Без категорії

Страждання святого мученика Каленика

Мiсяця липня у 29-ий день

Святий мученик Каленик народився в Киликiйському краї i вихований був у християнському благочестi. Дiйшовши вiку дорослого мужа, бачив, що багато вiдкидають Владику Христа, тримаються еллiнського нечестя, i бiсiвською звабою потьмаренi, i вiрять у камiння бездушне, i приносять iдолам нечистi жертви, – i плакав через загибель їхню, i почав вiдкрито учити пiзнання iстини, навертаючи еллiнiв вiд блуду їхнього до Христа Бога. I пройшов багато градiв i сiл, проповiдуючи Боже Слово, як апостол. Прийшов же i в Анкиру, град галатiйський, шукаючи спасення душ людських. I, досить там побувши, трудився в Христовому благовiстуваннi, здобувши багатьох Боговi. Взяли його невiрнi i перед князем їхнiм, що звався Сакердон, на суд поставили. Був то муж прескверний, служитель бiсiв палкий, ворог же Христа i лютий кат християн. I закричали до суддi того всi нечестивi еллiни, кажучи: «Ось Каленик, який з iншого краю у град наш прийшов! Вiн повчає людей не приносити богам жертви анi не поклонятися їм i багатьох вiдводить услiд за звабою своєю». Князь же, гнiвно на нього поглянувши, грiзним голосом почав питати його: «Як смiєш, о безумний прибульцю, розбещувати людей, навчаючи покинути богiв, що створили свiт, яких шанує цар, i всi князi, i вся разом вселенна? Хiба не розумiєш їхньої сили?» Святий же лагiдно вiдповiв йому: «Я – раб Христа, бачачи людей, що йдуть у загибель, вболiваю за них серцем i, скiльки можу, намагаюся добрим ученням навернути їх з пiтьми до свiтла i з погибелi до спасення. Написано-бо в наших книгах: «Якщо хто наверне грiшника з блудної його дороги, спасе душу вiд смерти i покриє багато грiхiв». Хотiв би й тебе з потьмарення бiсiвського, що тебе тримає, привести до просвiтлення i на путь iстинну наставити». Князь же, гнiву сповнений, мовив: «Хiба хочеш, щоб я вiдрiкся богiв i надав перевагу гiркiй смертi над солодким за вiсiмдесят поприщ, i там вогнем його спалити, тому що в тому градi Каленик святий багатьох навернув до Христа: щоб тi, хто повiрив у Христа, бачили його кончину й налякалися. I передав лютий князь немилостивим своїм воїнам Христового воїна, звелiвши їм бiгти на швидких конях, а мученика перед кiньми гнати, б’ючи його ззаду i до скорої ходи змушуючи.

Взутий-бо був святий у залiзне взуття з цвяхами, але ходив, наче не вiдчував болю, i спiвав псалом Давидовий: «Терплячи, терпiв я задля Господа, i послухав мене, i почув молитву мою, i вивiв мене з ями пристрастей i з болота глибини, i поставив на каменi ноги мої, i виправив стопи мої». Пiшов дорогою, як наказали, i йшов швидко, без примусу, випереджуючи коней. Коли ж пройшли шiстдесят поприщ i прибули на одне мiсце, що називається Матрика, спрагли воїни вельми вiд спеки сонця, був-бо мiсяць липень. Не знайшлося води по дорозi, почали знемагати вiд спраги вони й конi їхнi i вже ледве дихали, при смертi були. I казали зi сльозами святому: «Рабе iстинного Бога, помилуй нас, бо втратили ми надiю на життя наше вiд спраги, i проси Бога твого, щоб дав нам воду i щоб ми не померли. Чули ми, що Бог твiй все може. Не згадуй зла, яке ми тобi сподiяли, не нашою-бо волею, але велiнням княжим мучили ми тебе». Каленик же святий, бачивши, що гинуть вони цiлком вiд спраги, змилосердився над ними i, хотiвши добро зробити ворогам своїм, став бiля каменя, що трапився на дорозi, звiв очi свої до неба, помолився, кажучи: «Владико неба, i землi, i моря, i всього творiння, Ти напоїв колись давно раба Твого Мойсея i людей, що з ним терпiли спрагу, з каменя в пустелi, покажи й нинi чуда свої, i нехай з цього каменя за Твоїм велiнням потече вода i напоїть спраглих цих, щоб i тим, що не знають Тебе, явилися преславнi дiла твої i прославилося Iм’я Твоє святе». Коли вiн так помолився, зразу витекло з каменя джерело живої води, i всi пили, й охолодилися, i голосно взивали: «Великий Бог християнський i дивнiший вiд усiх!» Джерело ж те з того часу не переставало виточувати воду на незабутню пам’ять про чудо Боже, що мучениковими молитвами сталося. Охолодилися досить воїни i худоба їхня з того джерела, що чудесно витекло, перейшли неважко ще той шмат дороги, який їм залишився, i досягли Гангрського града. Не хотiли ж передавати смертi благодiйника свого Каленика святого, який визволив їх вiд смерти в дорозi, проте знову боялися смерти вiд княжого гнiву й виконали, хоч не бажаючи, наказ князя: пiч вогненну розпалили й мученика поблизу палаючої полум’ям печi поставили. Вiн же, радiючи й веселячись, загородився знаменням хреста святого й помолився, кажучи: «Дякую Тобi, отче небесний, що зробив мене достойним години цiєї, коли за Iм’я Твоє святе помираю. Прийми-бо в мирi дух мiй, ворогiв же твоїх осором, Всесильний Боже». Те мовивши, увiйшов у вогонь серед печi i, лiгши, передав святу свою душу в руки Божi. Коли загасла пiч, виявилося чесне тiло його вогнем не пошкоджене. I взяли його вiрнi, поховали з належною честю, славлячи Отця, i Сина, i Святого Духа, єдиного у Тройцi Бога, Йому ж i вiд нас хай буде честь i слава нинi, i повсякчас, i навiки-вiкiв. Амiнь. життям, послухавши слiв твоїх безумних? Не буде цього. Але тебе, хоч i не хочеш, переконаю поклонитися нашим богам: лютi-бо муки накладу на тебе i подивлюся, чи прийде твiй Бог визволити тебе з моїх рук. I не пощаджу тiла твого, поки не пiзнаєш сили i влади богiв i не принесеш їм жертви». Святий же почав смiливо вiдповiдати йому, кажучи: «Не залякаєш погрозами iстинного раба Христового: менi-бо всiляке страждання за Бога мого настiльки бажане, як голодному їжа. Не гайся тому, погрожуючи менi словами, але почни катувати мене, перед тобою готове на муки тiло моє, яке має в душi своїй Бога. Муки тi менi спасення – тобi ж погибель готують». Князь же бiльше сповнився гнiву, сказав: «О окаянний, як смiєш такими словами докоряти менi! Так менi боги, що не маю тебе помилувати, але роз’єднаю тiло твоє вiд костей, i всiлякої муки завдам тобi, поки лютою смертю не страчу тебе». Святий же вiдповiв: «О нечистий чоловiче, понад усiх нечистивих людей, доки гаятимеш час, гнiвом лютуючи, дiла не сповнюючи? Завдай муки i побачиш мужнiсть i великодушнiсть Христового подвижника, який чекає, щоб прийняти вiнець перемоги вiд Спаса свого». Тодi звелiв кат оголеного й розтягненого мученика нещадно бити худоб’ячими жилами. I битий був святий довго, i проголошувач кричав: «Пiзнай богiв, Каленику, i приклич їх, i вони тебе вiд мук визволять!» Мученик святий, битий, насмiхався з ката i мук i звертався до нього, кажучи: «Великi муки ти обiцяв, але вельми малi накладаєш. Бiльшi дай рани, лютiших завдай мук, я-бо i вогню не боюся, i меча не страшуся, i зi смерти смiюся, сподiваючись прийняти життя вiчне вiд Господа мого». Звелiв тому князь повiсити страстотерпця на катувальному деревi й залiзними гребенями обдирати тiло його. Й обдирали тiло його до костей. Вiн же все це, наче в чужому тiлi, терпiв, пiдсмiхаючись iз катування нечестивих, i казав князевi: «Стараннiше звели мене дерти: скiльки-бо обдираєш тiло моє, стiльки насичуєш душу мою. Маю ж Христа, що менi помагає, Його ж благодаттю укрiплений, не вiдчуваю болю в муках». Пiсля того знятого з катiвнi Христовго страждальця звелiв кат взути у взуття залiзне, у якому були гострi цвяхи, i вести його у град Гангрський, що лежить вiд Анкири