Без категорії

Страждання святих мучеників Адріяна і Наталії і тих, що ними

Місяця серпня на 26-ий день

Коди страшний гонитель Христової Церкви Максиміян, нечестивий цар, убиваючи всюди багатьох християн, прийшов до Никомидії, Витинійського града, увійшов насамперед в ідольське капище, поклонився нечистим своїм богам, упавши ниць перед ідолами, і мерзотні жертви їм приніс зі всіма громадянами. Тоді звелів тих, що вірять у Христа, шукати на муки. І були його погрози страшні для тих, хто ховав би християн, натомість обіцяв дари та почесті тим, хто довідається, де ховаються християни, і сповістить йому чи сам, знайшовши, візьме й приведе на суд. Тоді передавали на смерть товариш товариша, сусід сусіда та ближній ближнього. І погроз царевих боялися, і винагороди сподівалися. Деякі з нечестивих підходили до воєначальника й казали: «Християни ховаються в печері, чув-бо я, що там цілу ніч співали й молилися до свого Бога». І зразу воєвода послав воїнів, ті швидко пішли і, досягнувши печери, взяли всіх християн, яких застали, числом двадцять троє чоловіків. Зв’язавши їх залізними ланцюгами, повели до града, щоб поставити перед царем.

Треба ж було в той час цареві йти колісницею в ідольське I капище для жертв. На тому шляху зустріли його воїни, що вели зв’язаних християн, і казали: «Ось, о царю, це противники твого наказу, які насміхаються з великого нашого бога». Цар же звелів колісниці стати, а в’язнів тих привести ближче, спитав їх: «Звідки ви?» Вони ж відповіли: «Тут ми народжені, вірою ми християни». Запитав цар: «Чи ви не чули, які муки приготовано тим, що називають себе християнами?»

Відповіли святі: «Чули й посміялися із твого безумства. Сам сатана діє в синах невірства, їм же ти начальник». Цар же розгнівався і сказав: «Нахаби прокляті, безумним мене називаєте і насміхаєтесь з мене? Так мені великі боги, що найлютішими муками знищу тіла ваші». І сказав до воїнів: «Розтягніть їх і бийте палицями без жалю. Побачимо, чи прийде Бог їхній помогти їм і забрати з рук моїх». І били воїни мучеників жорстоко. Тоді привели трьох катів, які били святих сирими жилами по нагому тілі. Биті ж мученики говорили до царя: «Вороже Божий, пристав ще трьох інших, аби мучили нас. Скільки-бо приставиш до нас катів і накладеш мук, стільки примножиш нам вінців». Сказав до них цар: «О найокаянніші зі всіх людей, я голови ваші познімаю, а ви вінців сподіваєтеся? Відкиньте суєтну вашу віру й не губіть себе самих у безумстві вашому». Мученики ж відповідали: «Стратить тебе Бог, що без провини мучиш рабів Його, бо ніякого зла ми не вчинили». І звернувся цар до слуг: «Камінням в уста їх бийте». І зразу слуги, схопивши каміння, били в уста мучеників, але не так їм, як собі шкоди завдали: тим камінням розбили щелепи один одному, обезумівши. А святі сказали до Максиміяна-ката: «Ніякого гріха супроти тебе ми не вчинили, а ти б’єш нас без милості. Хай уб’є тебе ангел Божий і весь нечестивий дім твій нехай стратить, беззаконниче й богоненависнику. Не можеш насититися муками, якими стільки часу мучиш нас, лютуючи на нас, але незрівнянно більші муки від цих чекають на тебе самого, бо ти не подумав, що ми таким самим тілом обкладені, як і ти. Різниця лише в тому, що тіло твоє брудне й нечисте, наше ж хрещенням святим очищене й освячене». Кат же Максиміян на більший гнів зрушився і сказав: «Клянуся великими богами, що звелю відрізати язики ваші, щоб інші, дивлячись на вас, навчилися не суперечити панам своїм». Мученики ж Христові сказали: «Почуй, нечестивий кате: якщо ти ненавидиш і мучиш тих рабів, що тілесним своїм панам чинять спротив, то нащо змушуєш нас противитися Господові Богові нашому? Чи ти хочеш, аби ми прийняли ті муки, які для тебе приготовані?» Запитав кат: «І які муки мені приготовані, кажете?» Відповіли святі: «Ті, що приготував Бог дияволу й ангелам його, ті приготував і для вас, посудин диявольських: вогонь невгасимий, черви незасинаючі, муки безперестанні, кара вічна, гріб пекельної загибелі, пітьма кромішня і тартар, де плач і скрегіт зубів, й інших багато незліченних мук». Сказав кат: «Справді повідрізаю вам язики ваші». Відповіли святі: «Безумче, якщо й відріжеш органи, якими хвалимо Бога, то зітхання наші краще до Бога дійдуть, і серця наші голосно до Нього возвуть, але і кров наша, яку ти проливаєш, має свій голос, як труба, що взиває до Владики, бо безневинно це терпимо».

Коли так святі говорили, звелів нечестивий цар вкинути святих мучеників, залізом скованих, до темниці, імена ж і слова до книги судової вписати. Коли привели святих у претор для вписування імен, один із претороначальників, муж чесний, іменем Адріан, що був еллінського нечестя, дивлячись на терпляче й мужнє страждання тих святих мучеників, підійшов до них і сказав: «Заклинаю вас Богом вашим, задля якого так страждаєте. Скажіть мені правду: якої винагороди сподіваєтеся від Бога свого за ці муки? Думаю, щось велике й дивне те, чого від Нього сподіваєтеся». Відповіли йому святі мученики: «Ні уста наші не можуть вимовити, ані слух твій вмістити, ані ум осягнути не може тих радостей і преславних почестей, які сподіваємося прийняти від Владики нашого, справедливого Подателя нагород». Запитав Адріан: «Чи не знаєте про них із закону вашого, і від пророків ваших, і з інших книг, які маєте?» Відповіли святі: «Ні, самі пророки не змогли тих благ вічних повною мірою зрозуміти, бо були людьми, що шанували Бога благовір’ям і добрими ділами, і що від Духа Святого прийняли, те й говорили. Про і ту ж славу та винагороду, на які сподіваємося, написано: «Око не бачило, вухо не чуло, і на серце людині не прийде, що приготував Бог для тих, що люблять Його». Це чуючи, Адріан став посередині і до нотаріїв, що писали імена мученицькі, сказав: «Напишіть і моє ім’я з цими святими, бо і я християнин і, радіючи, помру з ними за Христа Бога». І зразу нотарій пішов до царя і сповістив йому, кажучи: «Адріан став християнином і просить, щоб записати його ім’я до числа засуджених». Цар же, те чуючи, дивувався, разом і розгнівався дуже, і зразу, прикликавши Адріана до себе, запитав його: «Чи ти втратив розум, Адріане? Хіба й ти хочеш погано загинути?» Відповів Адріан: «Не втратив розуму, але з великого безумства до здорового глузду вернувся». Сказав цар: «Не говори багато, але проси прощення й перед усіма визнай, що ти згрішив, і викресли ім’я своє із числа засуджених». Відповів Адріан: «Відтепер почну молити істинного Бога, аби простив мені гріхи мої, які я сподіяв, живучи у звабливому ідолопоклонницькому блуді». Цар же Максиміян, гніваючись, звелів скувати його залізом і вкинути до темниці до тих мучеників, назвавши день, коли мав вивести його з іншими на муки.

Один із рабів Адріанових побіг швидко додому й сповістив пані Наталії, дружині Адріановій, кажучи: «Пана нашого оковами залізними зв’язали й повели до темниці». Вона ж, почувши, налякалася дуже, і заридала ридма, і шматувала на собі одяг, і говорила до раба: «Яка його провина, що взяли його до темниці, пана мого?» Відповів раб: «Бачив одних, яких мучили за ім’я когось, кого називають Христом. І вони не підкорилися, не відвернулися від Нього і не принесли богам жертв. Пан же наш сказав нотаріям, щоб і його ім’я вписали між тих засуджених на смерть: хоче з ними померти». І знову Наталія спитала раба: «Чи ти точно знаєш, за що мучать тих мужів?» Відповів раб: «Кажу тобі, що за якогось Христа мучать їх і тому, що не послухали веління царевого, щоб поклонитися богам». Тоді Наталія дуже зраділа духом, і перестала плакати, і перевдягнулася з роздертого одягу, у найкращий вбралася й побігла до темниці: була від вірних і святих батьків народжена, та боялася раніше розповісти комусь про свою віру в Христа, у таємниці її берегла, бо бачила люте гоніння від нечестивих на християн і катування. А коли почула, що муж повірив у Христа й до святих мучеників приєднався, тоді й вона дістала сміливість виявити, що вона християнка. Увійшовши до темниці, блаженна Наталія припала до ніг мужа свого, обцілувала пута його і сказала: «Блаженний ти, пане мій Адріане, бо знайшов скарб, якого не залишили тобі батьки твої: так благословляється чоловік, що боїться Господа. Воістину, пане мій, зібрав ти нині в молодості твоїй багатство, повіривши у Христа, якого б не здобув і на старість в еллінському нечесті. Нині справді без печалі йдеш у те прийдешнє вічне життя, оберігаючи скарб, який знайдеш у час потреби. Такого скарбу не знайдуть там ті, що нині багато тут збирають собі багатства й здобувають маєтки: уже не буде їм тоді часу, аби щось здобувати, чи позичати, чи від когось забрати, ніхто ж не зможе визволити їх від вічної смерті в пеклі і від мук геєнських. Ані одне одному не поможуть, ані батько синові, ні мати доньці, ані не поможе їм багато тимчасового багатства, яке зібрали, ані раби панові своєму, — кожен понесе свій тягар. Твоє ж усе, пане мій, з тобою до Христа піде, щоб ти прийняв від Нього обіцяні блага, приготовані для тих, хто любить Його. Іди-бо до Нього сміливо, анітрохи не бійся біди, що на тебе чекає, бо вже потоптав ти невгасимий вогонь й інші муки. Прошу ж тебе, пане мій, залишайся в цьому поклику, до якого Божим милосердям ти прикликаний. Хай не відверне тебе з цієї доброї дороги жаль за молодою красою, ані любов до роду, ані друзі, ані багатство, ані раби, ані рабині, ні будь-що земне — усе те постаріє й зітліє, лише те май перед очима, що вічне, не оглядайся на тимчасовий цей світ і на його примарні блага, які скоро гинуть. Хай не зваблять тебе ласкаві слова твоїх родичів і друзів, і віри твоєї хай не вкрадуть від тебе лукавими своїми порадами. Возненавидь їхню ласку і відкинь їхні поради, не бажай слухати звабливих їхніх слів. Дивися лише на тих, що з тобою, на святих мучеників, їхніх слів слухай, їхні терпіння наслідуй, у нічому не сумнівайся. Хай не лякає тебе гнів ката і розмаїтість лютих мук хай не страшать тебе — усе те коротке, слава ж на небі від Христа Бога рабам Його, що за Нього страждають, вічна». Це сказавши, Наталія замовкла. Був уже вечір. І сказав до неї Адріан: «Іди нині додому, сестро моя, і вечеряй, коли ж довідаюся час, коли нас виводитимуть на муки, сповіщу тобі, щоб ти прийшла й побачила кончину нашу». Вона ж, вставши від ніг його, обійшла всіх святих двадцятьох трьох в’язнів і, припадаючи до них, цілувала вериги їхні й говорила: «Прошу вас, раби Христові, утверджуйте цю вівцю Христову, радьте йому терпіти до кінця, розповідайте йому про прийдешні винагороди, приготовані для вірних, для тих, що кров свою у жертву Христові Богові приносять, як же й ви кров вашу йому приносите і маєте плід страждань ваших — вічне спасіння. Здобудьте ж і його душу з вашими душами і будьте йому батьками замість кровних його батьків, які буди нечестивими. Укріпіть душу його святими вашими переконуваннями, щоб, вірячи без сумніву, добре докінчив дорогу страждання».

Так кажучи й припадаючи до ніг святих і пута їхні цілуючи, Наталія знову повернулася до Адріана, який у внутрішній, глибшій, темниці був, і мовила йому: «Дивись, пане мій, аби ти не пожалів молодості своєї і краси тіла свого, бо тлінне це тіло — їжа для черв’яків. Не думай про маєтки свої, про золото й срібло — нічим вони не допоможуть у день Страшного Суду, ані не може ніхто там дарами викупити душу свою від вічної загибелі, ані не буде нікого, хто прийматиме дари, — самі лише добрі діла святих душ з вірою прийме Бог як дари». Це сказавши, Наталія пішла додому.

Минуло кілька днів, почув Адріан, що хоче вже цар вивести його з іншими в’язнями на суд і муки, сказав до мучеників святих: «Пани мої, чи можна мені вийти з благословенням вашим до дому мого й покликати рабу вашу, мою ж сестру Наталію, аби подивилася на страждання наше? Обіцяв я їй прикликати її в час страждання». Святі погодилися й поручилися за нього, він же темничній сторожі дав дари і вийшов. Коли був на шляху, хтось із громадян побачив його і зразу сповістив Наталії, що муж її звільнений з пут і йде додому. Вона ж, почувши те, не повірила й сказала: «Хто може звільнити його? Не буде того, щоб муж мій відлучився від святих мучеників». Поки вона це говорила, один із рабів прибіг до неї зі словами: «Чи знаєш, пані, що пан наш відпущений і ось вже близько?» Вона ж, думаючи, що Адріан відрікся від Христа і звільнений від мучеництва, засмутилася дуже й заплакала гірко. Побачивши у вікно, що муж її близько, встала скоро, і покинула роботу, що мала в руках, і побігла замкнула перед ним двері, і взивала, кажучи: «Іди від мене, відступнику Божий, що збрехав перед Господом своїм. Не буду говорити з тим, хто відрікся Бога, ані не хочу чути слів язика брехливого! О безбожнику і найпроклятіший з усіх людей! Хто тебе переконував до діла, якого ти не зміг докінчити? Хто тебе відлучив від святих? Хто тебе звабив відступити від співдружносте з ними? Що тебе на втечу повернуло, коли ти ще не встиг на битву вийти? Ще ворога не бачив, а вже зброю кинув. Ще не була випущена в тебе стріла, а ти вже поранений. Дивувалася я, думаючи собі: чи може з роду безбожного і града нечестивих щось добре бути? І чи може з катівського племені принестися Богові чиста жертва? Хіба від тих, що проливають кров невинну, буде кадило приємне Вишньому? І що зроблю, окаянна, що вийшла заміж за цього нечестивого? Не далася мені та честь називатися жінкою мучениковою, але більше — стала я жінкою боговідступника. Коротка була радість моя і перемінилася на вічну ганьбу. Короткий час хвала мені була серед жінок, і відтепер буду завжди соромитися поміж ними». Блаженний же Адріан, біля дверей стоячи і слів її слухаючи, радів духом, і укріплювався на подвиг, і гарячіше бажав сповнити обіцяне Христові Богові. Дивувався ж таким словам молодої жінки, що недавно заміж вийшла: заледве тринадцять місяців минуло, відколи поженилися. Бачив її велику скорботу, почав до неї, стукаючи у двері, говорити: «Відчини мені, пані моя Наталіє, не утік-бо я від мук, як ти думаєш, не буде мені того, але прийшов, як же тобі обіцяв, взяти тебе, щоб подивилася ти на кончину нашу». Вона ж не йняла віри слова його, відповідала: «Це підлещується відступник, бачиш, як бреше другий Юда! Відступи від мене, щоб не вбила я сама себе». Коли так вона не хотіла відчинити, сказав Адріан: «Відчини швидше, бо піду, не побачивши тебе, і будеш плакати, що не побачила мене перед моїм відходом. Поручилися за мене святі мученики, і якщо в домовлений час не знайдуть мене начальники, то святі страстотерпці до своїх мук ще й мої мають прийняти, будуть мучені за мене. І чи зможуть витерпіти за мене муки, якщо вони вже напівмертві?»

Це чуючи, Наталія зразу відчинила з радістю, і припали одне до одного, і сказав Адріан: «Блаженна ти серед жінок, бо ти одна пізнала Бога, щоб спасти чоловіка свого. Справді ти одна, що любиш чоловіка на землі. блаженний вінець твій, бо спільниця ти мученикам, хоч і не терпиш мук». І, взявши її, пішов. І казав їй дорогою: «Щ о зробимо з маєтком нашим?» Вона ж відповіла йому: «Не думай про земне, пане мій, аби не звернуло розуму твого до себе, але одного себе слухай і дбай, щоб закінчити подвиг, до якого ти покликаний. Хай зникне з твого розуму все, що мирське, тлінне й душешкідливе. Постарайся бачити й отримати вічні блага, які Господь приготував для тебе й тих святих, з якими ти почав Господню дорогу».

Увійшовши до темниці, припала раба Божа Наталія до мучеників святих, і цілувала пута їхні, і бачила тіла їхні, що гнили від ран, що й черви падали з них, і суглоби тіл їхніх повитягувалися від тягаря заліза, яким були обкладені, і схилившись, обтирали гній ран їхніх. Послала ж скоро рабинь своїх принести з дому полотно й пелен багато коштовних (мали багатство велике, бо обоє були від батьків славних і багатих.) І коли те було принесене, своїми руками перев’язувала рани їхні і, як могла, полегшувала біль святих, служачи їм у темниці сім днів. Стільки-бо тягнувся час, поки не вивели їх на допит. Коли ж надійшов час допиту, цар Максиміян сів на суді і звелів поставити перед собою в’язнів. Слуги зразу зайшли до темниці, наказуючи в’язням вийти. Бачачи, що вони знемогли тілом від болючих ран і не можуть ходити, тягнули їх, як мертву худобу, усіх двадцятьох трьох одною мотузкою зв’язавши. Адріана ж ззаду вели, зв’язавши йому руки назад. Коли вони наблизилися до судилища, сповіщено було цареві, що прикликані в’язні. І сказав цар: «Ведіть їх сюди всіх разом, нехай бачать муки один одного. Нагих ведіть, уже приготованих до мук, низ тільки нехай мають покритий». І сказав коментарисій до царя: «Ті, що раніше були мучені, не можуть бути виведені нині на допит, але сам Адріан нехай буде виведений, бо новий і здоровий тілом, може витримати всі муки. А в тих погнили тіла, і кості крізь рани видно, і якщо воїни почнуть бити мучених — ті зразу помруть, не витримавши більших, приготованих для них мук. Ми ж не хочемо, аби вони померли від короткої муки, наче лише трохи згрішили, але нехай дасться їм якийсь час, поки одужають і зміцніють тілами, щоб більше терпіли мук за своє беззаконня».

І звелів цар вивести самого лише Адріана нагого, щоб мав лише низ покритий. Коли слуги оголили його, ще й дали йому самому нести знаряддя катування, сказали до нього святі мученики: «Блаженний ти, Адріане, що сподобився нести хрест свій і йти за Христом. Дивися, аби не настрашився, і не повернув назад, і не втратив своєї винагороди. Пильнуй, аби не вкрав диявол скарбу твого. Не бійся видимих мук, але зі сподіванням дивися на винагороди і сміливо йди й осором ката. Знай, що не варті страждання нинішнього часу тієї слави, що має в нас явитися, яку в благодаті Господній сподіваємося отримати».

Також і блаженна Наталія сказала йому: «В одному Возі заглиблений твій ум, пане мій, і нехай нічим не лякається серце твоє. Малий труд, але спокій безконечний. Коротке страждання, але слава мученицька вічна. За короткий час витерпиш біль і скоро з ангелами зрадієш. Якщо земному цареві служив і, за малу заплату воюючи, не жалів свого здоров’я, наражався на смерть на війні, наскільки мужніше нині випадає тобі витерпіти всілякі муки й померти за Царя небесного, з Ним же й сам маєш воцаритися».

Коли привели Адріана перед нечестивого ката царя Максиміяна, поглянув на нього кат і запитав: «Чи ти ще перебуваєш у безумстві своєму й хочеш погано втратити життя своє?» Відповів Адріан: «Уже раніше казав я тобі, що не втратив я розуму, але нарозумився. І готовий я це життя віддати». Цар же спитав: «Чи не принесеш жертви й не поклонишся богам, як же я і всі зі мною кланяємося їм і жертви приносимо?» Відповів Адріан: «Безумче, сам ти помиляєшся, нащо й інших у той самий блуд вводиш? І не тільки себе самого у згубу вкидаєш, а й увесь народ, що слухає тебе, у ту ж погибель тягнеш, радячи і змушуючи поклонятися бездушним ідолам, покинувши істинного Бога, що небо й землю створив». Сказав цар: «Чи такими малими видаються тобі боги наші, що є великими?» Відповів Адріан: «Я ж ні малими, ані великими їх не називаю, бо вони взагалі нічим не є». Розгнівався кат, звелів палицями бити його жорстоко. Коли почула блаженна Наталія, що почали бити її чоловіка, зразу сповістила мученикам святим, кажучи: «Ось пан мій почав страждати». І зразу святі почали молитися за нього Богові, щоб укріпив його в муках. А кат велів тим, що били: «Кажіть йому: не ображай богів!» Мученик же, битий, говорив цареві: «Якщо я так мучений за те, що ображаю богів, які не є богами, які муки маєш витерпіти ти, ображаючи Бога живого й істинного?» Сказав цар: «Таких слів навчився ти від тих звабників». Відповів мученик: «Нащо називаєш звабниками наставників на спасення і провідників до життя вічного? Це ви звабники, бо зваблюєте людей до загибелі». Максиміян же розгнівався, звелів чотирьом сильним слугам палицями сильно бити мученика. Адріан же, битий, говорив: «Наскільки більше винайдеш мук, о кате, настільки кращі мені вінці випросиш». А Наталія блаженна всі слова, які цар, допитуючи, говорив і які Адріан відповідав, переповідала святим мученикам. Казав кат: «Принаймні нині пожалій юності своєї і визнай богів, нащо-бо так марно добровільно гинеш; так мені великі боги, що дуже вболіваю за тебе, дивлячись, як тебе мучать і красу твою гублять». Відповів мученик: «Жалію себе, щоб цілком не загинути». Сказав кат: «Визнай богів, щоб я помилував тебе. І знову в попередній свій чин повернешся. Не годиться тобі бути зрівняним з тими, що з тобою ув’язнені. Ти — благородний, син чесних батьків і, хоч молодий, проте великих почестей достойний. Ті ж в’язні убогі, низького походження й невігласи безумні». Відповів мученик: «Мені відомо, що ти знаєш про мій рід і батьківщину, але якби ти знав про рід тих святих і про багатий спадок, якого вони сподіваються, ти б спершу припав до їхніх ніг і просив би їх молитися за тебе. І своїми руками розбив би бездушних богів своїх». Кат же більше лютував — звелів тим чотирьом міцним слугам бити мученика по животі. І битий був святий, доки не тріснув живіт його і нутрощі не почали виливатися. Те бачачи, кат звелів перестати бити. Був же блаженний Адріан юний і м’який тілом, мав від народження двадцять вісім літ. І казав йому цар: «Чи бачиш, як тебе жалію, тому принаймні словом назви богів, аби милостиві були до тебе. Я ж прикличу лікарів, щоб полікували рани твої, і нині зі мною будеш у царських моїх палатах». Відповів мученик: «Хоч і обіцяєш мені дбання про мене лікарів і шану у палатах твоїх і богів своїх називаєш милостивими до мене, проте я хочу, аби вони самі своїми устами сказали мені, що хочуть мені дати, яке благодіяння мені обіцяють. Коли почую з уст їхніх слово — тоді принесу їм жертву і поклонюся, як же хочеш». Відповів цар: «Не можуть вони говорити». Сказав мученик: «Якщо говорити не можуть, то нащо їм, німим і бездушним, кланятися?» Гнівався ж і лютував кат — звелів мученика, знову з іншими страстотерпцями відвести до темниці, назвавши день, коли хотів ще вивести їх на допит. І так воїни, взявши святих мучеників, одних тягнули, інших несли — тих, що зовсім знесиліли від тілесного болю й не могли ходити. А святого Адріана вели. І знову прийняла темниця в’язнів Христових.

Блаженна ж Наталія укріплювала, втішала Адріана і, поклавши руку свою на шию йому, казала: «Блаженний ти, пане мій, бо сподобився частки святих мучеників. Блаженний ти, світло очей моїх, бо страждаєш за того, Хто страждав за тебе, і ось ідеш бачити славу Його й бути її спільником. Бо той, хто приєднується до Його страждань, буде і слави Його причасником». Те говорячи, Наталія обтирала кров його й мастила нею тіло своє. Святі ж мученики дуже раділи через мужнє Адріанове терпіння, підходили й цілували його, «мир тобі, брате» кажучи. А ті, що через рани не могли ходити, лежали, кинені, повзли по землі до нього, аби цілувати його, і говорили до нього всі: «Радій у Господі, любий брате, бо ім’я твоє написане з досконалими Божими рабами». Відповідав Адріан святий: «Радійте й ви, раби Христові, ваш-бо труд щодо мене — вінець ваш. Моліться ж за мене до Господа, щоб укріпив мене, дуже знесиленого тілом, і нехай нічого не зможе диявол-супостат, що повстає на мене». Казали йому святі: «Покладайся на Господа, і не здолає тебе сатана, далеко відігнало його твоє страждання. І ми спочатку боялися за тебе, про неміч твою людську думаючи. Нині ж, коли єство людське терпінням міцним ти перевищив, уже не сумніваємося щодо тебе й віримо в Божу допомогу, що більше не матиме сили над тобою ворог. Тому не бійся, з тобою Христос, Він перемагає супостата».

Буди ж зі святою Наталією й інші благочестиві жінки, що служили святим, рани їхні лікуючи й бинтами обвиваючи. Вони поділили між собою мучеників святих, щоб кожна своєму чинила всіляке служіння. Довідався нечестивий цар, що багато чесних жінок приходять до темниці, прислуговують в’язням і лікують їхні рани, — і заборонив це, звелів не пускати жінок до темниці до в’язнів. Наталія ж свята, бачачи, що неможливо жінкам приходити до мучеників, обстригла волосся голови своєї і в чоловічий одяг одяглася, і так, у чоловічому образі до темниці увійшовши, не лише мужеві своєму Адріану святому, а й іншим усім святим мученикам сама служила. Завершивши служіння, сіла в ногах Адріана й мовила: «Прошу тебе, пане мій, пам’ятай про наше одруження, і про цю мою присутність у твоєму стражданні, і про бажання тобі вінця — помолися до Господа нашого Ісуса Христа, щоб і мене взяв з тобою, щоб, як були ми разом у цьому багатостраждальному і сповненому гріхів житті, так залишимося нерозлучними і в тому блаженному й безболісному житті. Прошу тебе, пане, коли станеш перед Христом Господом, принеси цю першу за мене молитву, знаю-бо: все, що попросиш у Нього, дасть тобі Господь, любить-бо молитву твою і приємне Йому прохання твоє. Знаєш же нечестя громадян цих і цареву безбожність, тож боюся, аби якось не переконали мене вийти за іншого мужа, нечестивого ідолопоклонника, й оскверниться ложе твоє і святе подружжя наше розірветься. Прошу, збережи дружину свою, як же вчить апостол. Дай мені нагороду за цноту мою — аби я померла з тобою». Так говорячи, встала й знову прислуговувала святим, годуючи, і напоюючи, і рани їхні очищуючи й обв’язуючи.

Довідалися й інші благовірні жінки, що Наталія в чоловічому образі служить святим, зробили й вони так само: обстригли волосся голів своїх і в чоловічий образ одягнулися. Так входили до темниці й служили святим, як же й раніше.

Не втаїлося від нечестивого царя те, що робили жінки, ще ж і про те довідався, що в’язні дуже знесилилися, сильно гниють рани їхні і вже вони при смерті. Звелів тому принести до них у темницю кувадло і залізний молот і молотом на кувадлі розбивати їм литки й руки. Сказав-бо: «Хай не помруть спільною для всіх людей смертю, але насильницькою нехай будуть заморені». Коли катові слуги внесли до темниці залізне кувадло й молот, бачила те Наталія і зрозуміла причину приходу їхнього, зустріла їх, просячи, аби почали з Адріана. Боялася, аби не настрашився чоловік її, бачачи таку люту муку й кончину інших страстотерпців. Послухали її вбивці й до Адріана першого підійшли. Вона ж, піднявши ноги свого чоловіка, простягнула їх на кувадлі, а кати сильно молотом вдарили — розбили литки його й ноги його відбили. Блаженна ж Наталія сказала до мученика: «Прошу тебе, пане мій, рабе Христовий, доки ще дихаєш, простягни руку свою, хай відіб’ють її від тебе, щоби з іншими святими мучениками ти був рівний, бо вони більше за тебе постраждали». Святий же Адріан простягнув до неї свою руку, а вона, взявши її, поклала на кувадло — вдарив міцно молотом убивця і відтяв її. І зразу Адріан святий від великого болю передав душу свою в руки Божі.

Так умертвивши святого Адріана, убивці пішли з кувадлом і молотом до інших мучеників, ті ж самі ноги та руки свої на кувадло простягали, кажучи: «Господи Ісусе Христе, прийми душі наші». І так терплячи розбивання частин тіл своїх, передавали душі свої в руки Господні. Після того нечистий цар звелів тіла мученицькі передати вогню, кажучи: «Аби галилейці не прийшли і не взяли їх». А блаженна Наталія, чуючи той наказ, викрала потай руку мужа свого і сховала її під одягом своїм, аби не вкинули її у вогонь. Слуги ж катові, розпаливши в печі, виносили тіла святих з темниці до печі. І йшла за ними Наталія свята й інші чесні та благочестиві жінки, збирали в коштовний свій одяг і в обрусці кров, що скапувала з тіл мученицьких, і ховали за пазуху, і мастили тіла свої нею. Ще ж і одяг слуг їхніх, який замочився в мученицькій крові, викупили від них сріблом і золотом. Коли ж тіла мученицькі вкинули в піч, жінки ті зі сльозами промовили: «Згадайте нас, пани наші, у спокої вашому». А Наталія свята кинулася до отвору печі, щоб увійти у вогонь: хотіла разом з мужем своїм стати всепаленням Богові, але їй не дали. І зразу загриміли громи великі, що й цілий град затрясся. І були страшні блискавки, і пролився дощ великий, і наповнилося все водою, і піч та погасла, бо наповнилася водою. Й увесь град, наче в потопі, плавав. Нечестиві ж слуги, такий страх бачачи, втекли, інші ж із них, упавши ниць, повмирали: блискавка багатьох вразила. А вірні мужі, які там були зі святою Наталією й іншими жінками, коли втекли катівські слуги, вихопили з печі тіла святих мучеників, цілі, анітрохи вогнем не пошкоджені, навіть до волосся їхнього вогонь не торкнувся. Муж один благовірний із жінкою своєю почав, припадаючи, просити Наталію й інших, кажучи: «Ми живемо на передмісті, у місці захованому, гидуємо безбожжям і не терпимо бачити кровопролиття, що чинить у граді нечестивий цар, тож хочемо нині, покинувши свої місця, піти у Візантію. Тому дайте нам покласти тіла святих мучеників на корабель, щоб ми забрали їх звідси із собою і зберегли в себе, перебуваючи там, поки не загине поганий кат Максиміян. А після його загибелі знову сюди (як будемо живі) повернемося й тіла святих принесемо, щоб їх усі шанували. Якщо ж нині тут залишаться, то знову цар звелить спалити їх. І виявитеся зрадниками святих тіл, які Бог від вогню дощем зберіг». І погодилися брати зі словами того мужа, і внесли тіла мучеників на корабель, і до Візантії плисти відпустили, вітер же був для плавання щасливий.

Наталія ж свята залишилася в домі своєму, маючи в себе руку любого чоловіка свого Адріана святого, яку коштовним миром помастила й порфирою обвила, поклала в головах постелі своєї, і ніхто з домашніх про те не знав. Через декілька днів муж чесний града того, саном тривун, захотів взяти собі Наталію за жінку, бо була вона роду чесного, і багата маєтком, і з лиця дуже гарна, бо молода літами. Пішов до царя і просив його, аби звелів йому жінку Адріанову взяти в подружжя. І не боронив цар, щоб було за його проханням. І зразу послав тривун поважних жінок до Наталії говорити їй про подружжя. Свята ж Наталія відповіла тим жінкам, що прийшли до неї: «Я рада цій вістці, щоб поєднатися з таким мужем. Проте прошу: дайте мені час до трьох днів, щоб я приготувалася, не сподівалася-бо, що хтось так швидко захоче мене заміж взяти». Це говорила устами блаженна Наталія, а умом думала втікати туди, куди тіла святих віднесені. І так присланих до неї жінок відпустила до тривуна з надією.

Увійшла в ложницю, де була рука святого Адріана і, впавши ниць, плакала перед Господом, кажучи: «Господи, Боже наш, Боже скорботних, Ти близький до розчулених серцем, зглянься на мене, рабу Твою, і не дай, щоб оскверненим було ложе мученика Твого Адріана. Не забудь, Владико, страждань раба Твого, які перетерпів імені ради святого Твого, милосердний Господи, згадай переламування литок його і відсічення рук. Згадай також й інших рабів твоїх, що задля Тебе перетерпіли, аби не були марними болісні страждання, але задля них помилуй мене й вихопи від співжиття з ворогами Твоїми. Ти, що визволив з вогню святих Твоїх, визволи мене від сподівань нечистого чоловіка».

Так свята молилася, з великої печалі задрімала й тонким сном заснула. І ось у видінні сонному став перед нею один зі святих тих мучеників, кажучи: «Мир тобі, Наталіє, рабо Христова, будь смілива, не зневажить тебе Бог ані ми не забули трудів твоїх, які піднесла, служачи нам у путах. Але, ставши перед лицем Христовим, зразу молимо Його, щоб і тобі звелів скоро прийти до нас». Блаженна ж Наталія сказала до нього: «Скажи мені, святий мучениче, чи став з вами перед Христом пан мій?» Відповів мученик: «Швидше від нас став він перед Владикою. Ти ж, вставши, не барися сісти на корабель і прийди на те місце, де тіла наші, там-бо відвідає тебе Господь і приведе до нас».

Збудилася зі сну Наталія свята, зразу все покинула, взяла одну лише руку Адріана святого. Вийшла з дому, і до берега морського прийшла, і побачила корабель, який наче чекав на неї, мав плисти до Візантії. Увійшовши на нього, побачила людей, чоловіків і жінок, усі були християнами, що втікали від катування нечестивого царя Максиміяна. І прославила Бога, і так вирушила у плавання.

Довідався ж тривун про відхід Наталії, попросив у царя воїнів на допомогу і, сівши на другий корабель, гнався за нею. Коли відплив від берега десь на тисячу стадій, піднявся у морі вітер супротивний і погнав назад тривуновий корабель до берега — знову на те місце, звідки відплив, прибило його, не без шкоди: багато з тих, що були в кораблі, потонули у хвилях. Християнський же корабель, на якому була Наталія свята, плив своєю дорогою щасливо. Опівночі явився дух неприязний проти них, наче в кораблі зі східного боку плив. Мав на собі людей, наче підвладних, і говорив до християнських кораблеплавців, наче навклірським голосом: «Звідки й куди ідете?» Ці ж відповідали: «Із Никомидії у Візантію пливемо». І сказав їм ворог: «Заблукали ви з правильної дороги, зверніть корабель ліворуч». Це ж казав дух неприязний, хотівши їх звабити і, ввівши в оману, потопити. Християни ж, повіривши брехні і сприйнявши їх за східних мореплавців, почали вітрила та корабель скеровувати ліворуч. І зразу явився їм святий мученик Адріан, сяючи світлом, і голосно возвав, кажучи: «Ідіть тим шляхом, яким ішли, не слухайте голосу неприязного, який згубу вам підступно готує». Коли те мовив, видно було, як іде мученик по водах перед кораблем, а неприязний дух щез із примарним кораблем своїм. Вставши, блаженна Наталія побачила Адріана святого, що перед кораблем йшов, і дуже втішилася, і скликнула: «Ось пан мій!» І зразу невидимий став святий. Вітер же щасливий повіяв, і досягнули Візантії перед світанком, і пристали до берега, де близько був храм, у якому тіла святих мучеників були покладені, і вийшли на берег радісні. Коли прийшла свята Наталія до тіл святих мучеників — о, як веселилася духом! І припадала до них, і цілувала, і сльози радості проливала. Руку ж Адріана святого до тіла його приклала і, коліна схиливши, молилася довго. Тоді, після достатньої молитви, вставши, привітала братів і сестер, що були на тому місці, багато-бо вірних зібралося там, які прийняли її з радістю і, у внутрішній дім ввівши, просили її, щоб спочила трохи. Бачили, що вона дуже втомлена від морського плавання. Коли спочивала, явився їй у видінні сонному Адріан святий, кажучи: «Добре прийшла сюди, рабо Христова й донько мученицька, прийди вже у спокій твій, приготований тобі від Господа, прийди і прийми належну тобі винагороду». Вона ж, збудившись із того видіння, сказала братам і сестрам, що бачила й чула. І просила їх, аби молилися за неї. Після того знову найшла дрімота на очі їй — і заснула. За годину прийшли брати будити її і побачили, що померла. Душа-бо її свята до Господа відійшла на вічний спочинок. Так скоро після завершення страждання святих мучеників і свята Наталія закінчила свою земну дорогу — мучениця, хоч і без пролиття крови. Багато витерпіла, служачи святим мученикам в ув’язненні й на страждання їхні дивлячись, ще ж і втікаючи з дому і з батьківщини своєї задля цноти. І в лику мученицькому стала перед Христом, Спасителем нашим, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.