Мученики Прокл та Iларiй

Мiсяця липня у 12-й день

Цi святi мученики Прокл та Iларiй були з меж града Калiпта, що поблизу Анкири, за царювання Трояна вiд Максима-iгемона за Христа мученi. Спершу взяли святого Прокла i до самого царя, який тодi в тих краях перебував, привели, i залiзом скували, i в темницю вкинули. Цар, допитавши його i виявиши, що святий не покориться злочестивому велiнню, вiддав його Максиму-iгемоновi на муки. Максим же, на судi сiвши, поставив на допит в’язня Христового i спитав: «Якого ти роду?» Вiн вiдповiв: «Рiд мiй – Христос, i надiя моя – Бог мiй». Сказав iгемон: «Клянусь богами, що не пожалiю тебе». I знову спитав: «Чи знаєш наказ царський, всюди розiсланий, аби всi християни приносили богам жертви?» Вiдповiв святий: «Чув про наказ беззаконний, виданий на спокусу багатьом, собi ж на загибель». Iгемон сказав: «Чи царевi докоряєш i закони його паплюжити смiєш? Чи не бачиш мук, якi на тебе чекають, окаянний?» Вiдповiв мученик: «Роби, що хочеш, а я не принесу жертви богам твоїм анi не боюся мук, що вбивають тiло, а не душу. Краще боятися Бога, анiж людей». Сказав iгемон: «Вибери собi, чоловiче, життя чи смерть, ось-бо бачиш: стоїть дерево катування, для тебе приготоване, i вже знаряддя до мук лежать, i чекаємо вiдповiдi твоєї, що захочеш». Вiдповiв святий Прокл: «Якщо ви боїтеся переступити цареву заповiдь, щоб не зазнати дочасних мук, наскiльки бiльше ми, християни, боїмося переступити заповiдь Божу, щоб не впасти у вiчнi муки, якi приготував Бог наш тим, що вiдрiкаються Його i поклоняються богам вашим брехливим, якi на майбутньому судi будуть переданi разом з тими, що приносять їм жертву, на нескiнченну погибель». Сказав iгемон: «Чи вже й богам нашим докоряти ти посмiв? Але кажу тобi, що, хоч i не хочеш, зроблю так, що будеш визнавати їхню велич». Вiдповiв мученик: «Покладаюся на Бога мого, що швидше, нiж ти переконаєш мене визнати твоїх богiв, зроблю так, що ти перед усiма воїнами i слугами своїми, хоч i не хочеш, визнаєш мого Владику i напишеш своєю рукою, що iстинний Бог – Бог грiшного Прокла i нема iншого, окрiм Нього». Тодi розгнiвався iгемон, звелiв повiсити мученика нагого на катiвнi, i камiнь важкий прив’язати до його нiг, i кiгтями залiзними обдирати його плоть. I мучили так довго Прокла святого, i терпiв доблесно, нiчого не кажучи, лише на небо поглядаючи. Тодi зняли його з катiвнi й стерегли в путах.

Пiсля того пiшов iгемон до града Калiпта, звелiв мученика вести за собою. I вели святого насилу при конях, що швидко бiгли. Коли були вони десь напiвдорозi, помолився мученик голосно до Бога, кажучи: «Боже мiй, Iсусе Христе, задля якого страждаю, ведений з наругою цими воїнами, вислухай мене нинi, раба Твого, щоб прославилося iм’я Твоє навiки. Простягни всесильну руку Твою, i стримай беззаконного iгемона цього, i не дай йому йти, доки не визнає перед людьми цими, що нема iншого Бога, окрiм Тебе». Коли так святий помолився, раптом став iгемон на шляху, наче зв’язаний, анi конi його ступити не могли, анi сам не мiг iз мiсця зрушити, невидимою силою Божою стримуваний. Стали i всi воїни з ним i дивувалися такiй дивнiй речi. I довго трудилися, б’ючи коней i запрягаючи iнших в iгемонову колiсницю, i багатьох запрягали, i колiсницю тягнути намагалися, i нiчого не досягли, анi самого iгемона з колiсницi зняти не могли: була-бо колiсниця – наче гора непорушна, а iгемон на нiй як прибитий. Тодi iгемон мовив до тих, що були з ним: «Чи бачите предивну чарiвну силу хитрого християнина того: що нам зробив. Ось з мiсця не можемо зрушити анi назад iти». I послав iгемон одного зi слуг своїх, на iм’я Єрмiй, до мученика, що далеко ззаду був, кажучи: «Що ти таке зробив – зупинив нас посеред шляху своїм волхвуванням. Зрозумiло, що боїшся мук, якi на тебе чекають у градi, тому вчинив цей пiдступ, щоб тебе туди не вели». Але святий Прокл сказав слузі ігемона:

– Присягаюся Господом Богом, що ви не зрушите з місця доти, доки ігемон не сповідує ім’я Господа мого Ісуса Христа, як я йому сказав ще раніше.

– Якщо, – запитав Єрмій, – ігемон і сповідує ім’я Бога твого, стоячи посеред шляху, то як же ти почуєш або дізнаєшся про це, перебуваючи далеко від нього?

Мученик сказав:

– Нехай він напише це сповідання на хартії і надішле мені, і зараз же ви рушите вашим шляхом у місто Каліпт.

Повернувшись, Єрмій передав слова мученика ігемону, який, хоч і не хотів, але змушений був через нещастя, яке його спіткало, взяти хартію і написати:

– Єдиний є істинний Бог, – Той, Якого шанує Прокл, і немає іншого Бога, крім Нього.

Написавши так, він послав хартію мученикові, і негайно коні й воїни рушили й вирушили в дорогу.

Досягнувши міста Каліпта, ігемон сів на судилище і, закликавши святого Прокла, сказав йому:

– Ти на нас показав у дорозі всю силу свого чаклунства, я ж тут покажу тобі силу своєї влади, і як ти примусив мене визнати твого Бога, так і я змушу тебе визнати наших богів і їм принести жертву.

Сказавши це, він наказав принести запалені свічки й обпалювати ними живіт і ребра святого Прокла: палили мученика так, що все тіло його обгоріло, але він, не виявляючи ніякого нетерпіння, мовчав, наче носив чуже, а не своє тіло. І сказав йому ігемон:

– Ти нехтуєш муками?

Святий відповів:

– Я нехтую цими, але боюся вічних.

Знову сказав ігемон:

– Чи підкоришся ти богам нашим?

– Я підкоряюся, – почув він відповідь, – Христу, що навіки перебуває: Він моя Надія!

Запитав ігемон:

– Чи хочеш у муках померти?

– Якщо й помру, – заперечив святий Прокл, – то знову житиму!

Тоді ігемон наказав воїнам вивести святого Прокла з міста і, розіп’явши на дереві, стріляти в нього з луків. Взяли воїни мученика і сказали йому:

– Послухай нас і принеси жертву богам, – негайно тебе зцілять вправні лікарі від ран, і ти будеш вшанований важливим саном.

– Я, – відповів страстотерпець, – маю сан на небі, яким мене вшанує Христос Бог мій, перестаньте ж спокушати мене і робіть, що наказано вам.

Коли вони йшли і говорили про це, їм зустрівся на шляху один чоловік, який щойно вийшов з юності, на ім’я Іларій, племінник святого Прокла, син його рідного брата. Він наблизився, вклонився своєму дядькові і, цілуючи його, вигукнув:

«I я – християнин». Тому схопили воїни Iларiя й кинули його до темницi, а святого Прокла повели на смертне мiсце, i розiп’яли на деревi, i, напнувши луки, стрiляли в нього. Страстотерпець же, приймаючи по цiлому тiлi своєму стрiли, молився до Бога, кажучи: «У руки Твої передаю дух мiй, визволи мене, Господи Боже iстинний». I так, схиливши голову, передав дух.

Помер святий мученик Прокл мiсяця липня у 12-ий день. Вiрнi ж таємно взяли чеснi його мощi, поховали, а святий Iларiй, у темницi сидячи, спiвав: «Люблю Тебе, Господи, сило моя, Господь – твердиня моя i прибiжище моє». I далi той псалм. Коли ж вiн заснув, явився йому ангел Господнiй у видiннi, кажучи: «Будь мужнiй i крiпися, я-бо з тобою, посланий вiд Бога до тебе, щоб укрiпити тебе». На третiй день пiсля кончини святого Прокла вивели святого Iларiя на допит. I спитав його iгемон: «Чи ти християнин?» Вiдповiв мученик: «Справдi, я християнин, як же i цiлий рiд мiй у християнствi був, i всi, Христа почитаючи, кончину прийняли». Тодi iгемон сповнився лютi, звелiв мученика нагого на катiвнi повiсити й бити жорстоко та довго. Тодi засудив його на смерть, звелiв тягнути за три поприща вiд града i там вiдтяти йому голову. Воїни ж зв’язали мучениковi руки, кинули його на землю i, зачепивши його за ноги, потягнули, а мученик, волочений, спiвав: «Основа його на горах святих, любить Господь ворота Сiона понад всi поселення Якова». Шматувалося тiло волоченого мученика, i земля закривавилася, i коли були вiд града за три поприща, оголив кат меч, помолився святий Боговi, кажучи: «Господи, Iсусе Христе, прийми дух мiй». I йому вiдтяли голову. Помер святий мученик Iларiй мiсяця липня в 15-ий день, у третiй же пiсля кончини святого Прокла. Кинули ж тiло святого Iларiя на тому мiсцi, де його обезголовили. I прийшли вiрнi вночi, взяли його i разом зi святим Проклом у землi поклали, славлячи Христа Бога, з Отцем i Святим Духом славленого навiки. Амiнь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання