Без категорії

Страждання святого мученика Єрминігільда, готського царевича

Місяця листопада в 1-й день

Єрминігільд, син царя готського Ливігільда, був навернений від аріянської єресі до православної віри Леандром, єпископом іспалитанським. Опечалився Ливігільд, той аріянин, що його син покинув аріянське зловір’я, і намагався відвернути його від православ’я і до своєї єресі знову навернути. Ласкаво-бо його, люб’язними словами, як батько, молив і напоумлював, щоб залишив католицьку віру і з ним єдиномудрствував, як і раніше. А коли побачив його непохитним, погрозами страшив його, муками та ранами залякував. Той-бо, ніби стовп у вірі пробуваючи несхитно, ласки та погрози мав у ніщо. Роз’ятрився тож батько його вельми, спершу від царського престолу та співцарювання відставив сина свого, спадку та всіх маєтків позбавив, а коли побачив його розумом несхитного, шию, і руки, й ноги йому закував залізними вузами і вкинув до тісної й похмурої темниці. Єрминігільд же блаженний, хоча і юний був літами, одначе старий розумом, зневажив земне царство, шукаючи усіма бажаннями небесного, і лежав зв’язаний у темниці, молячись до всесильного Бога, щоб укріпив його в тому стражданні. Коли ж настало велике свято святої Пасхи, Ливігільд-цар закликав одного єпископа зі свого зловір’я і послав його вночі до сина свого в темницю, щоб Єрминігільд прийняв із рук того єпископа їхнє аріянське єретичне причастя, а коли того причаститься, знову стане повернений до давнішої батьківської любові й до давнішої честі. Святий же страстотерпець цілком збридив аріянського єпископа і, добре викривши його зловір’я, відігнав його від себе, не прийнявши їхнього єретичного причастя. Причащений був пречистих і Животворящих таїн Тіла й Крові Христової одним православним пресвітером, якого таємно до нього прислав святий Леандр, єпископ, а єпископ аріянський посоромлений повернувся до царя й оповів йому все, що від сина його чув. Тоді цар наповнився невимовної ярості і, заскреготавши зубами, знову послав від бояр нарошними мужами, повеліваючи їм Єрминігільда, сина свого, вбити в темниці. Ті ж бо, прийшовши, сокирою відсікли йому чесну голову. І чутно було над святим тілом його пресолодкі голоси святих ангелів, які співали, і запалені свічки видно було уночі. Це видячи, вірні раділи й дякували Богові, що прославив такими чудами святого правовірного раба свого після страждальницької кончини його; зловірні ж соромилися й жахалися. Дітовбивця ж батько, хоча й розкаявся у неповинно учиненім убивстві і впав у хворобу з печалі, ще й хотів відкинутися аріянства і прийняти благочестя, боячись зловірного роду свого, не сподобився стати правовірним. Коли ж наблизилася його кончина, в той час прикликав чесно до себе блаженного єпископа Леандра, його ж бо спершу вельми не любив та гонив, в той час до себе чесно закликав та й молив його, щоб Рекхадера, молодшого сина, якого наслідником свого царства учинив, наставив, як і Єрминігільда, богоодуховленим своїм ученням до православ’я. І помер Ливігільд, а Рекхадер зацарював, відтак прийняв православну віру за настановою святого Леандра, єпископа, і всю землю Готську, котра була уражена Арієвою єрессю, привів до благочестя, і тіло святого Єрминігільда, старшого брата свого, належно пошановував честю, як мученика Христового; на ньому-бо збулося євангельське слово: “Коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одно зостається; як умре — плід рясний принесе”. Той страстотерпець Христовий, як зерно пшеничне, один із готів за Христа помер і плід приніс — життя правовірне всьому народові тієї землі. Всі відтак почали православно вірити у Христа, Бога Отця та Святого Духа, єдиносущного та рівночесного, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той-таки день святих двох жінок-мучениць Кирієни та Юліяни. Кирієна була із Тарса — міста Киликійської єпархії, Юліянія ж від міста Россона; їх-бо в Максиміянове царство схопив Маркіян-ігемон, принуджуючи відкинутися Христа, — і не покорилися. Повелів-бо Киріяні обстригти голову із віями, голу водити по всьому Тарсійському місту на сміх та наругу, відтак із Юліянією повели їх в місто Россон, вогню їх віддали — і так померли.

І святих мучеників Кесарія, Дасія та інших п’яти, які після різних мук були посічені мечем за Христа в Дамаску.

І святих священномучеників Івана, єпископа, і Якова, пресвітера, званого Ревнителем, — постраждали в землі Персидській від царя Саворія.