Без категорії

Страждання священномученика Еміліяна-єпископа і тих, що з ним

Місяця серпня на 18-ий день

У Вірменії, у краю азійському, народився Еміліян святий від батьків християнських, благородних і багатих, і вони віддали його на науку книжну одному єромонахові Іларіону, мужеві добродійному. Навчившись добре книжного розуміння й віку дорослого дійшовши, жив у цноті богоугодно і свято, віддавався посту, і молитвам, і читанню книжок та пильнував дівственну чистоту свою непорочно.

Чути ж було у Вірменії, що Диоклитіян і Максиміян, нечестиві римські царі, підняли гоніння велике в Європі на християн. І розпалився Еміліян ревністю великою за благочестям, любов’ю ж палаючи до Христа й померти за Нього бажаючи, замислив піти в європейські краї, і проповідувати там невірним ім’я Христове, і покласти душу свою за Господа свого. Мав же двох братів, Діонисія та Єрміпа, і їх до свого однодумства богонатхненними переконуваннями привів. Порадилися-бо (відійшли вже до Господа батьки), покинули дім, і вітчизну, і спадок, і всі блага світу цього задля любови Христової і вийшли з Азії до Європи. Взяли з собою й учителя свого, єромонаха Іларіона, і прийшли до Італії в град, названий Сполитіон. Там, між невірними знайшовши багатьох християн, які благочесно й богоугодно жили, почали жити серед них на їхнє прохання. І був Еміліян блаженний для всіх прикладом святості: вдень і вночі вправлявся в молитвах і в проповіді слова Божого.

За якийсь час в іншому граді, що звався Тревія, помер єпископ. Люди града того, котрі були християнами, жили посеред ідолопоклонників, наче пшениця посеред полови й лілея посеред терня. Чули про життя і премудрість Еміліяна святого і вибрали його собі за єпископа, хоч і молодого літами, але розумом і чеснотами він старих перевершував. І, взявши його, вели до Риму до святішого Маркелина-папи на поставлення. Прийнявши від папи архієрейське свячення, святий Еміліян прийшов до Тревії, престольного града свого єпископства, з учителем своїм Іларіоном і з двома братами — Діонисієм і Єрміпом. Прийнявши паству, керував нею добре, ділом і словом випасаючи стадо Христове, і багатьох із невірних до святої приводив віри, подаючи чудесно зцілення на недуги й лікуючи тіла та душі людські Христовою благодаттю.

Був тоді в краях тих ігемон, лютий норовом, на ім’я Максиміян, над Етрурією й Умбрією від нечестивих царів поставлений. Він, чувши про Еміліяна, єпископа християнського, що багатьох від кумирослужіння до Христа навертає і спорожнює жертовники, прийшов скоро до Тревії, взяв святителя Божого, поставив перед судом своїм і сказав йому: «Що чую про тебе, Еміліяне, чому хочеш безумством своїм самовільно на смерть віддатися? Будеш-бо люто мучений і гіркій смерті переданий, якщо богам нашим не поклонишся!» Єпископ же святий відважно відповів: «Не поклонюся бісам. Усі боги язичників — біси, як же Святі книги говорять. І ті, що їм поклоняються — ті вічні муки в пеклі успадкують». І зразу ігемон люті сповнився, звелів бити святого безжально. Тоді, після биття, словами насміхався з нього, ображаючи Христа Бога, розповідаючи, що Бог християнський ніякої не має сили, боги ж, яких він шанує, —всесильні. Святитель же Божий сказав йому: «Випробуй, якщо хочеш, і знатимеш, чия сила більша, — Христа чи богів. Звели принести сюди якогось розслабленого чи іншою якоюсь хворобою одержимого чоловіка й вели жерцям вашим помолитися до богів за зцілення хворого. Помолюся ж і я до Бога мого. І силою чийого Бога хворий стане здоровим, того Богом істинним усі назвуть, і всі Йому поклоняться».

І сподобалося те слово ігемонові. Послав зразу шукати хворого чоловіка. І принесли одного, що довгий час розслаблений на ложі перебував, усі частини тіла цілком у нього були непорушні. Зійшлося багато людей на те видовище, хотіли бачити чудо, що мало бути. І почали жерці, за велінням ігемона, молитися до богів своїх і прикликати Аполлона, Дія, Меркурія й інших своїх суєтних й оманливих богів, щоб зцілили того розслабленого. Молилися довго — і нічого не досягли. Святий же стояв, дивлячись, і насміхався з них і богів їхніх. Тоді ігемон звелів своїм жерцям перестати молитися й сказав єпископові християнському Еміляну: «Помолися вже ти до свого Бога, якщо сподіваєшся від Нього щось отримати». Архієрей же, схиливши коліна до молитви, і руки до неба піднісши, й очі звівши, почав молитися, кажучи: «Господи, почуй молитву мою, і благання моє до Тебе нехай прийде, не відвертай лиця твого від мене, у той день, коли я покличу Тебе, скоро почуй мене. Яви, Господи, всім, що тут стоять, що Ти єдиний істинний Бог і спаси тих, що в Тебе вірять».

Коли так помолився святитель, підійшов до розслабленого і, взявши його за руку, мовив: «В ім’я Господа нашого Ісуса Христа — встань і будь здоровим!» І зразу встав розслаблений, здоровий усім тілом, і ходив перед усіма, радіючи, і славлячи Бога, і показуючи себе всім, що цілком зцілений, і пішов до свого дому весело.

Те чудо здивувало всіх, хто на те дивився, і багато хто повірив у Христа, і сам ігемон почав думкою схилятися до віри, але нечестиві жерці переконували його не вірити, кажучи, що не Божою силою чудо те сталося, але чарівною майстерністю Еміліяна. І кричали на ігемона: «Знищи волхва того із землі, щоб до решти не зруйнувалося богів пошанування».

Ігемон же, слухаючи жерців своїх нечестивих і більше вірячи в їхні брехливі слова, ніж видимій Божій силі, знову почав Еміліяна святого до ідолопоклоніння переконувати, кажучи: «Принеси жертви богам! Знай, що багато з тих, хто ради моєї не послухав, за минулі дні лютими муками страчені були». Відповів святий: «Ті, які богам твоїм нечистим не принесли жертв і за Христа померти воліли, нині з Ним вічними благами насолоджуються». Сказав ігемон: «Не згадуй мені більше імені Христового, але пожалій молодість свою, великі-бо тобі приготовані муки». Відповів святий: «Я — Христовий раб, не промовчу, визнаючи і прославляючи ім’я Ісуса Христа. І за Нього готовий я всі муки й саму смерть витерпіти». І звелів ігемон повісити на катівні нагого святого й палаючими свічками обпалювати його тіло. Мученик же, великодушно терплячи, молився до Господа, щоб укріпив його у стражданні. І явився йому Христос, кажучи: «Не бійся, Еміліяне, Я з тобою». І зразу погасли свічки, і руки тих, що припікали, скорчилися. Ігемон, те бачивши, звелів зняти мученика з катівні й запитав його: «Яким чином ти це робиш, що свічки погасли й руки слуг спотворилися? Але я маю на тебе більші муки, яких ти не зможеш здолати!» Відповів мученик: «Хитрість моя — Христос мій! І якщо більші мені накладеш муки, Він більше мені подасть терпіння і більшу явить у мені свою силу». Звелів ігемон розварити казан олова і, взявши його за руку, у казан його ввів — і зразу вогонь погас, і казан тріснув, і розлилося олово, а святий неушкоджений залишився. І дивувався ігемон з тими, що з ним були, проте сили Божої не пізнавав. Звелів тоді камінь великий прив’язати до шиї мученикової і вкинути в ріку, що поблизу града була й називалася Клитумна, і втопити.

Але й там явився Христос Еміліянові святому і, взявши його за руку, як же колись Петра апостола, вивів з глибини води й поставив на березі. І знову взяли його воїни й до ігемона привели, розповідаючи про те чудо, що сталося. Після того віддав його ігемон на поїдання звірам, але й ті не пошкодили святителя Божого: сам Господь знову явився угодникові своєму і сказав йому: «Будь відважний, Еміліяне, добрий мій і вірний рабе». Лагідними стали звірі, леви та леопарди, наче ягнята, й одні ноги йому лизали, інші — руки. Народ же, такі чуда бачачи, скрикнув, кажучи: «Великий Бог християнський, хай буде відпущений на волю раб його!» І повірило в Христа в той день тисяча душ. Ігемон же сповнився великої люті до людей, вивів на них озброєних воїнів і звелів убивати тих, що прославляли Христа. І вбито було тисячу тих, що повірили, чоловіків і жінок усілякого віку. Ще ж і звірів, які не пошкодили мученика, ігемон з люті звелів повбивати. Бачив Еміліян святий, як вбивають звірів, і крикнув, кажучи: «Слава Тобі, Христе Боже, що не лише люди за Тебе помирають, а й звірі!».

Не знав-бо кат, що ще зробити мученикові, — вкинув його до темниці. Тим часом, за радою слуг своїх, приготував колесо катувальне з гострими залізними зубами. До нього, вивівши з темниці, прив’язали мученика й зіштовхнули з гори. Зразу святому явився Господь, і відв’язав його, і зняв з колеса. А пущене колесо багатьох невірних під горою покалічило й повбивало. Тому знову темниця прийняла мученика. А ігемон, довідавшись про двох братів Еміліянових — Діонисія і

Єрміпа й про учителя їхнього Іларія, послав воїнів шукати їх: ховалися вони через страх. Знайшовши їх і привівши, вкинув у темницю до Еміліяна. І зрадів святитель Божий дуже, побачивши учителя свого та братів, і всі разом раділи, що сподобилися за ім’я Христове страждати. І було тієї ночі блаженному старцеві Іларіону від Бога одкровення, що скоро вінці мученицькі вони приймуть.

Трохи по тому виведено на суд Діонисія і Єрміпа з Іларіоном-старцем. Коли примушував їх ігемон до ідолопоклонства, погрожуючи муками, явився їм Христос Господь, утверджуючи їх. І був землетрус, і впали ідоли з місць своїх, і розбилися на порох. Мучені ж були святі люто, за ігемоновим наказом, у кінці голови їм відтяли. І прийняли вони вінці, від Господа їм обіцяні.

Зранку ж ігемон вивів святителя Божого Еміліяна на суд і сказав йому: «Браття твої й учитель твій відреклися від Христа. І послав я їх в інший град прийняти там почесть». Святий же знав із Божого одкровення про страждання святих і сказав до ігемона: «Брешеш, кате, не відреклися вони Христа, але душі свої за Нього поклали. Правду кажеш, що послав ти їх у Град небесний прийняти почесть від царя Слави — Христа, за якого ж постраждали». Більшої люті сповнився ігемон і засудив Еміліяна святого на страту мечем. І вивели святого на смерть, за поприще від града, на місце, що звалося Карпіяновим. Йшло за ним багато люду. Мученик же співав, славлячи Бога, і за людей молився. Коли ж спекулятор вдарив мечем у шию святого — меч, наче віск, зігнувся і шия не прийняла рани. Тоді воїни, припавши до ніг святого, просили прощення, і визнавали Христа єдиним істинним Богом, і просили мученика помолитися за них до Христа Бога. І коли мученик, схиливши коліна, почав не лише за них, а й за всіх молитися, був голос йому з неба, який повідомляв, що прийнята його молитва, і самого його

I прикликав у Вишнє. А святий мученик, чуючи той голос, великої радості сповнився. Хоч і бажав скоро звільнитися від тіла і з Христом жити, проте хотів не просто звільнитися, але мученицькою кончиною, і помолився до Господа, щоб залишив його на страту мечем. Прийшов інший якийсь спекулятор і відтяв йому чесну голову, і так святий Еміліян-єпископ мучеництвом увінчався. З рани ж його замість крови витекло молоко, і багато з невірних, таке чудо бачивши, у Христа повірили. Чесне ж тіло святого чистими плащаницями з ароматами обгорнувши, на тому ж місці поховали. І коли припинилося гоніння, перенесли до града з великою шаною й у священному місці поклали, славлячи Христа Бога, Йому ж і від нас нехай буде слава з Отцем і Святим Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Знайшли помилку