Без категорії

Синаксар на Різдво святого славного пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна

Місяця червня на 24-й день

Коли сонце незахідне Христос, Спаситель наш, хотів засяяти світові, і вже схилив небо, і в чеснішу від небес дівочу утробу зійшов, — належало спершу зійти зорі ранковій — святому Іоаннові Предтечі, від неплідних прийти як передвісникові, проповідуючи і кажучи: “Іде за мною сильніший від мене”. Сповнився час святій Єлисаветі родити — народила сина у старості своїй із заматерілої утроби, як же колись Сара Ісаака. І перед чудом було чудо: швидше, ніж народить Діва Христа, народила похила у днях своїх Предтечу Христового — щоб ті, які бачитимуть надприродне народження від постарілої, повірили в надприродне народження, що мало бути від нешлюбної дівчини, і сказали собі, що всемогутня сила Божа, яка розв’язала неплідність стариці, сильна й нетлінну дівчину матір’ю зробити. І було чудесне Різдво Христового Предтечі — народження Іоанна чудесне. І ждали по чуді чудо, по матері постарілій — мати, завжди діва; після дивного від Єлисавети народження — те, що перевершувало устави єства.

Така воля Божа, Йому ж, як Творцеві всього, єство підкоряється. Коли ж народила Єлисавета, почули про те сусіди, що навколо жили, і родичі, і знайомі — і співраділи їй, що вчинив з нею Господь милість, забравши ганьбу бездітности. І сповнилися слова святого благовісника Гавриїла, що до Захарії мовив: “Жінка твоя народить сина тобі і багато хто Різдвом його утішиться”. Раділи і родичі, і ті, що великим бажанням сподіваного Месії були охоплені, і хоч не відали, що вже настала тайна Христового воплочення, проте в час Різдва Предтечі Христового дух їхній у них на радість зрушився — звеселив Дух Святий серця їхні, наче вістка, що надію дає на сподіване. На восьмий день прийшли священики і родичі в дім Захарії, щоб обрізати дитинча, і хотіли назвати ім’ям батька його — Захарією, але не погодилася мати. Була дружиною пророка і матір’ю пророка свята Єлисавета, й сама дару пророкування сподобилася. І пророчо веліла наректи народжену від неї дитину тим ім’ям, якого не чула від мужа, бо він, повернувшись із церкви додому, мав німотою зв’язаний язик і не міг сказати дружині своїй, як бачив ангела, який про зачаття сина благовістив і сказав: “Назвеш ім’я йому Іоанн”. Духом святим наставлена мати назвала немовля Іоанном як пророчиця, як і раніше пророчо пізнала прихід до неї Божої Матері, сказавши: “Звідки мені це, що прийшла Мати Господа мого до мене”. Ті ж, що мали обрізати немовля, знаками питали батька його, як би хотів назвати його. Той же попросив дощечку і написав: “Іоанн йому ім’я”. І зразу відкрилися уста Захари, і язик його від німування звільнився, і говорив, благословляючи Бога, і дивувалися всі через такі чуда, що та, яка зістарілася, народила, і що мати й німий батько погодилися на одне ім’я, яким наректи сина, і що після написання імени зразу заговорив німий: що написав рукою, те вимовив устами. І стало ім’я Іоаннове наче ключем для уст батькових — відчинило їх до славослів’я Божого. І відчували люди, що навколо жили, страх, тобто подив, — усі, що те чули, із жахом дивувалися преславним тим чудам Божим і розповідали слова ці у всьому горішньому краю юдейському, тобто в межах священичого града Хеврону, у ньому ж був дім Захарії. Той град з межами його ще в дні Ісуса Навина відділено було священному племені Ароновому, до нього з Єрусалиму пішки йти вісім годин. Стояв же той град далеко від Вифлеєму, на високому місці, і називався горішнім градом через високі гори, межі його називалися горішніми краями, як же у Євангелії про Пречисту Богородицю написано: “Вставши, Марія [із Назарету Галілейського] пішла в гори, поспішаючи у град Юди, тобто Хеврон, і увійшла в дім Захарії, і привітала Єлизавету”. У тому гірському краю всі, що чули про велич Божу, яка була в домі Захарії, дивувалися вельми й говорили поміж собою: “Що буде з дитини тої?” І була рука Господня з дитям, примножуючи в ньому благодать свою й оберігаючи його від меча Іродового. Про чудесне Иоанове народження дійшла чутка й до Ірода, і здивувався Ірод, кажучи: “Ким ця дитина буде?” Коли ж народився Господь наш Ісус Христос у Вифлеємі Юдейському, і прийшли зі сходу волхви, і допитувалися про царя новонародженого, тоді Ірод послав воїнів до Вифлеєму повбивати там усіх дітей. Згадав Іоанна, сина Захарії, про нього ж чув чудесне, і сказав собі: “Хіба він має бути царем юдейським?” І задумав вбити його — послав навмисно убивць до Хеврону в дім Захарії, але не знайшли святого Іоанна посланці, бо, коли почалося безбожне дітовбивство у Вифлеємі, галас і крик долинув до Хеврону, що не дуже далеко віддалений. Коли причина того крику стала відомою, зразу свята Єлизавета, схопивши дитину Іоанна, утекла в найвищі пустельні гори, а святий Захарія (як же в житії його написано) був тоді в Єрусалимі, служачи, як звичайно, у церкві в чині своєї черги. І було так: коли ховалася Єлизавета в горах, молилася зі сльозами до Бога, аби захистив її з дитиною, і коли з висоти побачила воїнів, що ретельно шукали її і зближалися, крикнула до гори кам’яної, що там була: “Горо Божа, прийми матір з дитиною!” І зразу розступилася гора і прийняла її всередину себе. І від убивць, що шукали її, сховала. Ті ж не знайшли шуканого, повернулися до того, що послав їх, з порожніми руками. Тоді Ірод послав до Захарії до церкви, кажучи: “Дай мені сина твого Іоанна”. Святий же Захарія відповів: “Я нині служу Господові, Богу Ізраїлевому, і про сина свого не відаю, де він”. Розгнівався Ірод, послав до нього вдруге і звелів: якщо Захарія не дасть сина, то його самого хай уб’ють. І пішли убивці, дикі, як звірі, намагалися наказане їм здійснити й говорили з гнівом до священика Божого: “Де ти сховав сина свого? Дай нам його, бо цар наказує. Якщо ж не даси сина, то сам зразу помреш”. Відповів святий Захарія: “Ви уб’єте тіло моє, Господь же прийме душу мою”. І зразу убивці кинулися, за наказом Ірода, — убили його між церквою і вівтарем. Пролилася ж кров його на мармурі і закам’яніла — на свідчення Іродові і на вічне його засудження. А Єлисавета, Богом покрита, перебувала з Іоанном у горі, що розступилася. Божим велінням зробилася їм там печера, і джерело води витекло, і фінік виріс над печерою, повний плодів. І коли надходив час їсти, схилялося долі дерево те, подаючи на страву плід свій, і знову випрямлялося. Через сорок днів після вбивства Захарії свята Єлисавета, мати Предтечі, у тій же печері переставилася. А святого Іоанна ангел годував до дорослого віку й охороняв у пустелях аж до дня явлення його в Ізраїлі. Так рука Господня охороняла й покривала святого Іоанна, щоб ішов перед лицем Господнім, духом і силою Іллі, і приготував Йому шлях — Тому, що йде спасти рід людський. За все ж те нехай славиться Христос, Бог і Спас наш, з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.