Покладення чесних риз Пречистої Дiви Богородицi у Влахернськiй церквi

Мiсяця липня на 2-й день

У днi благочестивого великого Лева, царя грецького, i жiнки його Верини були в Царгородi два чеснi мужi сенаторського благородства – Ґалвiй i Кандид, рiднi брати. Вони, порадившись, просили царя, щоб вiдпустив їх до Єрусалиму поклонитися Святим мiсцям. Отримавши дозвiл, вирушили в дорогу, досягнули Палестини, пiшли в Галилею, аби побувати в Назаретi, побачити святий дiм Пречистої Дiви Богородицi, у якому благовiстям архангеловим, Духа ж Святого зiсланням зачала невимовно Бога Слово. Там були i поклонилися, вiдтак спочили в одному малому селi, що там трапилося, бо схилився вже день до вечора. За Божим Провидiнням, зупинилися в домi одної незамiжньої жiнки, єврейки родом, що була лiтами стара i чистим життям чесна. I коли готували для них вечерю, побачили окрему в глибинi двору комiрчину, де було запалено багато свiчок, i тим’ян кадився, i пахощi ароматнi виходили. (Там-бо були схованi чеснi Ризи Пречистої Богоматерi). Лежало ж при тiй комiрчинi i хворих немало. Те бачивши, Ґалвiй i Кандид дивувалися незвичнiй речi й думали, що там щось зберiгається старозавiтне. Тому переконали чесну ту жiнку вечеряти з ними й питали, що є в тiй хатинi, свiчками освiтленiй i кадилом напахченiй, i чому недужi при нiй лежать. Вона ж спочатку таїла саму рiч, що в неї була схована, — чудес же втаїти не могла. I сказала їм: «О чеснi мужi, як бачите, тут лежать хворi, всi вони на зцiлення недуг своїх сподiваються. Бо на цьому мiсцi слiпi прозрiвають, кривi виправляються, бiси з людей виганяються, глухi починають чути, нiмим язики розв’язуються i всiлякi невилiковнi хвороби тут легко зцiлюються». Ґалвiй же i Кандид, те почувши, почали наполегливiше допитувати її, з якої причини мiсцю тому така благодать чудотворення i сила були подарованi. Вона ж i далi таїла правду, казала: «Розповiдають у нашому єврейському родi, що одному з давнiх отцiв наших на цьому мiсцi явився Бог, i з того часу мiсце це сповнилося благодатi Божої i чуда на ньому бувають». Вони ж, повiривши словам жiнки, бiльше розпалювалися сердечним бажанням, щоб з’ясувати iстину, як же колись Лука i Клеопа, мовивши: «Чи не палало наше серце в нас?» I говорили до неї: «Заклинаємо тебе живим Богом, о чесна жоно, розкажи нам правду, ми-бо лише заради цього iз Царгорода такий шлях здолали сюди, щоб побачити всi святi в Палестинi мiсця i молитви нашi на них вiддати Боговi. А тому що у твоєму домi, чуємо, святе i чудотворне мiсце, тому хочемо точно про нього довiдатися: як освятилося i чому чуда вiдбуваються на ньому?» Жiнка, в iм’я Боже упрошена, зiтхнула з глибини серця, сльози з очей пролила i сказала до них: «О мужi найкращi, аж до цього дня нiхто не знав про цю божественну тайну, що мене нинi розповiсти примушуєте, але тому, що бачу, що ви благочестивi й боголюбивi, розповiм вам сокровенну таємницю, сподiваючись, що, почувши її вiд мене, берегтимете в собi, нiкому не оповiдаючи. Пречистої Дiви Марiї, що Христа Бога народила, ризу я тут заховала. Коли-бо вона переставилася iз землi до небес, була при її похованнi одна з прародичок моїх, вдова, їй же чесна Богородична риза за заповiтом самої Пречистої Богородицi далася. Взяла вона ту ризу, берегла її в себе чесно у всi днi життя свого. Помираючи ж, доручила на збереження однiй дiвчинi з роду свого, заповiвши їй пiд присягою, щоб не лише ту чесну Богородичну ризу, але й дiвство своє берегла чисто на пошану самої Богородицi. Дiва ж та також у всi роки життя свого з великим пошанiвком ризу берегла. Коли ж наблизилася до своєї кончини, iншiй чистiй i чеснiй дiвчинi з роду свого вручила її. I так вiд дiвчини до дiвчини багато рокiв та свята риза переходила, дiйшла i до мене, смиренної, що в безмужньому життi чисто зiстарiлася. А тому що вже нема в родi моєму такої дiвчини, якiй би я могла ту таємницю довiрити, тому розповiдаю про неї вам, аби ви довiдалися, що через ту чесну ризу, яка в мене у внутрiшнiй комiрчинi зберiгається, тут чуда вiдбуваються. Прошу ж вас, щоб ви нiкому про цю таємницю не розповiдали в Єрусалимi i де б ви не були». Ґалвiй же i Кандид, почувши про ризи Пречистої Богоматерi, жаху, i невимовної радости, i слiз сповнилися й обiцяли берегти повiдану їм тайну. Просили ж її, щоб не боронила їм цiлу нiч у комiрчинi тiй при ризi святiй у молитвi перебувати. I не боронила вона їм. Вони ж усередину ввiйшли, побачили ковчег, у якому свята риза чесно лежала, i лямпади горiли навколо нього, i пахощi ароматiв великi були. I почали ревнi молитви творити до Бога та Богородцi зi сльозами, багато поклонiв б’ючи. Була ж у них двох одна думка: як би той дорогоцiнний скарб опинився в Царському градi. I вирiшили: вимiряли ковчег у ширину, i в довжину, i у висоту, i всю його подобу, i з якого був дерева, i в пам’ятi своїй записали. Коли свiтав день, закiнчили молитви свої i вийшли зi святої комiрчини тої, дякуючи жiнцi, що не боронила їм всенiчного при чеснiй ризi стояння. Дали ж жебракам, що там були, милостинi доволi й пiшли до Єрусалиму намiреним шляхом. Вiдпроваджувала їх жiнка та, їй же обiцяли знову прийти на поклонiння святiй Богородичнiй ризi, коли будуть додому повертатися.

Коли ж були в Єрусалимi й поклонилися животворному Хрестовi та Гробу Господньому i всi навколо Єрусалиму святi мiсця вiдвiдали, прикликали теслю i звелiли йому зробити ковчег зi старого дерева, за всiєю мiрою i подобою, яку вони йому сказали. Коли ж був готовий ковчег, купили на нього золототкане накриття i повернулися, шляхом своїм iдучи, до жiнки тої. Дiйшовши до її дому, показали їй золототкане накриття, просячи, щоб покрила ним ковчег чесної ризи Пречистої Богоматерi. I знову просили її, аби дозволила, як же й ранiше, при ковчезi здiйснити всенiчне стояння з молитвою. Дiставши дозвiл, впали перед ковчегом ниць i змочили землю сльозами, молилися до Пречистої Дiви Богородицi, щоб не боронила їм торкнутися ковчега свого з ризою i взяти з собою. Коли ж була пiвнiч i всi спали, взяли ковчег зi страхом i винесли його з хатини i в колiсницi своїй сховали. А замiсть нього внесли той ковчег, який у Єрусалимi зi старого дерева за подобою першого зробили, i на тому мiсцi поставили, покривалом золототканим покрили. I перебували до свiтанку, молячись. Коли ж засiяв день, подякували чеснiй тiй жiнцi, попрощалися з нею i, жебракiв милостинею вдовiльнивши, вирушили в дорогу. Повертаючись додому, iшли поспiхом, з невимовною радiстю. Коли ж дiйшли до Царгорода, спершу нiкому про принесену Святу Богородичну ризу не розповiдали, хотiли в себе сховати той безцiнний скарб. I збудували в домi своєму малу церкву в iм’я святих апостолiв Петра i Марка, поставили в нiй не явно, але в таємному мiсцi ковчег той зi святою ризою. Але коли побачили, що не можуть втаїти такої святинi, ризи, кажу, Богоматерi, через чуда, що бували вiд неї, пiшли сповiстили царевi Левовi Великому i Веринi, царицi його, також i святiшому патрiярховi Константинопольському. Тi ж невимовної радості сповнилися, пiшли в дiм Ґалвiя i Кандида i в церкву їхню. I вiдкрили чесний той ковчег, бачили святу ризу Пречистої Божої Матерi, пiсля стiлькох рокiв нетлiнну, i торкалися до неї зi страхом благоговiйно, устами i серцем з любов’ю цiлуючи. Тодi, взявши її звiдти, несли славно iз всенародним торжеством до церкви Пречистої Богородицi у Влахернi, i поклали там у ковчезi, прикрашеному золотом, i срiблом, i дорогоцiнними каменями, i встановили щороку святкувати Покладення Ризи Пресвятої Богородицi мiсяця липня у 2-ий день на честь i славу Преблагословенної Дiви Марiї i народженого вiд неї Христа, Бога нашого, з Отцем i Святим Духом славленого навiки. Амiнь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання