Без категорії

Страждання святих мучеників Євлампія та Євлампії

Місяця жовтня на 10-ий день

У царство Максиміянове[1] було велике на християн гоніння, і багато з вірних залишали свої домівки і через страх перед мучителями ховались по горах, і вертепах, і пустелях. У той час один юнак доброродний мав свою батьківщину у місті Никомидійському, ймення йому Євлампій, християнин вірою та ділами, який також переховувався з іншими християнами. Посланий був од них до міста, щоб купити хліба і щоб таємно принести їм у пустелю. Входячи в Никомидію, побачив над ворітьми міськими прибите царське повеління, на хартії написане, видане, щоб убивали християн. Коли ж прочитав, вельми посміявся такому безумству нечестивого царя, що не на ворогів, але на неповинних узброївся і сам свою землю приводить у запустіння, вбиваючи величезну кількість християнського люду. І тоді схоплений був блаженний Євлампій від ідолопоклонників та зв’язаний, і на неправедний суд приведений. Беззаконний же суддя, побачивши Євлампія літами молодого й лицем красного, спершу лукавими словами його зваблював, щоб поклонився ідолам, і сказав: “Саме обличчя твоє явним тебе чинить, що не є ти із простолюддя, але із доброродних та чесних. Не бажай, о красний юначе, марно погубити таке доброподіб’я своє і щоб до безчестя було приведене доброродство твоє, але подбай більше примножити слави й честі собі і всьому твоєму роду. Коли ж бо послухаєш повеління цареве і з нами поклонишся богам, то від усіх нас пошанований і славлений будеш, і від царя дари приймеш, і на якийсь чесний сан возведешся, і в добробуті проживеш дні свої. Послухай мене, добре раджу, тож одномисельний із нами будь: ось розчинені тобі храми, і стоять там різні боги, наповнені жертвами олтарі, і всі веселяться від богів своїх, і поклоняються їм. Ввійди-бо й ти і поклонися, щоб і собі багато добра віднайшов і нас веселощами наповнив, і собі матимеш богів завжди до тебе милостивих”.

Святий же Євлампій наповнився Духа Святого і відповів лукавому судді, кажучи: “Підступності наповнене серце твоє і лукаві слова в устах твоїх, марнотні й брехливі всі обіцянки твої, не звабиш мене, влеснику, анічим і не відвернеш від Христа мойого. О, коли б ти захотів послухати моїх правдивих слів і нелукавої ради, то пізнав би істинного Бога, якого я пошановую і поклоняюся якому; пообіцяв би я тобі від Нього не тимчасову й марнотну, але вічну й істинну честь та славу; дари ж і багатства, яких ані ти, ні цар твій, ні весь світ не має тепер. Але оскільки глухий ти, як аспид, і не послухаєш корисної тобі мови, через це наслідиш частку богів своїх у вогненній геєні, а за принесення їм поганих жертв сам будеш жертвою невсипущій черві. Я ж не бісам, я ж “принесу Богові в жертву подяку і виконаю свої обітниці Всевишньому”[2].

Суддя ж, це почувши, почав муками загрожувати йому; він же безбоязно виявив готовність йти на всілякі муки за Христа, Господа свого. Тоді повелів суддя оголити його і простертого на землі жилами бити. Битий же був святий довготривало, терпів мужньо, хоч і вельми великий пізнав біль від наданих ран, одначе ніби не чув жодного болю — такий відважний з’являвся. Мучитель же, бачачи таке його міцне терпіння, на більшу ярість запалився і повелів, повісивши його на дереві, залізним приладдям шарпати плоть його. І настільки ранився мученик, що й кістки його через глибокі рани проглядали. Після довгого терзання лежав на землі весь закривавлений та зранений, аж усе його тіло було цілковитою раною. Але ще не кінець болістям, іншу для нього вигадав суддя муку: повелів тонким ременем пальці його на руках та ногах міцно пов’язати і стиснути, через великий біль терпів страждалець, члени-бо його від своїх суглобів насиллям вирвалися. Однак і так не втолив ярості мучитель, а ще доклав біль до болю: повелів залізне ліжко розжарити вельми і на ньому святого покласти, щоб залишки плоті його на тому ліжкові наче віск розтопилися від вогненного паління. Коли ж було розжарене те ліжко, святий Євлампій хресне знамення на собі учинив, зійшов на розпечене ліжко і ліг на ньому, як на м’якій постелі. Опалена плоть його розтавала і розливалася, і спікалося тіло його, як м’ясо для їжі, і вже-бо в такий муці померти час (не може-бо єство плоті у вогні живим бути), однак усеможний Бог оживив раба свого і душу його в ньому понад природу утримував, щоб і сила Божа, яка в немочі здійснюється, і терпіння мученикові всім наяву були. Коли ж сподівалися всі, що Євлампій на тому розпаленому ліжку засне сном смерті, святий тоді нову в собі почув міцність і, вставши із ліжка, ходив здоровий, ніби не прийняв муки. Віруючи кріпко в Господа Бога свого серцем, видалося, ніби вустами щось супротивне ісповідає, начебто погоджуючись на безбожжя нечестивих. Через це поведений був славно до ідольського храму. Всі-бо із суддею своїм раділи, гадаючи, що Євлампій відкинеться Христа і хоче поклонитися їхнім богам, тож безліч люду пішло вслід за ним до храму. Святий же старанно подумки молився до Господа свого Ісуса Христа, щоб явив силу Свою і просвітив осліплених людей і прославив ім’я Своє святе. І коли ввійшов усередину й побачив ідола Марса над інших ідолів більшого і гарнішого, приступив до нього й рече: “Іменем Господа мого Ісуса Христа наказую тобі, ідоле німий та бездушний: упади на землю і перетворись у порох!” Коли ж вимовив святий, тоді впав ідол із великим гуркотом і на малі частки розбився. Побачили це люди і закричали: “Один лише Бог християнський великий є і міцний!” — і багато людей у Христа увірували, суддя ж на більшу запалився ярість і, схопивши Євлампія, повів його знову на мучення.

Почула про те сестра його, на ймення Євлампія, дівиця, що брат її Євлампій терпить муки за Христа, знялася й пішла швидко на те видовище й стала посередині, велеголосно мовивши до брата: “Чи не єдина нас мати породила, чи не єдині сочки нас вигодували, чи не єдиному Богу вірними ми є? Пощо ти, страждаючи за Христа, позбавляєш мене тієї частки? Пощо не звістив ти мені, щоб від початку разом із тобою понесла всі муки? Померти-бо і я хочу за Господа мойого, як і ти, і хай відають усі мучителі, що християнка я є і померти за Христа готова”. До судді ж сказала: “Почуй, судде, і пізнай, хто я є: Христова раба, Христос же мій життя моє є і радість душі моєї, його люблю і йому хочу бути жертвою. Приготуй вогонь, приведи звірів, постав мучительні колеса, нагостри мечі, винайди всілякі муки і, коли хочеш, муч мене за Христа мого — все терпіти готова я, як і улюблений брат мій Євлампій”.

Мучитель, почувши це й дивуючись такому дерзновенню, звелів бити в лице святу, і бита була довго, аж змінилася краса лиця її, і кров із носа та вуст потекла. Святий же Євлампій, словами укріплюючи сестру свою, мовив: “Сестро, не лякайся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може”[3]. Приготовано було, за мучителевим повелінням, конов, що вельми кипів, щоб укинути в нього обох, Євлампія та Євлампію. І коли хотіли вкинути їх, Євлампій поспішив сам увійти у конов; Євлампія ж, як юна дівчина, почала сумніватися і ніби боятися. Побачив брат її сумніви і покликав до себе в киплячий конов, як у якусь прохолоду, і сказав: “Не бійся, сестро, дерзай і ввійди сюди, бачиш, це мені не шкодить, і ніякого не відчуваю болю. І ти, коли тільки торкнешся до палючого цього вару, поміч Божу відчуєш і неушкоджена будеш”. Свята, почувши це, швидко увійшла до брата в конов, і тоді вогненна загинула сила, і конов остудився, а святі, неушкоджені бувши, співали і славили Бога. Люди, котрі бачили те чудо, дивувалися, і повірило мужів числом двісті, і ісповідали себе, що вони християни, та й були вбиті мечем, померши від рук нечестивих ідолопоклонників. Беззаконний же суддя повелів святому Євлампію очі виколоти, святу ж Євлампію, за коси повісивши, бити, це вона терпіла, говорячи: “Дякую Тобі Боже й Творче мій, що сподобив ти мене, рабу свою, за святе ім’я Твоє постраждати”. Тоді повелів мучитель вельми розпалити піч, щоб у неї вкинути святих. І коли піч розжарилася, святого Євлампія, сліпого вже, за руку повели — взяли його воїни та й укинули. Свята ж Євлампія не хотіла, щоб хтось вів та вкинув її, але сама пішла з радістю і, ніби у світлицю, у вогненну ту піч спішно ввійшла. Одначе й там не пошкодило святій: вогонь-бо у холодний перетворився; вони ж посеред полум’я ходили, пісню трьох юнаків співаючи і благословляючи Бога.

Не відав мучитель, що більше із ними чинити, і засудив їх на мечне усічення. І, взявши, воїни повели їх — мали вони руки зв’язані позаду. І коли на місце усічення прийшли, святий Євлампій дав під меча чесну свою голову й усічений був. Свята ж Євлампія ще перед усіченням віддала душу свою в руки Божі. І, побачивши її померлу, воїни не відсікли голови її.

Так святий Євлампій із сестрою своєю, святою Євлампією, закінчили подвига мучення і пішли вкупі до подвигоположника Христа прийняти від Нього вінця правди. їхніми молитвами хай сподобить і нас Царства свого Христос Господь, Йому ж бо із Отцем, і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.à


[1] “Від Метафраста”.

[2] Псалми
49
49:1 Псалом Асафів. Прорік Бог над Богами Господь, і землю покликав від схід сонця і аж до заходу його.
49:2 із Сіону, корони краси, Бог явився в промінні!
49:3 Приходить наш Бог, і не буде мовчати: палючий огонь перед Ним, а круг Нього все буриться сильно!
49:4 Він покличе згори небеса, і землю народ Свій судити:
49:5 Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною.
49:6 і небеса звістять правду Його, що Бог Він суддя. Села.
49:7 Слухай же ти, Мій народе, бо буду ось Я говорити, ізраїлеві, і буду свідчить на тебе: Бог, Бог твій Я!
49:8 Я буду картати тебе не за жертви твої, бо все передо Мною твої цілопалення,
49:9 не візьму Я бичка з твого дому, ні козлів із кошар твоїх,
49:10 бо належить Мені вся лісна звірина та худоба із тисячі гір,
49:11 Я знаю все птаство гірське, і звір польовий при Мені!
49:12 Якби був Я голодний, тобі б не сказав, бо Моя вся вселенна й усе, що на ній!
49:13 Чи Я м'ясо бичків споживаю, і чи п'ю кров козлів?
49:14 Принось Богові в жертву подяку, і виконуй свої обітниці Всевишньому,
49:15 і до Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!
49:16 А до грішника Бог промовляє: Чого про устави Мої розповідаєш, і чого заповіта Мого на устах своїх носиш?
49:17 Ти ж науку зненавидів, і поза себе слова Мої викинув.
49:18 Як ти злодія бачив, то бігав із ним, і з перелюбниками накладав.
49:19 Свої уста пускаєш на зло, і язик твій оману плете.
49:20 Ти сидиш, проти брата свого наговорюєш, поголоски пускаєш про сина своєї матері...
49:21 Оце ти робив, Я ж мовчав, і ти думав, що Я такий самий, як ти. Тому буду картати тебе, і виложу все перед очі твої!
49:22 Зрозумійте ж це ви, що забуваєте Бога, щоб Я не схопив, бо не буде кому рятувати!
49:23 Хто жертву подяки приносить, той шанує Мене; а хто на дорогу Свою уважає, Боже спасіння йому покажу!
Пс. 49
, [14].

[3] Євангеліє від Матвія
10:1 І закликав Він дванадцятьох Своїх учнів, і владу їм дав над нечистими духами, щоб їх виганяли вони, і щоб уздоровляли всіляку недугу та неміч всіляку.
10:2 А ймення апостолів дванадцятьох отакі: перший Симон, що Петром прозивається, і Андрій, брат його; Яків, син Зеведеїв, та Іван, брат його;
10:3 Пилип і Варфоломій, Хома й митник Матвій; Яків, син Алфеїв, і Тадей;
10:4 Симон Кананіт, та Юда Іскаріотський, що й видав Його.
10:5 Цих Дванадцятьох Ісус вислав, і їм наказав, промовляючи: На путь до поган не ходіть, і до самарянського міста не входьте,
10:6 але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого.
10:7 А ходячи, проповідуйте та говоріть, що наблизилось Царство Небесне.
10:8 Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів. Ви дармо дістали, дармо й давайте.
10:9 Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх поясів,
10:10 ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні сандаль, ані палиці. Бо вартий робітник своєї поживи.
10:11 А як зайдете в місто якесь чи в село, то розвідайте, хто там достойний, і там перебудьте, аж поки не вийдете.
10:12 А входячи в дім, вітайте його, промовляючи: Мир дому цьому!
10:13 І коли буде достойний той дім, нехай зійде на нього ваш мир; а як недостойний він буде, то мир ваш нехай до вас вернеться.
10:14 А як хто вас не прийме, і ваших слів не послухає, то, виходячи з дому чи з міста того, обтрусіть порох із ніг своїх.
10:15 Поправді кажу вам: легше буде країні содомській й гоморській дня судного, аніж місту тому!
10:16 Оце посилаю Я вас, як овець між вовки. Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки.
10:17 Стережіться ж людей, бо вони на суди видаватимуть вас, та по синагогах своїх бичувати вас будуть.
10:18 І до правителів та до царів поведуть вас за Мене, на свідчення їм і поганам.
10:19 А коли видаватимуть вас, не журіться, як або що говорити: тієї години буде вам дане, що маєте ви говорити,
10:20 бо не ви промовлятимете, але Дух Отця вашого в вас промовлятиме.
10:21 І видасть на смерть брата брат, а батько дитину. І діти повстануть супроти батьків, і їх повбивають.
10:22 І за Ім'я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений.
10:23 А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого. Поправді кажу вам, не встигнете ви обійти міст Ізраїлевих, як прийде Син Людський.
10:24 Учень не більший за вчителя, а раб понад пана свого.
10:25 Доволі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб як господар його. Коли Вельзевулом назвали господаря дому, скільки ж більше назвуть так домашніх його!
10:26 Але не лякайтеся їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться.
10:27 Що кажу Я вам потемки, говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте проповідуйте те на дахах.
10:28 І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні.
10:29 Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого.
10:30 А вам і волосся все на голові пораховано.
10:31 Отож, не лякайтесь, бо вартніші ви за багатьох горобців.
10:32 Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я.
10:33 Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм.
10:34 Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча.
10:35 Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір'ю, і невістку з свекрухою її.
10:36 І: вороги чоловікові домашні його!
10:37 Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний.
10:38 І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний.
10:39 Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її.
10:40 Хто вас приймає приймає Мене, хто ж приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене.
10:41 Хто приймає пророка, як пророка, той дістане нагороду пророчу, хто ж приймає праведника, як праведника, той дістане нагороду праведничу.
10:42 І хто напоїть, як учня, кого з малих цих бодай кухлем водиці холодної, поправді кажу вам, той не згубить нагороди своєї.
Мв. 10
, [28].