нас приймаючи, будете йти слідами нашої тихости, а тих, що відвертатимуться від нашого богоугодного закону, тих мужніми ділами і премудрими повчаннями навертатимете на здоровий розум, всіляку хвору думку лікуючи і криву виправляючи і, коли підніметься боротьба, погамовуючи. І хай одне скажу: все, що не за нашими настановами роблене, як неприязне і вороже караючи. Ви ж, як ми чуємо про вас, протилежне дієте: не лише-бо не навертаєте тих, що повстають на закон наш, а й самі проти всесильних богів наших ворожо повстаєте і робите їм образу, віднімаючи від них почесті, жертви і приношення. І стали для инших провідниками до згубної прірви, якщо правда те, що про вас нам розповіли”. Сказав святий Маврикій: “Царю, образа, яку чинимо бездушним богам вашим, готує нам вінець перемоги славний в істинного Бога нашого, не принижуємо-бо Бога, який створив нас, не маємо його за ніщо, як же ти безумно вважаєш, але прославляємо Того, Який єдиний є істинним Богом, що створив небо, і землю, і море, і все, що в них. Скверних і нечистих бісів, які згубу людям приносять, й ідолів їхніх глухих, сліпих та бездушних, не годиться богами називати”. Сказав цар: “Чи так віддаєш вдячність богам, о Маврикію, удостоївшися від них чести і перше у війську зайнявши місце?” Сказав святий Маврикій: “Ніколи ж не приймав ніякої чести від богів ваших ані не хочу шанувати їх: хто-бо коли з людей, що Бога пізнали, захоче шанувати речі бездушні, — хіба люди, що розуму не мають й уподібнюються нерозумній худобині, такі боготворять каміння і дерево, кажуть, що розум вони мають, і, наче богів, шанують їх”. Сказав цар: “Тому що перше в чині служачих нам отримав ти місце, через те сміливий і без страху проти нас відповідаєш”.

Те мовивши, цар звелів відлучити Маврикія від сімдесятьох роїнів і почати їх ласкаво питати, кажучи: “Хто звабив вас, о браття, відсгупити під богів спасителів, приступити ж до блуду людей, які шанують чоловіка розп’ятого, якогось злодія?” Тоді блаженний Теодор і Филип, наче устами всіх святих мучеників, сказали цареві: “Ми, о кате, настільки від блуду відійшли, як і тебе від нього врятувати бажаємо. Його ж ми позбулися, одному поклонившись істинному Богові, Отцеві всемогутньому, і єдинородному його Синові Ісусові Христові, Господеві нашому. Який є Богом істинним і Божою премудрістю, і Святому його Духові, Який вдихнув у нас пізнання і розуміння, щоб ми визнавали Тройцю Єдиносущну. Гидуємо ж нечестивою твоєю вірою і відкидаємо тимчасове воїнстування. Станемо воїнами Богові, Цареві Сили”. Сказав Максиміян: “Бачу тебе, о Филипе, що старість маєш чесну, розум же гірший від юних, звернись-бо до богів і будь добрим радником иншим своїм друзям-співвоїнам, щоби вшанували богів і великих почестей і дарів від нас сподобилися”. Сказав святий Филип: “Хай відомо тобі буде, о царю, що не маю бути злим радником для тих, що волею були приведені у страх Божий, написано-бо: “Горе тому, через кого спокуса приходить”. Сказав Максиміян: “Лагідність і терпіння наше нахабнішим тебе зробили, о Филипе, покиньте-бо зловір’я своє, щоб не зрушити нас на гнів і лють і не прийняли ви люті муки, насмілюючися визнавати чоловіка, якого ви між богами вшановуєте”. Відповідали святі сімдесят мучеників, промовляючи до ката; “Суєтні і марні погрози мерзоти твоєї, о царю, силу нам дають і міць, щоб не боятися всіляких мук, нема-бо страху в добророзумній і міцній душі тих, хто любить Господа”. Розгнівався ж Максиміян, звелів забрати в них пояси та одяг військовий і сказав до них: “Бачите, якої слави і честі позбулися і в яке прийшли безчестя за непослух ваш”. Святі же мовили: “Хоч ти й забрав у нас чин воїнський, скинувши з нас одяг і пояси, але є Бог наш на небесах. Його ж шануємо. Він одягне нас в одяг і пояси нетлінної і вічної Своєї слави, яку ж бачити чи про неї чути ти недостойний, через сатану, батька твого, який у тобі промовляє і діє”. Тоді більше розгнівався цар, сказав до святих: “О прокляті і недостойні благодаті богів наших, ви безчестя самі собі шукаєте, ми-бо честю вас шанували, а ви великих богів збезчестили і нашу приязнь зневажили, далі ж бо приймете достойне за ділами вашими”. Відповідали святі: “Царю, це воїнствування твоє є нічим, минає, і честь твоя — безчестя, бо забув ти Бога, Який дав тобі владу царську, суєтні ж і бездушні ідоли ніякої тобі користи не приносять ані не розуміють, чи хто шанує чи безчестить їх, за богів безумно і нерозумно їх вважаєш”. Сказав цар: “Через доброту нашу царську, хотівши зберегти цілим життя ваше, ще потерплю вам”. І звелів вкинути їх до в’язниці на три дні, щоб, подумавши, корисне для себе вибрали.

Коли замкнені були святі у в’язниці, веригами обкладені, сказали собі: “Браття любі, приготуймо всі душі наші до молитви і старанно помолімося до благого і милостивого Бога нашого, щоб дав нам премудрість і розум Духом Святим і вклав в уста наші, що маємо відповісти цареві, аби здивувався кат істинності нашої віри”. І почали молитися святі, кажучи єдинодушно: “Господи, Ісусе Христе, Боже всесильний, Якого ж влада вічна і Царство безконечне, зішли нам Святого Твого Духа і тим настанови нас, щоб зраділи ми й возвеселилися в Ньому, і перемогли блуду зло, і возвеличилися в істинній вірі Твоїм Святим Духом, тим, що говоритиме в нас і співголосне істинній Твоїй і неоманливій обіцянці. За відібрану в нас світську честь хай станемо воїнами у святому Твоєму Небесному Граді, і щоб зараховані ми були в число вишніх громадян зі всіма Твоїми святими, що від віку праведно у вірі Тобі добровгодили, бо Ти є один Бог і Тобі належить слава і сила навіки. Амінь”. Через три дні Максиміян-цар знову, на тому біля воріт Амаксинських місці сидячи, поставив перед своїм судом святих мучеників. Коли зійшовся весь град на місце видовища, кат же, погрози свої розчиняючи ласкою, сказав до святих: “О мужі, виберіть для себе корисне і, підійшовши, принесіть богам жертви, і життя, а не смерть гірку прийміть”. Відповідали святі: “Про це ми добре порадилися, о царю, послухай уважно і не переконуй нас більше до жертв ваших: утвердили-бо раду нашу, щоб зненавидіти тимчасове це життя, полюбити ж смерть, що чекає на нас, задля любови Христової, від Нього ж сподіваємося життя вічне отримати. Далі ж чини швидко з нами, що хочеш, ми-бо не відречемося Бога нашого, а бісам твоїм ніколи ж не поклонимося, бо засудженням на тимчасову смерть звільняємося від вічного засудження”. Коли це мовили святі, побачив цар посеред них юнака і сказав йому: “Скажи, юначе, як називаєшся і якого ти роду?” Відповів юнак: “Називаюся Фотин, від істинного світла ім’я прийняв, я — воїн Христа мого, що посоромив батька твого сатану, родом же римлянин, син же за плоттю і духом Маврикія найсвітлішого, він-бо мене народив і від нього я прийняв пізнання Бога, і виховав він мене у святій вірі в Христа Господа. Його ж відрікаючися, приєднався ти, о царю, до худоби нерозумної і уподібнився їй”. Сказав кат: “Безумець ти, юначе, і слова твої по роках твоїх, але вже навчися знати, що для тебе корисне, тож, приступивши, принеси жертви великому Дію і пошкодуй юність свою”. Сказав юнак: “Тому що не чиню волі твоєї, не поклоняюся ідолам, через те називаєш мене безумним, я ж від вас, старих, розумніший, бо вірю в Господа мого Ісуса Христа, в Якого ж ви не вірите ані не знаєте Його . Сказав знову до святих кат: “Доки будемо терпіти безумство ваше, о окаянні, і, безмірною добротою нашою переможені, ми не мучитимемо вас, принесіть жертву богам, щоб не дратувати праведного і милосердного суду нашого, і на немилосердність і лютість не гостріть нас”. Відповіли святі: “Скверно і нечестивче, служителю бісів, якщо маєш трохи глузду, то вже пізнав від Фотина віру нашу і сили наші. Коли-бо він, будучи юний літами, осоромив нечестя твоє правдивою вірою і пізнанням Христа, наскільки більше ми бажаємо всіх мук, щоб осоромити батька твого диявола і догодити Христу. Богові нашому”. Тоді сповнився гніву кат, звелів святих, оголивши, бити воловими жилами. І почали слуги наказане виконувати, кожного з воїнів Христових простягаючи і по цілому тілу б’ючи без милосердя. І доти биті були святі, аж поки плоть їхня не роздробилася, і багато пролитої крови землю зросило. Вони ж у муках до Христа Бога взивали, допомоги від нього просячи. Господь же невидимою силою з ними був, полегшував біль їхній і утверджував серця їхні в терпінні і любові божественній. Коли натрудилися і знемогли слуги, сказав цар до святих мучеників: “Чи пізнали ви, о дерзосні і нерозсудні люди, наскільки легко мені життя ваше згубити? Далі бо богам принесіть жертви, щоб лютішої не прийняти кари”. Відповідали святі: “Знай, о нечестивче і чужий Богові нашому царю, що як же ти Христової любови і світла не розумієш, потьмарений пітьмою бісівського блуду, так ми мук, які ти накладаєш, не чуємо, просвітлений маємо розум вірою і любов’ю Христа, Бога нашого. Винайди-бо, о мучителю і бісівський собако, на нас новіші й важчі муки, жадає-бо душа наша і прагне Христова у нас любов, щоб, твоїми катуваннями замордовані, побачили ми Бога Живого, що царює навіки”. Це чувши, кат більшого гніву сповнився і звелів приготувати вогонь великий, аби вкинути в нього святих мучеників. Коли розпалений був вогонь великий вельми, святі не чекали, щоб слуги катівські у вогонь їх вкинули, але самі, наче до води, до нього підійшли, посеред полум’я увійшли і ходили неушкоджені у вогні, насміхалися з ката і богів його. І дивувалися всі через чудо те преславне. Проте кат, що від початку був посудом загибелі, не пізнавав сили Божої, що зі святими була, єство вогненне перемагаючи, але більшим гнівом кидався, шукав, як би святих згубити, і звелів їх, з вогню неушкоджених, до дерев катівських прив’язавши, кігтями залізними люто стругати. Святі ж, і те катування люте міцно перетерпівши, не зважали на біль тілесний, і дивувалися люди царевому гніву і безумству. А святий Маврикій насміхався з них, кажучи: “Чи не розумієш слабости своєї і окаянства, о нечестивий і скверний кате, що Фотин, малий цей хлопець, такі і стільки багато перетерпівши мук, зруйнував і зламав катівського твого царства силу. Як-бо цілий полк наш зможеш здолати, коли сам малим цим юнаком подоланий і переможений?” Максиміян же, лютішими очима поглянувши і зубами заскреготавши, звелів зразу святого юнака Фотина перед батьковими очима мечем убити, хотівши так помститися Маврикієві, думаючи, що великою печаллю сповнить душу його через смерть сина. А святий Маврикій радости і веселости сповнився, дивлячися на таку сина свого за Христа смерть і кончину мученицьку.

Коли посічений був святий Фотин і до Господа відійшов, Маврикій святий сказав до Максиміяна: “Наше бажання виконав ти, о кате, уперед пославши Фотина до Христа Бога, далі ж міцний і швидкий є наш до небес біг: хто-бо з лику нашого покине Фотина, воїна Христового, який до Бога відійшов і осоромив сатану, батька твого? Вигадай більші й жорстокіші на нас муки і ніяких не забудь з тих, що нас випробовують, чи міцну Христові зберігаємо віру”. Максиміян же, бачивши святих мучеників, які всі муки ревно та міцно перетерпіли і зовсім не відступили від віри своєї, скликав весь нелюдський і звіроподібний синкліт свій і радився з ним, якою би найлютішою мучеників згубити смертю — для страху всіх у вселенній християн. Багато яких і багато хто йому радив, один з них, найлютіший і найнечестивіший, корінь зла і нелюдськости, сказав у раді тій: “Нині, о царю, час літній, липень-бо місяць (у якому нескоро, добре в чудах їхніх переконана. Церква пам’ять їхню шанувати узаконить), знайшлося ж, — каже, — за градом із західного боку місце: болотисте і трав’янисте, між двома ріками й озером, де ж нині багато комарів, ґедзів, ос і шершнів, що заледве пройти туди комусь можна, зволікати якийсь час зовсім нелегко. Туди-бо вам завести їх і, нагих до дерев прив’язавши, помастити медом, щоб комарі, і шершні, і всілякі мухи кусали їх, і ті тяжчу муку мали від всіх инших мук, і зрозуміють, що не годиться злословити на непереможних і вічних богів наших”. Коли вони це мовили, добровгодна була неправедна та рада нечестивому цареві й цілому скверному тому синкліту, і засудили вони святих Христових страстотерпців на люту ту муку. Взявши-бо їх, воїни вели зв’язаних на вищезгадане місце і, міцно прив’язавши до дерев над джерелом водним і великим болотом, помастили нагі тіла їхні медом з голови до ніг, там же і блаженного Фотина тіло перед лицем батька його кинули і відійшли. І найшло на них всіляких мушок, комарів, і ґедзів, і ос, і шершнів, покривши їх, наче хмарою, ранячи святі тіла страждальців.

У таких нестерпних муках перебували святі десять днів і десять ночей, тоді звели очі свої до Бога, помолилися, кажучи: “Господи, Боже наш, Ти, що створив нас за образом і подобою Своєю і привів нас в істину Свою і в пізнання Твого Божества, і Єдинородного Твого Сина, і пресвятого і животворного Духа, у Тобі душі свої складаємо і просимо, щоб звеселив їх зі всіма святими своїми, які від віку Тобі догодили, бо Тебе полюбили. І бажаємо Тебе всією душею нашою, і задля Тебе на смерть віддаємося, Ти-бо Бог один благий і милостивий, і Тобі належить слава навіки. Амінь”. Це мовивши, передали в руки Богові святі свої душі — так вінців вічної слави сподобилися. Беззаконний же кат Максиміян-цар і після смерти лютував на святих, тих, що в безсмертному житті жили, мучеників (живуть-бо Богові в Бозі померлі, хоч і відходять з тутешніх), бо, чуючи, що вже померли, звелів відрізати чесні їхні голови і залишити непохованими. І були розкидані святі їхні тіла і голови по лузі і діброві тій на поїдання птахам і звірам. Деякі ж із вірних братів, вночі прийшовши зі страхом і трепетом, зібрали розкидані святих мучеників мощі і там же у землі поховали, славлячи Господа нашого Ісуса Христа з Отцем і Святим Духом, славленими навіки. Амінь.

У той самий день пам’ять преподобного отця нашого Атанасія-ісповідника, який за царювання Лева Вірменина, іконоборця, багато скорботи, муки і вигнання за ікони святі перетерпів.

І преподобних отців наших Таласія, Лімнея і Варадата -пустельників у Сирії.