Без категорії

Страждання святих мучеників Сергія та Вакха

Місяця жовтня на 7-ий день

Святі мученики Сергій та Вакх родом були римляни[1], великі сановники і найперші із вельмож у палаці царя Максиміяна, котрий вельми любив їх і пошановував через їхнє добророзум’я в порадах, хоробрість у війнах та вірність у службах. І ледве хтось інакше міг до царя приступити і чогось просити, як через цих його найвірніших радників; у такій були милості царській, як ніхто. Однак вони не так у земного, як у Небесного Царя милості шукали, вірили-бо в Господа нашого Ісуса Христа, намагаючись добре пригодити йому святим життям, і служили Господу своєму дбало, дочасно притаюючи віру свою, боялися-бо царя, бо в Максиміяна був безмірний гнів на християн і безмірна ярість … Однак не довго в них світло віри Христової під посудиною було сховано, але невдовзі перед усіма виявилося; дехто такому їхньому щастю і царській до них любові позаздрив і захотів їх уринути у ненависть та гнів царський, донесли-бо на них цареві, що християни вони і стороняться поклонятися їхнім богам. Цар же не хотів віри йняти, аби такі люди, що велику в нього благодать мали, були йому супротивні в пошануванні богів, і соромився їх щодо цього спитати чи викрити, не маючи достовірної звістки, тож захотів випробувати їх таким замислом.

Одного дня справив празника богам своїм і пішов з усіма князями, і боярами, і воями, і слугами, і з усією славою до храму всепоганого бога їхнього Дія[2], бажаючи принести визначені жертви, і доглядав пильно, чи ввійдуть із ним улюблені його вельможі Сергій та Вакх у храм ідольський. І коли зайшов цар до храму, залишилися Христові раби зовні і не увійшли із царем у поганське капище. Віддаля стоявши, молилися істинному Богові, просячи, хай просвітить сліпоту поморочених очей нечестивого того народу і прославить у них пресвяте ім’я своє. Цар, побачивши, що Сергій та Вакх не зайшли із ним на празник, послав слуг узяти їх і примусом у храм Дієвий завести. Коли ж завели святих у богомерзьке їхнє зібрання, повелів цар: хай поклоняться ідолам із ним і жертву принесуть і їдять од ідоложертв. Вони ж не хотіли того учинити і сказали: “Маємо Бога на небесах, не фальшивого і не нечутливого, як ваші ідоли нечутливі є, але істинного й живого, який увесь світ утримує, йому поклоняємося”. І викривали царя у його зловір’ї, що ідолам сліпим, і глухим, і німим честь воздає, яка Богові належить, і інших до цього із собою приводить. Цар же розгнівався і повелів зняти із них знаки великих їхніх санів, пояси воїнські та золоті гривни, і персні, і всі одежі, й одягти їх у хитони жіночі на безчестя[3] і, наклавши залізні обручі на шиї їхні, так водити їх по місту на сміх та наругу, щоб такі славні, і доброродні, і великі вельможі римські були від усього народу осміяні й принижені за честь єдиного істинного Бога, за безчестя ж багатьох псевдоіменитих богів, більше ж бісів, яким не хотіли принести жертов, а приносили себе в жертву Христу.

Цар же Максиміян, коли завершилося принесення поганих жертов, повернувсь у палати свої і, трохи бувши зворушений щодо Сергія та Вакха, адже любив їх, прикликав їх перед себе й рече: “Друзі мої вселюб’язні та вірні, пощо звабилися розгнівати великих богів і мене, царя свого, який є милостивий і добродатний до вас, опечалити й навести на себе таке безчестя? Я ж бо, хоч і вельми вас люблю, одначе не можу докуки богам моїм витерпіти, тож, не хотячи, маю безчестити вас та мукам віддати. Молю ж бо вас, друзі мої, полиште того сина теслярського, його-бо євреї як злодія із злодіями на хресті повісили, не зваблюйтеся християнськими байками і волхвуваннями, але повернітеся до великих богів наших, і я вас більшими почестями пошаную і велику милість свою вам викажу, і поживете в любові моїй і серед доброго царства мого зі мною нероздільно”. Сергій же та Вакх не хотіли заради любові царевої відпасти від любові Божої, не бажаючи заради тимчасових благ позбавитися вічних, і багато цареві супротивного говорили. Бувши ж повні благодаті Святого Духа, вільною мовою і словами премудрими неміч богів марнотних виказували, дерзновенно-бо сповідували силу й божество Ісуса Христа і радили й цареві пізнати істину. Але злочестивий цар, маючи ожорсточене серце, глухі ж вуха розуму і сліпі очі душі, не приймав доброї їхньої ради і відкидав корисні слова їхні, на гнів же та ярість більше збуджений. Одначе не бажав їх мучити сам, вельми-бо улюблені йому були; послав їх у східні країни до ігемона Антиоха, котрий був лютим мучителем і великим гонителем на християн. Антиох же той ігемонського того сану сподоблений був від царя через цих вельмож Сергія та Вакха, вони-бо своїм старанням випросили у Максиміяна Антиохові ту честь, тож ігемоном був учинений і посланий на владу у східні країни. До цього ото Антиоха й послано було святих через те, щоб лютості його, про яку по всьому всесвіту пройшла слава, устрашилися і його самого посоромилися, потрапивши до рук того, що колись рабом їхнім був, і там, страхом та соромом принуджені, хай відречуться Христа; коли ж ні, нехай не на царських очах, але в далеких краях замучені будуть.

Вийшли-бо із Риму святі, ведені у веригах, і, пройшовши шлях того дня, пробули ніч у гостинному домі, де опівночі, коли воїни, що вели їх, міцно спали, пробували у старанній молитві, просячи від Бога помочі: хай зможуть за ім’я його Святеє мужньо перетерпіти всілякі муки. Коли ж молилися вони, явився ангел Господній, осяюючи їх небесним світлом, і укріпляв їх, говорячи: “Дерзайте, раби Христові і, як добрі воїни, поставайте на диявола, невдовзі маєте подолати його; за подвиг же ваший приймете переможні вінці від Христа Господа, який не відступить від вас у стражданнях ваших, подаючи вам поміч свою, доки потопчете ворога ногами своїми”. Такими словами укріпив їх ангел і невидимий став. Вони ж наповнилися невимовної радості, хвалу возсилаючи Богові, що доброзволив ангельським явленням відвідати рабів своїх.

Ішли дорогою немалий час, у пості, та молитвах, та псалмах пробували, озброюючись на невидимих духів злоби духовною зброєю. Пройшовши ж численні міста, дійшли до східних країн у місто, що звалося Варвалисо, де Антиох пробував. Йому ж воїни віддали присланих в’язнів Сергія та Вакха і грамоту цареву, яка таке в собі мала писання:

“Максиміян, вічний цар, Антиоху, ігемону східних країн радіти!

Великий промисел богів наших всім людям, більше ж поборникам та слугам царства нашого, не велить злочестивим та чужим [богам] служити; знаючи це, викрили ми Сергія та Вакха, котрі є у злочестивій християнській вірі, і присудили видати їх на найлютіші муки. Але оскільки царського допиту є недостойні, послав їх до твоєї благості: коли, розкаявшись, послухають нас і принесуть жертви богам, сподоби їх своєї лагідности і звільни від уготованих мук, і наше людинолюбство обіцяй їм, кожен-бо прийме сан свій і в ліпшій буде у нас милості ще більше, як раніше. Коли ж не підкоряться і в злочестивій пробудуть вірі, віддай їх на законні муки і мечною погуби смертю.

Довгого життя сподіваючись, здоровий будь!”

Антиох прочитав таке царське писання і повелів Сергія та Вакха до ранку тримати під чесною вартою. Назавтра ж увійшов у претор, сів на судилищі й поставив їх перед собою та й каже до них: “Батьки й добродійники мої, які потурбувалися за цей мій сан, і честі моєї, яку маю, ви є причиною! О як добробут ваш змінився! Адже я тепер сиджу як суддя, ви ж в’язнями зв’язаними стоїте преді мною, а я ж колись вам підлягав. Молю отож вас: не бажайте собі зла такого чинити, послухайте царя й пошануйте богів, щоб у попередні сани ваші і до честі прийти. Коли ж цього не учините, хоч і не хочу, маю, за царським повелінням, примусити вас муками, адже й самі чули, що в посланні своїм цар мені повеліває; отож, добродії мої, будьте милосердні до себе й до мене, я ж бо не хотів би жорстоким бути мучителем добродійникам своїм”.

Святі ж відповіли: “Марно словами своїми звабити нас бажаєш: честь-бо й безчестя, життя і смерть — це є рівне для тих, котрі шукають небесного життя. Нам Христос є життя, і заради нього смерть — здобуток”. І інше численне мовили святі, Христа прославляючи, зневажаючи ідолів і викриваючи безбожжя нечестивих. Антиох же розгнівався й повелів святого Сергія у темницю кинути, Вакха ж, оголивши, на землі простягти і без милосердя бити. І довго били святого Вакха по всьому тілі, й численні слуги втомлювалися і змінювалися, б’ючи святого. Від такого мордування відпала плоть від кісток його, і живіт його розчахнувся, і пролили мучителі кров його, як воду, і з такими ранами віддав святу душу свою у руки Господу. Тіло ж його повелів мучитель із міста виволочити далеко, на з’їжу звірам та птахам кинути. Але зберіг Господь кістки його, бо дехто із вірних, що ховалися поза містом у вертепах та печерах зі страху перед ідолослужителями, вийшли вночі із місць своїх, узяли тіло святого Вакха й поховали його чесно в одній із тих печер, у якій і самі ховалися.

Святий же Сергій, сидячи в темниці, почув, що друг його помер, був печальний і плакав, що розлучився із ним, кажучи: “Горе мені, брате мій Вакху, уже не заспіваємо, кажучи: “О яке добре та гарне яке, щоб жити братам однокупно”[4], — полишив ти мене самого!” Так Сергій нарікав, а коли настала ніч, явився йому святий Вакх у світлі небеснім, маючи лице ангельське й одежу воїнську, вельми блискучу, і втішив його, звіщаючи про уготовлене на небі воздаяння і укріпив його до мученичного подвигу, який невдовзі прийти мав, і що дістане велику у Христа Господа милість і дерзновення. Наповнився-бо святий Сергій великої радості від Вакхового явлення і з веселим серцем заспівав пісню Богові.

Наступного дня забажав ігемон вийти в інше місто, назване Сур, і повелів вести за собою Сергія і там, на судищі сівши, рече до Сергія:

“Злочестивий чоловік Вакх не захотів принести жертви богам, а радше зволив нужденною померти смертю, аніж богів пошанувати, і прийняв кару за ділами своїми. Ти ж, пане мій Сергію, пощо слідуєш за злочестивою тією звабою, яка тебе у велику біду вкидає? Добродійнику мій, не дай себе на мучення, сором маю-бо від добродіянь твоїх і нічуся від чесності твоєї, що ти оце стоїш переді мною осуджений, я ж, сидячи, суджу тебе і згадую, що колись було, адже такої честі сподобився за твоїм сприянням і вже тепер є більший тебе, ти ж, багато багатьом у царя випросивши доброго, тепер сам собі зла хочеш. Молю-бо тебе, послухай моєї ради, повинись повелінню царевому і принеси жертви богам, щоб у давнішу честь і славу прийшов”. Відповів святий, кажучи: “Тимчасова честь і слава марнотна є, безчестя буває призвістником вічної честі, не дбаю-бо щодо цього безчестя і тимчасової честі не хочу, бо сподіваюся від мого Христа бути пошанованим правдивою та вічною честю у славі небесній. Згадуєш мої добродіяння, які були до тебе, що у земного царя випросив тобі сан цей великий. Так скажу тобі: послухай мене і, пізнавши істину, відкинься поганих богів своїх і зі мною поклонися небесному Богу й царю віків, я ж тобі в нього обіцяю випросити більше добра, як у Максиміяна”.

Тоді Антиох пізнав, що не зможе його від Христа відвернути та схилити до волі царської, тож рече: “Примушуєш мене, Сергію, щоб забув усе добре, що прийняв од тебе, покладу на тебе люті муки”. Сергій же каже: “Чини, що хочеш, маю-бо Христа, що допомагає мені, котрий сказав: “І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може”[5]. Тут маєш владу над тілом моїм, аби мучити його, над душею ж моєю не маєш влади ані ти, ані батько твій сатана”. Розгнівався мучитель і рече: “Бачу, що довготерпіння моє зухвалим тебе учинило”. І повелів узути його у залізні чоботи, що мали на споді гостре й довге цвяшшя, що наскрізь ступні пронизало святому і так озутого повелів гнати перед своєю колесницею — ішли-бо звідти у місто Тетрапиргію, а від Тетрапиргії мали йти до міста Росафи. Ішов-бо святий і співав, кажучи:

“Непохитно надіюсь на Господа,
І він прихилився до мене,
І благання моє він почув,
Витяг мене він із згубної ями,
Із багна болотистого,
І поставив на скелі ноги мої,
І зміцнив мої стопи … “[6]

Коли ж прийшли вони до Тетрапиргії, що віддалена від Сура на дев’ять поприщ, відведено було мученика в темницю. Ідучи до неї, говорив: “Той, “що колись мій хліб споживав, підняв проти мене п’яту!”[7] і вузами лютих мук припнув сіть до ніг моїх, але постань, Господи, у поміч мені і спини їх, і збав од нечестивих душу мою!” Тієї ночі, коли сидів у темниці, молячись, ангел Господній прийшов до нього і зцілив ноги його. Назавтра мучитель звелів вивести святого Сергія із темниці, гадаючи, що той не зможе ступити ногами від болісті ран, але уздрів здаля, що добре йде здоровими ногами і анітрохи не кульгає, і, жахнувшись, рече: “Воістину волхв є цей чоловік, хто-бо міг би після таких мук ходити, не кульгаючи? Він же являється, ніби нітрохи ногами не постраждав, — є це якась чарівницька сила!” І знову його в ті ж таки чоботи озувши, гнав перед собою до міста Росафа, до якого від Сура-міста було сімнадцять стадій. Там сів на судищі і примушував святого до ідолопоклонства, та не зміг від Христового ісповідання відторгнути його і на смерть засудив. Коли привели його поза місто на місце усічення, попросив часу на молитву і молився достатньо, чуючи з висоти певний божественний голос, що закликав його в горнє, і з радістю підхилив під меча голову свою та й помер. Тіло ж його на тому місці поховано було вірними.

З часом деякі добровірні люди із міста Сурського порадились узяти таємно звідтіля тіло святого мученика Сергія і принести до свого міста. Коли ж уночі наблизилися до гробу святого, тоді вийшов із могили вогонь, як стовп, що сягав небес; дехто із воїнів, що жили в Росафі, бачили опівночі той високий вогняний полумінь, котрий увесь той край освітлював. Побігли озброєні на те місце і знайшли сурських громадян, котрі жахом були охоплені від пресвітлого того вогняного видіння. Помалу вогняна світлість почала зникати, і розповіли прибулі із Сури про свій намір, але пізнали, що не хоче святий відлучитися від місця того, де пролив кров і поклав за Христа душу свою. Пробули там кілька днів, гріб кам’яний вельми красний і високий збудували на честь його, де був похований святий. Коли ж зросла свята віра в Господа нашого Ісуса Христа, збудовано було у місті Росафському церкву імени святого мученика Сергія, і зібралося з довколишніх міст п’ятнадцять єпископів, відчинили гроба святого і славно перенесли чесні його мощі, що цвіли нетлінням та пахощами, в новозбудований храм його і встановили річну пам’ять святкувати жовтня у сьомий день, у який і усічений був. На обох же місцях: і в церкві, при мощах його святих, і там, де помер та похований був раніше, численні зцілення болящим подавалися і біси проганялися.

Належить згадати й таке: щороку, у день празника святого, дикі звірі, ніби певний виконуючи закон, з довколишніх пустель сходилися[8] і на тому місці, де лежав спершу святий, збиралися, змінивши звірину свою лютість у ягнячу покірливість, не шкодили-бо нікому ані з людей, ані з худоби, але покірливо обходили те святе місце, а тоді знову у свої пустелі віддалялися. Так Бог прославив угодника свого, що й звірам, як і людям, повелів святкувати святу його пам’ять, його ж бо молитвами преблагий Бог нехай ярість ворогів наших, як ярість диких звірів, вгамує на славу Божу навіки. Амінь.

У той-таки день святих мучеників Юліяна-пресвітера і Кесарія-диякона, які в царство Клавдіеве в італійському місті Таракинії постраждали, від Локсорія-князя у морі потоплені.

І святого мученика Поліхромія, священика, який був аріянами в церкві при жертовнику заколотий і мечами посічений.

І преподобного отця нашого Сергія Вологодського, котрий від Святої Гори в Росію прийшов, спершу мешкав ув обителі преподобного Сергія Радонежського, котрий ще живий тоді був, тоді, з благословення його, відійшов у Володимирські краї і у великому лісі при ріці Нурмі поселився поблизу пустині преподобного Павла Обнорського, і часто із ним бесідував. Зібрав-бо братію й, обитель улаштувавши, добре закінчив свій подвиг, у старості прийшов до Господа.


[1] “Від Метафраста скорочено”.

[2] “Юпітера”.

[3] “Чоловікові безчестя, коли вдягнуть його в жіночу одежу”.

[4] Псалми
132
132:1 Пісня прочан. Давидова. Оце яке добре та гарне яке, щоб жити братам однокупно!
132:2 Воно як та добра олива на голову, що спливає на бороду, Ааронову бороду, що спливає на кінці одежі його!
132:3 Воно як хермонська роса, що спадає на гори Сіону, бо там наказав Господь благословення, повіквічне життя!
Пс. 132
, [1].

[5] Євангеліє від Матвія
10:1 И призвав двенадцать учеников Своих, Он дал им власть над нечистыми духами, чтобы изгонять их и врачевать всякую болезнь и всякую немощь.
10:2 Двенадцати же Апостолов имена суть сии: первый Симон, называемый Петром, и Андрей, брат его, Иаков Зеведеев и Иоанн, брат его,
10:3 Филипп и Варфоломей, Фома и Матфей мытарь, Иаков Алфеев и Леввей, прозванный Фаддеем,
10:4 Симон Кананит и Иуда Искариот, который и предал Его.
10:5 Сих двенадцать послал Иисус, и заповедал им, говоря: на путь к язычникам не ходите, и в город Самарянский не входите;
10:6 а идите наипаче к погибшим овцам дома Израилева;
10:7 ходя же, проповедуйте, что приблизилось Царство Небесное;
10:8 больных исцеляйте, прокаженных очищайте, мертвых воскрешайте, бесов изгоняйте; даром получили, даром давайте.
10:9 Не берите с собою ни золота, ни серебра, ни меди в поясы свои,
10:10 ни сумы на дорогу, ни двух одежд, ни обуви, ни посоха, ибо трудящийся достоин пропитания.
10:11 В какой бы город или селение ни вошли вы, наведывайтесь, кто в нем достоин, и там оставайтесь, пока не выйдете;
10:12 а входя в дом, приветствуйте его, говоря: мир дому сему;
10:13 и если дом будет достоин, то мир ваш придет на него; если же не будет достоин, то мир ваш к вам возвратится.
10:14 А если кто не примет вас и не послушает слов ваших, то, выходя из дома или из города того, отрясите прах от ног ваших;
10:15 истинно говорю вам: отраднее будет земле Содомской и Гоморрской в день суда, нежели городу тому.
10:16 Вот, Я посылаю вас, как овец среди волков: итак будьте мудры, как змии, и просты, как голуби.
10:17 Остерегайтесь же людей: ибо они будут отдавать вас в судилища и в синагогах своих будут бить вас,
10:18 и поведут вас к правителям и царям за Меня, для свидетельства перед ними и язычниками.
10:19 Когда же будут предавать вас, не заботьтесь, как или что сказать; ибо в тот час дано будет вам, что сказать,
10:20 ибо не вы будете говорить, но Дух Отца вашего будет говорить в вас.
10:21 Предаст же брат брата на смерть, и отец - сына; и восстанут дети на родителей, и умертвят их;
10:22 и будете ненавидимы всеми за имя Мое; претерпевший же до конца спасется.
10:23 Когда же будут гнать вас в одном городе, бегите в другой. Ибо истинно говорю вам: не успеете обойти городов Израилевых, как приидет Сын Человеческий.
10:24 Ученик не выше учителя, и слуга не выше господина своего:
10:25 довольно для ученика, чтобы он был, как учитель его, и для слуги, чтобы он был, как господин его. Если хозяина дома назвали веельзевулом, не тем ли более домашних его?
10:26 Итак не бойтесь их, ибо нет ничего сокровенного, что не открылось бы, и тайного, что не было бы узнано.
10:27 Что говорю вам в темноте, говорите при свете; и что на ухо слышите, проповедуйте на кровлях.
10:28 И не бойтесь убивающих тело, души́ же не могущих убить; а бойтесь более Того, Кто может и душу и тело погубить в геенне.
10:29 Не две ли малые птицы продаются за ассарий*? И ни одна из них не упадет на землю без воли Отца вашего;
10:30 у вас же и волосы на голове все сочтены;
10:31 не бойтесь же: вы лучше многих малых птиц.
10:32 Итак всякого, кто исповедает Меня пред людьми, того исповедаю и Я пред Отцем Моим Небесным;
10:33 а кто отречется от Меня пред людьми, отрекусь от того и Я пред Отцем Моим Небесным.
10:34 Не думайте, что Я пришел принести мир на землю; не мир пришел Я принести, но меч,
10:35 ибо Я пришел разделить человека с отцом его, и дочь с матерью ее, и невестку со свекровью ее.
10:36 И враги человеку - домашние его.
10:37 Кто любит отца или мать более, нежели Меня, не достоин Меня; и кто любит сына или дочь более, нежели Меня, не достоин Меня;
10:38 и кто не берет креста своего и следует за Мною, тот не достоин Меня.
10:39 Сберегший душу свою потеряет ее; а потерявший душу свою ради Меня сбережет ее.
10:40 Кто принимает вас, принимает Меня, а кто принимает Меня, принимает Пославшего Меня;
10:41 кто принимает пророка, во имя пророка, получит награду пророка; и кто принимает праведника, во имя праведника, получит награду праведника.
10:42 И кто напоит одного из малых сих только чашею холодной воды, во имя ученика, истинно говорю вам, не потеряет награды своей.
Мв. 10
, [28].

[6] Псалми
39:1 Для дириґетна хору. Псалом Давидів.
39:2 Непохитно надіюсь на Господа, і Він прихилився до мене, і благання моє Він почув.
39:3 Витяг мене Він із згубної ями, із багна болотистого, і поставив на скелі ноги мої, і зміцнив мої стопи,
39:4 і дав пісню нову в мої уста, для нашого Бога хвалу, нехай бачать багато-хто й пострах хай мають, і хай вони мають надію, на Господа!
39:5 Блаженна людина, що Бога вчинила своєю твердинею, і не зверталась до пишних та тих, що вони до неправди схиляються!
39:6 Багато вчинив Ти, о Господи, Боже мій, Твої чуда й думки Твої тільки про нас, нема Тобі рівного! Я хотів би все це показати й про це розказати, та воно численніше, щоб можна його розповісти.
39:7 Жертви й приношення Ти не схотів, Ти розкрив мені уші, цілопалення й жертви покутної Ти не жадав.
39:8 Тоді я сказав: Ось я прийшов із звоєм книжки, про мене написаної.
39:9 Твою волю чинити, мій Боже, я хочу, і Закон Твій у мене в серці.
39:10 Я проповідував правду в великому зборі, ото, своїх уст не ув'язнюю я, Господи, знаєш Ти,
39:11 справедливість Твою не ховав я в середині серця свого, про вірність Твою та спасіння Твоє я звіщав, не таїв я про милість Твою та про правду Твою на великім зібранні.
39:12 Тому, Господи, не ув'язни милосердя Свого від мене, а милість та правда Твоя нехай завжди мене стережуть,
39:13 бо нещастя без ліку мене оточили, беззаконня мої досягли вже мене, так що й бачити не можу, вони численнішими стали за волосся на моїй голові, і серце моє опустило мене...
39:14 Зволь спасти мене, Господи, Господи, поспіши ж бо на поміч мені,
39:15 нехай посоромлені будуть, і хай зганьблені будуть усі, хто шукає моєї душі, щоб схопити її! Нехай подадуться назад, і нехай посоромлені будуть, хто бажає для мене лихого!
39:16 Бодай скам'яніли від сорому ті, хто говорить до мене: Ага! Ага!
39:17 Нехай тішаться та веселяться Тобою всі ті, хто шукає Тебе та хто любить спасіння Твоє, нехай завжди говорять: Хай буде великий Господь!
39:18 А я вбогий та бідний, за мене подбає Господь: моя поміч і мій оборонець то Ти, Боже мій, не спізняйся!
Пс. 39
, [2-3].

[7] Псалми
40:1 Для дириґетна хору. Псалом Давидів.
40:2 Блаженний, хто дбає про вбогого, в день нещастя Господь порятує його!
40:3 Господь берегтиме його та його оживлятиме, буде блаженний такий на землі, і Він не видасть його на поталу його ворогам!
40:4 На ложі недуги подасть йому сили Господь, усе ложе йому перемінить в недузі його.
40:5 Я промовив був: Господи, май же Ти милість до мене, вилікуй душу мою, бо я перед Тобою згрішив!
40:6 Вороги мої кажуть на мене лихе: Коли вмре та загине імення його?
40:7 А коли хто приходить відвідати, мовить марне: його серце збирає для себе лихе, і як вийде надвір, то говорить про те...
40:8 Всі мої вороги між собою шепочуться разом на мене, на мене лихе замишляють:
40:9 Негідна річ тисне його, а що він поклався то більше не встане!...
40:10 Навіть приятель мій, на якого надіявся я, що мій хліб споживав, підняв проти мене п'яту!
40:11 Але, Господи, помилуй мене, і мене підійми, і я їм відплачу,
40:12 із того довідаюся, що Ти любиш мене, коли надо мною сурмити не буде мій ворог.
40:13 А я через невинність мою Ти підсилиш мене, і перед обличчям Своїм ти поставиш навіки мене!
40:14 Благословенний Господь, Бог ізраїлів, від віку й до віку! Амінь і амінь!
Пс. 40
, [10].

[8] “Від “Четьї” блаженного Макарія, митрополита московського”.