Мученики Амфіан і брат його Едесій

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 2-й день

Святі мученики Амфіан і Едесій братами по крові були, від батька одного народжені були в еллінському нечесті. Батьківщиною їхньою був місто Патара у Лікійському краю. Звідти батьки послали їх до Бирита (сучасного Бейрута) на навчання зовнішньої премудрості, де вони чесно, покірно і ціломудрено юні дні свої проводили, на подив усім були непорочні і своїм життям, бо властиві юним звичаї відкидали, чесним старцям уподібнювалися, сивину мали премудрості (за Писанням) і вік старості в житті чистому. Через те не втратили Божої благодаті, засіяло-бо в серцях їхніх світло розуміння істини — і почали бачити блуд ідолопоклонників, пізнавати праведний шлях благочестя християнського та бажали досконаліше довідатися про Господа нашого Іісуса Христа, істинного Бога, і Його рабами стати. Коли повернулися із Бирита додому, побачили, що батько їхній, котрий старійшиною був у Патарі, еллінського нечестя не покидає і всі родичі не хочуть від пітьми ідолобісся пробудитися.

Не бажаючи з нечестивими спілкуватися і жити в грішних селах, таємно від своїх пішли, покинувши батька, і дім, і маєтки, і всі життєві насолоди Христа ради. І, Духом Божим ведені, прийшли до Кесарії, міста Палестинського. Там знайшли богоугодного християнського пресвітера Памфіла святого, який пізніше став Христовим мучеником, віддалися йому на науку духовної любомудрості. І, від нього навчившись святої віри та про всі християнські довідавшись тайни, просвічені були Святим Хрещенням, і жили з учителем своїм Памфілом святим у славослов’ї Божому, і в читанні книжному вправлялися, і в законі Господньому навчалися вдень і вночі. У той час Максиміан, другий того імені цар, прийняв в управління східну частину імперії від Максиміана Галерія, дядька свого, і лють була сильна на християн. Являючи природне собі нечестя і ненависть до істинного Бога, жорстокіше, ніж попередні царі, гнав Христову Церкву. І було збентеження велике у всіх східних краях, всюди вбивали рабів Христових, і багато із них намагалися навислої біди уникнути, залишали доми свої та міста і втікали, ховаючись де-небудь, через страх перед катами. Багато людей добровільно віддавалися в руки нечестивих і в страдницький подвиг задля любові Христової входили.

Таким був святий Амфіан, мужній юнак, тілесним віком ледве двадцятилітній, столітній же розумом і великодушністю. Коли по всій Кесарії, як же і по інших містах і краях, стали кожного із містян до бісівських храмів велінням княжим закликати, і всі християни у великій біді були, доблесний Амфіан, нікому про свій намір не розповідаючи, потай від усіх вийшов із того місця, де ховалися християни, і пішов до нечистого ідольського храму, в якому ігемон Урван у той час приносив ідолам жертву. Без страху до нього підійшовши, стримав правицю його з жертвою і сміливо, голосно, з божественною якоюсь владою переконував його, щоб зупинився в такому блуді, бісів же й ідолів, людськими руками зроблених, щоб не боготворив, зневажаючи єдиного істинного Бога. Те його дерзновення багатьох вірних у вірі утвердило, невірних же, а найбільше самого ігемона, на гнів і лють зрушило. Одразу-бо воїни, що з ігемоном були, наче вівцю вовки, схопили його, і незліченні удари по устах, і потилиці, і всьому тілу він прийняв, на землю кинений і ногами топтаний був. Тоді вкинули його до в’язниці й обклали кайданами. Зранку ж вивели на суд, і, коли переконував його ігемон принести жертву ідолам, нездоланним і непереможним Христовим воїном виявився. Повішений-бо і гострим залізним знаряддям дертий був по всьому тілу аж до кісток, і палицями олов’яними по обличчю, і по шиї, і по ребрах був битий, і не було видно лиця його через рани, аж знайомі не впізнавали, і ребра його роздроблені й зламані були. Він же не перестав у муках велегласно сповідувати ім’я Іісуса Христа, наче в чужому тілі страждаючи. Тоді льоном, змоченим в олію, ноги його обгорнули й обв’язали, вогнем запалили. І, палаючи, страждалець танув як віск. Проте, навіть такою мукою не переможений, ще більшої сміливості сповнився, велегласно Христа прославляв, викриваючи блуд і докоряючи еллінському нечестивому безбожництву. І знову вкинений був до темниці. На третій же день ледь живого знову кати допитували муками, і, оскільки в тому ж сповіданні незмінно перебував, ігемон звелів глибинам морським його віддати. Завезли мученика насеред безодні і, камінь до нього прив’язавши, вкинули в море. І відразу в ту годину закипіло море хвилями, і затряслася земля, і місто захиталося, і всі страхом великим охоплені були. Хвилі ж морські, підносячись, тіло мученикове винесли на землю перед воротами міськими.

Таке було страждання і кончина мученика святого Амфіана, у другий день місяця ксандика — по грецьки, по-римськи ж — у четверту нону квітня, у п’ятницю.

Після цього взято було й інших християн багато, і Едесія, брата Амфіанового. Одних-бо одразу мучили всіляко, а інших до копання руди мідної в Палестині засуджували й висилали. Серед них же був і святий Едесій. Через якийсь рік заведений був Едесій до Александрії, міста Єгипетського, де ж побачив одного разу Єроклея-князя, котрий на суді сидів і понад міру на християн лютував, дів же, освячених Богові, і ціломудрених жінок християнських безсоромним блудникам на наругу віддавав. Сповнився ревності святий і, перед усіма на князя того кинувшись, вдарив його по обличчю й на землю кинув, б’ючи рукою і словом докоряючи нечестивому судді тому за неправедні суди. Відразу ж ті, що навколо стояли, схопили його і мучили, подібно до того, як мучили брата його, Амфіана святого, однакову ж з ним і кончину отримав. Після лютих мук втоплений був у морі, і прийняв Едесій святий вінець перемоги зі святим Амфіаном від Христа, Спаса нашого, Йому ж слава з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.