Мученики Марк, єпископ Арефуський, Кирил диякон та інші

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 29-й день

Святитель Марк був висвячений на єпископа сирійського міста Арефусії за правління святого Костянтина Великого. Керований ревністю до Бога, він прославився тоді боротьбою з ідолопоклонством і власними руками зруйнував язичницьке капище, побудувавши на його місці християнську церкву.

Під час смути, що сталася після Нікейського Собору, він опинився в лавах напіваріанських єпископів, які, не заперечуючи Божественності Слова, не приймали включення в Символ віри терміну “єдиносущний”. Святий Марк брав участь у Соборах у містах Сардиці (343) і Сирмії (351) і навіть склав формулювання віри, яке мало примирити протилежні партії, щоб відновити єдність Церкви (359). Але незабаром єпископ усвідомив свою помилку і явно, без двозначностей, приєднався до Православ’я.

Незабаром після цього влада перейшла до Юліана Відступника, який почав політику насильницького відновлення язичництва (361). Коли язичники Арефусії, які приховували вперту неприязнь до єпископа, дізналися про те, що стан справ змінився, вони спробували схопити його. Юліан, забувши про вдячність до Марка, який колись врятував йому життя під час убивства його батьків, виявив язичникам прихильність у цій справі і дозволив їм розшукувати єпископа по всій провінції. Святитель Марк, щоб не піддаватися без потреби переслідуванню, втік, але дізнавшись, що замість нього заарештували інших християн і піддають їх мукам, віддався в руки язичників.

Ідолослужителі негайно накинулися на старця, як звірі, не зважаючи на його сивину, і, зірвавши з нього одяг, почали обсипати ударами. Потім посадили єпископа в смердючу стічну канаву і віддали на забаву дітям, які протикали його тіло паличками для письма. Потім тіло Марка намазали розсолом і медом і помістили його в кошик, який підвісили на відкритому повітрі, віддавши старця на поталу сонячної спеки, жалу ос і бджіл.

Незважаючи на ці муки, святий залишався непохитним у сповідуванні віри та відкидав будь-які компроміси з язичниками, що бажали щонайменше вирвати в нього обіцянку самому відновити храм, зруйнований ним же. Святий відмовлявся обіцяти будь-що, сказавши, що в цьому разі дрібна монета стала б рівносильною повному зреченню від віри. Він насміхався з їхньої підлості та земних турбот, хоча й перебував піднятим у повітря під час тих тортур, яким вони його піддавали. Зазнавши поразки, язичники врешті-решт відпустили його, а дехто з них, вражений стійкістю і промовами єпископа, навернувся до християнства. Святий Марк мирно помер у 364 році, отримавши нагороду сповідників Христових.

У той же час Кирил, диякон в Іліополі Фінікійському, який також зруйнував чимало ідолів за часів св. Костянтина, був схоплений язичниками. Вони розрізали йому живіт, розкидали нутрощі по землі і з’їли його печінку сирою. Винні в цьому безчесті зазнали згодом відплати Божої: одні втратили всі зуби, язики інших зазнали гниття, а треті втратили зір.

У палестинських містах Аскалоні та Газі, де було сильне язичництво, ідолопоклонники схопили священнослужителів і жінок, присвячених Богові. Вони вирвали в них нутрощі й віддали їх у їжу свиням, а животи мучеників наповнили вівсом.

У Севастії вони відкрили раку з мощами св. Іоанна Предтечі і Хрестителя Господнього і кинули їх у вогонь, а потім розвіяли попіл за вітром.

Попри всі ці злодіяння, язичникам не вдалося відновити шанування ідолів. Народ, у переважній більшості, до такої міри залишився байдужим до їхніх зусиль, що, коли Юліан захотів організувати в Антіохії велике свято на честь Аполлона, він зі здивуванням виявив себе і своїх придворних одних у порожньому капищі, в той час як у місті з нього насміхалися.