Без категорії

Страждання святого мученика Ісидора на Хійському острові

Місяця травня на 14-й день

У перший рік царювання Деція вийшов у всі краї держави Римської наказ царський: записати й порахувати воїнів та утворити полки. І прийшли кораблі воєводи Нумерія до острова Хійського, у них же збирали тих, кого записували до війська. У той час на острові був святий Ісидор, родом з Олександрії, тілом міцний і мужній, вірою християнин, життя богоугодне мав: у пості, і повстримності, і у всіх добрих ділах провадив дні свої цнотливо, від суєти й насолод світу цього зовсім відмежувався і нечистот еллінських уникав. Його за мужність записали до війська, і потрапив у полк Нумеріяна. Потім другий від царя наказ вийшов: аби всі, хто Христа шанує, поклонилися богам римським — тих же, що не захочуть поклонятися, належало переконувати муками. А надто якщо серед воїнів хтось виявиться такий, що у Христа вірить, його примушувати всіляко до ідолопоклоніння і жертв, які виконують за давнім римським звичаєм. Тоді один сотник на ім’я Юлій, підійшовши до воєводи Нумерія, доніс на блаженного Ісидора, що той християнин. Тому воєвода зразу звелів святого взяти, перед неправедним судом своїм поставив і спитав: “Як називаєшся?” Відповів святий: “Ісидор називаюся”. Сказав воєвода: “Чи ти наказові царя Деція не підкоряєшся і не хочеш богам принести жертви?” Відповів святий Ісидор: “І хто боги ваші, щоб я, християнин, приніс їм жертву? Чи не є ідолами глухими, і сліпими, і позбавленими будь-якого чуття?” Сказав воєвода: “О погана й нечестива образа! Справді чоловік цей достойний великих мук і кари”. Сказав святий: “Достойний я за Бога мого всілякі витерпіти муки і смерть прийняти, аби сподобив мене Владика мій частки святих мучеників, які швидше від мене за ім’я Його святе померли. Знаю ж, що ті, які вірять у Нього й уповають на Нього, ніколи не помирають. Так-бо сказав Господь наш: “Той, хто вірить в Мене, хоч і помре, живим буде”. Сказав Нумеріян: “Чи принесеш жертви, Ісидоре, щоб живим бути, чи ні?” Відповів святий: “Якщо й уб’єш тіло моє, то над душею моєю не маєш володарювати. Далі ж муч мене, як же хочеш, маю-бо правдивого і живого Бога Ісуса Христа, який і нині в мені живе, і після смерти моєї зі мною буде, і я в Ньому є і буду ані не перестану визнавати пресвяте ім’я Його, допоки дух у моєму тілі”. Сказав воєвода: “Принаймні один раз принеси жертви, закону царському покорившись, а після того зробиш, як хочеш”. Відповів святий: “Не звабиш мене підступом своїм, нечестивче: той-бо, хто раз відречеться Господа свого, чи може називатися вірним Йому? Якщо хтось у малому невірний, невірний і у великому, мені ж хай навіть у помислах не буде зробити щось невірне й немиле Господеві моєму”. Сказав воєвода: “Я добре тобі раджу, Ісидоре, послухай поради моєї. Якщо ж не послухаєш, то люті рани накладу тобі, допоки не визнаєш величі богів наших”. І зразу звелів простягнути нагого святого, бити чотирма воловими жилами без милости. Коли ж били святого, говорили ті, що навколо стояли: “Покорися, Ісидоре, волі царській перш ніж помреш у муках”. Відповів їм святий: “Я підкоряюся волі і велінню Бога мого — Царя Небесного вічного, і Його визнаю, і шаную, і не покину Його ані не відречуся від Нього, аби не відкинули мене від Нього в День Судний”. Після биття того знову кат багато і ласкою зваблюючи, і погрозами страшачи, хотів святого до свого нечестя схилити, але нічого не досягнув — лише образи й безчестя для себе і богів своїх від нього чув. Сповнився ж гніву, сказав: “Язик твій нечистий відрізати звелю”. Відповів святий: “Хоч і язик мені відріжеш, проте ісповідання Імени Ісуса Христа з уст моїх не забереш”. І відрізали язик мученикові за велінням ката. Проте святий і після відрізання язика говорив добре, славлячи Христа, істинного Бога. А воєвода, жахом охоплений, впав на землю і втратив свою мову — став-бо німим. І коли підняли його з землі, нічого не міг говорити, лише показував. І, попросивши паперу, написав на ньому: “Ісидорові, що царському наказу підкоритися не хоче, мечем голову відтяти наказую”. Коли те було прочитане, мученик святий воскликнув з радістю, кажучи: “Дякую Тобі, Господи Ісусе Христе, що не віддалив мене від благодаті і милости Твоєї, славлю Тебе, Владико, життя моє і дихання моє. Співаю Тобі, Господи, сило моя, просвітлення розуму мого, що дав мені мову, яка не перестає славити Твою велич”. Спекулятор же, взявши мученика, повів на страту, і йшов Ісидор святий, радіючи і поспішаючи, як агнець непорочний, на заколення своє, світлий лицем, веселими очима поглядав на небо, казав: “Святий Владико, благословляю Тебе, бо благоволінням Твоїм приймаєш мене нині у свої оселі і в місця спокою”. Коли ж прийшли на місце, на якому все відбутися мало, випросив час для молитви і, досить помолившись, схилив під меч чесну свою голову. І страчений був за Христа, що схилив на хресті пресвяту свою голову за нас. Після страти святого мученика Ісидора чесне його тіло, без поховання на поїдання псам і звірам кинене, один друг його, Аммоній, таємний християнин, викрав і, з иншими вірними братами викопавши потай могилу, сховав у землі як дорогоцінний скарб. Тоді й сам став наслідувачем страдницького його подвигу: поплив-бо по Єллеспонту в Кизик, там вінцем мученицьким увінчався. А святого Ісидора чесні мощі пізніше одна благочестива жінка Миропія, з Ефесу прийшовши, взяла із землі, і помастила коштовними мазями, і чистою обвила плащаницею, і на почесному місці поклала. Над ними, після того як припинилося гоніння, і церкву в ім’я його збудовано. І подавалися хворим зцілення від святих його мощів на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.

У той-таки день пам’ять святого мученика Максима, після багатьох мук за Христа убитого камінням в Азії за царювання Деція.