Страждання святого мученика Георгія Нового, який постраждав за царювання нечестивого Селіма

Місяця травня на 26-й день

Блаженний Георгій був сином благочестивих батьків: батька на ім’я Йоан, одного з найперших вельмож града Средця, матері ж Марії — молитвою дарований батькам своїм. Вони-бо постарілися бездітні, як же давно Авраам і Сара, молилися ненастанно до Бога, і Пречистої Його Матері, і святого великомученика Георгія, що з Кападокії, у його церкву щодня приходили, і велику давали милостиню убогим, і просили, щоб розв’язалася неплідність їхня. І вислухав Господь молитви їхні, і дав їм на старість плід лона — хлопчика, його ж із радістю принесли в церкву святого великомученика Георгія, охрестили в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа і назвали його у святому хрещенні ім’ям Георгій. Вихований був хлопець у добрій настанові, і в страху Божому, і в книжному навчанні, у ньому ж швидко Божественного Письма навчився, однолітків своїх розумом перевершив. Досягнув же дорослого віку, подібний був красою і цнотою на давнього Иосифа. Володіли вже тоді болгарським краєм сарацини. І коли блаженний Георгій мав двадцять п’ять років від народження свого (відійшли вже до Господа батьки його), почали сарацини зваблювати його на своє нечестя, кажучи: “Георгію, покинь християнську віру і прийди до нашої віри, послухай посланця Божого Магомета і прийми наш закон”. І почали на чесну голову святого класти тафію, яку вони, нечестиві, на головах носять і в молитовницю свою з нею входять. Заперечив їм святий, кажучи: “Не годиться нам, християнам, приймати звичаї нечестивих, і тафії на головах наших носити, і відвертатися від Христа, Бога істинного, Творця неба і землі, і відкидати хрещення святе. Кому ж я маю вірити: Магометові, який ані від Бога, ані від Божих пророків, ані від апостолів Його не є посланцем, але сатанинського полку виявився полководцем, має хоругви диявола. Ви й самі не знаєте, кому вірите, і збилися з істинного шляху”. Так викрив їх святий Георгій, почав відкрито й голосно визнавати Христа, істинного Бога, Творця горішніх і долішніх, усього видимого й невидимого творіння. Плюнув їм в лице, безбожними їх назвавши, кинув тафію на землю і потоптав її ногами. Тоді сказав до себе: “О Георгію, чому стоїш, Христос тебе кличе”. Нечестиві-бо гніву сповнилися, взяли святого і з наругою великою перед ігемона свого привели і почали на нього прискаржувати, кажучи: “Він нашу віру і закон ображає і безчестить”. Ігемон же здивувався величині зросту його і красі лиця, почав ласкаво говорити до святого: “Якщо відречешся Ісуса Христа, якого ви називаєте Сином Божим, і покоришся велінню самодержця Селіма, і волю його чинитимеш, йому ж багато царств підкоряються, — то дари і честь від царя приймеш, будеш начальником воєвод у великому цьому граді Средці”. Мученик же Христовий виразно ісповідав Господа свого перед численним людом, а сарацинську віру збезчестив і зневажив. Тоді кат люттю розпалився, звелів святого залізом бити нагого немилостиво — і мучили святого страждальця жорстоко, що й плоть його із залізом підносилася в повітря, кров же потоками текла з ран, проте святий ніяк не погоджувався підкоритися велінню царя їхнього. Тоді ігемон звелів розрізати його через ціле тіло ножами глибоко з голови до ніг і свічки палаючі в рани вкладати. І запалений був вогонь свічок, аж не було видно тіла мученикового через полум’я, і почало тіло його, наче віск, танути від вогню — страждалець же все доблесно терпів, прикликаючи та ісповідуючи ім’я Ісуса Христа.

Після цього звелів кат містом водити мученика, і в тимпани бити, і насміхатися, кажучи: “Не ображай посланця Божого Магомета і його передань про сарацинську віру не зневажай”. Святий же молився до Христа Бога й учив сарацинів вірити в Христа. Тоді нечестиві запалили вогонь великий посеред града, хотівши спалити святого. І ведено було мученика Христового Георгія на місце, встановлене для спалення. Знеміг же від ран, впав на землю безголосий, лише устами ворушив, прикликаючи Господа живого, — вкинули його у вогонь — і так закінчив святий подвиг свого за Христа страждання. Вкинули ж нечестиві і псів багато у вогонь на тіло святого, аби мощів його не пізнали християни. Але Бог прославив угодника свого — раптом-бо найшла зверху хмара з дощем, і блискавкою, і громом страшним, і пролився дощ великий, погасив вогонь, і навіть запаху диму не було. А сарацини від чуда такого вельми настрашилися, розбіглися, дощ же той великий з громами лив до ночі. Коли настала ніч, на місці тому, де спалено було мученикове тіло, явилося над мощами світло велике і ціле те місце осяяло. Тоді протоєрей соборної святого великомученика Георгія кападокійської церкви пішов з християнами до суддів, наповнив грішми руки їхні і випросив у них, щоб змогли християни вільно взяти мученикові мощі і передати звичаєвому похованню. Судді не боронили, тому пішов протоєрей до митрополита Єремії і все про святого мученика сповістив. Митрополит же з великим старанням і вірою з усім священичим собором і з христолюбними людьми прийшов до мощів святого, псалми і пісні співаючи, зі свічками і кадилами. І, розгрібши попіл на тому місці, над яким світло явилося, знайшли чесні мощі святого мученика Георгія Нового, вогнем не ушкоджені. Псячі ж кості всі були порохом і попелом. І де вели мученика через град, і де капала кров його на землю, там вночі являлося світло, наче свічки палахкотіли, і бачили те всі вірні. Узяв митрополит мощі святого, поклав чесно в ковчезі у церкві святого великомученика Георгія, що в Кападокії. Там нового цього мученика Георгія святого мощі лежать і донині, багато, благодаттю Христовою, подають зцілень тим, хто з вірою приходить. Мучений же був святий і добропереможний новий страстотерпець Георгій, як же мовилося, у тому граді Средці болгарському, де і виховали батьки його. І закінчив подвиг у рік буття світу сім тисяч двадцять другий (від Воплочення ж Бога Слова у рік 1514-ий), місяця травня у 26-ий день. Володів усіма Господь наш Ісус Христос, Йому ж з Отцем і Святим Духом слава навіки. Амінь.

У той самий день пам’ять святого апостола Алфея, батька святих двох апостолів, що з дванадцятьох, Якова Алфеєвого і Матея Євангелиста.

І святих мучеників Аверкія і Олени, про них же Великі Мінеї Четьї розповідають, що дітьми були того ж святого апостола Алфея (рідні брат і сестра Якова Алфеєвого і Матея Євангелиста). Страждання ж їхнє за Христа було таке. Святого Аверкія нагого посеред бджіл невірні прив’язали, і, жалами бджолиними покусаний, помер. Сестру ж його Олену святу камінням побили.

І преподобного отця нашого Иоана Психаїта Ісповідника, який змолоду в чернецтво увійшов і прийняв від Бога дар зцілення і владу над нечистими духами. Витерпів від іконоборців вигнання і багато кривд за шанування святих ікон.