Без категорії

Страждання святого мученика Амфіяна і брата його Едесія

Місяця квітня на 2-й день

Святі мученики Амфіян і Едесій братами по крові були, від батька одного народжені в еллінському нечесті. Батьківщиною їхньою був град Патара у Ликійському краю. Звідти батьки послали їх у Вирут на навчання зовнішньої премудрости, де вони чесно, покірно і цнотливо юні дні свої проводили, на подив усім були непорочні і своїм життям, бо властиві юним звичаї відкидали, чесним старцям уподібнювалися, сивину мали премудрости (за Писанням) і вік старости в житті чистому. Через те не втратили Божої благодати, засіяло-бо в серцях їхніх світло розуміння істини — і почали бачити блуд ідолопоклонників, пізнавати праведний шлях бла гочестя християнського і бажали досконаліше довідатися про Господа нашого Ісуса Христа, істинного Бога, і Його рабами стати. Коли повернулися з Вируту додому, побачили, що батько їхній, який старійшиною був у Патарському граді, еллінського нечестя не покидає, і всі родичі не хотіли з пітьми ідолобісся збудитися.

Не хотіли з нечестивими спілки мати і жити в грішних селах, таємно від своїх пішли, покинувши батька, і дім, і маєтки, і всі життєві насолоди Христа ради. І, Духом Божим ведені, прийшли в Кесарію, град Палестинський. Там знайшли богоугодного християнського пресвітера Памфіла святого, який пізніше став Христовим мучеником, віддалися йому на науку духовної любомудрости. І, від нього навчившись святої віри і про всі християнські довідавшись тайни, просвічені були святим хрещенням, і жили з учителем своїм Памфілом святим у славослов’ї Божому, і в читанні книжному вправлялися, і в законі Господньому навчалися вдень і вночі. У той час Максимін, другий того імени цар, прийняв Схід від Максиміяна Ґалерія, стрия (дядька) свого, і лють була сильна на християн. Являючи природне собі нечестя і ненависть до істинного Бога, жорстокіше, ніж попередні царі, гонив Христову Церкву. І було збентеження велике у всіх східних краях, всюди вбивали рабів Христових, і багато з них намагалося навислої біди уникнути, залишали доми свої та гради і втікали, ховаючись де-небудь, через страх перед катами. Багато добровільно віддавалося в руки нечестивих і в страдницький подвиг задля любови Христової входило.

Таким був святий Амфіян, мужній юнак, тілесним віком ледве двадцятилітній, столітній же розумом і великодушністю. Коли по всій Кесарії, як же і по инших градах і краях, проголошувачі кожного з городян на ім’я до бісівських храмів велінням княжим прикликали, і всі християни у великій біді були, доблесний Амфіян, нікому про свій намір не розповідаючи, потай від усіх вийшов з того місця, де крилися християни, і пішов у нечистий ідольський храм, в якому Урван-ігемон у той час приносив ідолам жертву. Без страху до нього підійшовши, стримав правицю його з жертвою і сміливо, голосно, з божественною якоюсь владою переконував йо го, щоб зупинився в такому блуді, бісів же й ідолів, людськими руками зроблених, щоб не боготворив, зневажаючи єдиного істинного Бога. Те його дерзновення багатьох вірних у вірі утвердило, невірних же, а найбільше самого ігемона, на гнів і лють зрушило. Зразу-бо воїни, що з ігемоном були, наче вівцю вовки, схопили його, і незліченні удари в уста, і потилицю, і ціле тіло він прийняв, на землю кинений і ногами топтаний був. Тоді вкинули його до в’язниці й обклали кайданами. Зранку ж вивели на суд, і коли переконував його ігемон до ідольської жертви, нездоланним і непереможним Христовим воїном виявився. Повішений-бо і гострим залізним знаряддям дертий був по цілому тілі аж до кісток, і палицями олов’яними по лиці, і по шиї, і по ребрах битий, і не було видно лиця його з-поза ран, аж знайомі не впізнавали, і ребра його роздроблені і зламані були. Він же не перестав у муках велегласно ісповідувати ім’я Ісуса Христа, наче в чужому тілі страждаючи. Тоді льоном, змоченим в олію, ноги його обгорнули й обв’язали, вогнем запалили. І, палаючи, страждалець танув як віск. Проте навіть такою мукою не переможений, ще більшої сміливости сповнився, великим голосом взивав, Христа прославляючи, викриваючи блуд і докоряючи еллінському нечестивому безбожництву. І знову вкинений був до темниці. На третій же день ледь живого знову кати допитували муками, і коли в тому ж ісповіданні незмінно перебував, ігемон звелів глибинам морським його передати. Завезли мученика насеред безодні і, камінь до нього прив’язавши, вкинули в море. І зразу в ту годину закипіло море хвилями, і затряслася земля, і град захитався, і всі страхом великим охоплені були. Хвилі ж морські, підносячись, тіло мученикове винесли на землю перед воротами градськими.

Таке було страждання і кончина мученика святого Амфіяна, у другий день місяця ксандика — по грецьки, по-римськи ж — у четверту нону квітня, у п’ятницю.

Після цього взято було й инших християн багато, і Едесія, брата Амфіянового. Одних-бо зразу мучили всіляко, а инших на копання руди мідної в Палестині засуджували й висилали. Серед них же був і святий Едесій. Через якийсь рік заведений був Едесій в Олександрію, град Єгипетський, де ж побачив одного разу Єроклея-князя, що на суді сидів і понад міру на християн лютував, дів же, освячених Богові, і цнотливих жінок християнських безсоромним блудникам на наругу віддавав. Сповнився ревности святий і, перед усіма на князя того кинувшись, вдарив його по лиці й на землю кинув, б’ючи рукою і словом докоряючи нечестивому судді тому за неправедні суди. Зразу бо ті, що навколо стояли, схопили його і мучили, подібно, як брата його, Амфіяна святого, однакову ж з ним і кончину отримав. Після лютих мук втоплений був у морі, і прийняв Едесій святий вінець перемоги зі святим Амфіяном від Христа, Спаса нашого, Йому ж слава з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.

У той-таки день пам’ять святого мученика Полікарпа, який в Олександри ігемона за пролиття крови невинних християн викрив і докорив, псом неситим його називаючи. За те після багатьох мук мечем голову йому відтяли за Максиміянового царювання.

Пролог у цей день споминає святу мученицю Теодору-діву, але вона, як же з Великої Четьї відомо, не є Теодора, а Теодосія, пам’ять її буде 29-го травня.