Без категорії

Про преподобного Зосима Фінікійського

Місяця червня на 8-й день

Зосим преподобний родом був фінікійцем, народився у Синді, селі Фінікії Поморської, що за двадцять стадій від града Тира. Чернечого життя навчаючись, повстримністю, і постом, й иншими чеснотами, що в ньому сяяли, таку благодать собі у Бога виклопотав, що не лише від будь-якого збентеження совісті своєї вільний був, але й майбутнє і те, що на більшій відстані діялося, наче таке, що тут було, бачив прозорливими очима. Монастир же його був поблизу того ж села Синди, де народився. Якось трапилося йому бути в Кесарії Палестинській, де в той час єпископом був преподобний Йоан, прозваний Хозевит, з обителі Хозевитської, що була не дуже далеко від Єрусалиму на шляху, що вів до Єрихону. Взято було Йоана насилу на єпископство за добродійне життя його. У тому ж Кесарійському граді мешкав один благородний муж, саном патрицій, на ім’я Аркесилай, благочестям і всілякими добрими ділами прикрашений. У нього перебував преподобний Зосим, прийнятий був від нього чесно. Саме в той час, коли Антіохія впала, почав старець раптом стогнати, і важко ридати, зітхання з глибини серця випускати, і стільки сліз пролив, що землю ними намочив. Тоді попросив кадильницю, вугіллям ж гарячим і тиміяном наповнив і покадив усіх, що там були. Після цього на землі хрестоподібно простягнувся і почав молитвами умилостивлювати Господа. Тоді Аркесилай спитав, чого він так збентежився. Він же голосно відповів: “Голос страшного зруйнування і падіння Антіохії загримів для мого слуху і вуха мої пронизав”. Аркесилай же й инші, що там були, дивувалися і жахалися, позначили, записавши, той час, коли ж те промовив преподобний, а потім невдовзі довідалися про те точно, що правду казав старець. У той-бо саме час впала Антіохія, коли старець, заплакавши, до молитви простягнувся і про падіння те сповістив.

Є й инших багато від нього чуд, їх же більшу частину оминувши, найбільші тут згадаємо. Трапилося тому Аркесилаю прийти в обитель преподобного, що в Синді. Лежала та обитель від Кесарії Палестинської десь за п’ятсот стадій. Тим часом у домі Аркесилаєвому жінка його якось випадково виколола собі спицею око і хвора була дуже. Про те почувши, святий єпископ Йоан Хозевит поспіхом до неї пішов оглянути рану і побачив, що зіниця випала й око з місця вийшло. Одному з лікарів, що там зібралися, звелів, взявши губку й око, що випало, на місце вкласти й губку до нього прикласти, м’якою хусткою прив’язавши. Коли це діялося, вирушив вісник швидким бігом до Аркесилая, сповіщаючи йому про те, що трапилося в домі його. І зустрів його в обителі Синдійській, коли з преподобним Зосимом сидів і провадив бесіду духовну. Коли ж сповістив йому вісник ту річ, почав той ридати гірко і рвати на собі волосся. Преподобний же Зосим спитав про причину ридання його і, довідавшись, увійшов у внутрішню келію свою, у ній же, за звичаєм, молитви свої до Бога здійснював. Тоді, не затримуючись, вийшов до Аркесилая, веселячись й усміхаючись лицем, і сказав: “Іди в дім свій радісно, бо благодать, Хозевиту від Бога дана, зцілила жінку твою. І має вона обидва ока цілі і здорові, й анітрохи не може те зло зашкодити їй, бо так Хозевиту зволилося”. Ці два чуда від обох тих преподобних мужів в один час сталися: святий Иоан-єпископ око виколене жінці зцілив, а преподобний Зосим зцілення те прозорливими очима здалеку побачив і чоловікові її сповістив.
Якось цей Зосим преподобний до Кесарій пішов, мав зі собою осла, на якого потрібні свої речі поклав і віз. Перестрів же його лев на шляху і, схопивши осла, пішов з ним у пустелю. Зосим же святий за ним назирці йшов. Коли ж лев, з’ївши осла, наситився, підійшов до нього старець і, усміхаючись, сказав: “Ну що, друже, маю перешкоду в дорозі: старістю знеміг я і не можу вантаж, що покладений був на осла, нести на своїх постарілих раменах. Через те цей вантаж ти понеси, хоч і проти природи єства твого, коли хочеш Зосими від себе позбутися, — потім же до попередньої своєї люті і звірячого норову знову повернешся”. Тоді лев забув свою природну лють, почав лащитися до нього і покірним бути, наче ягня, і цим знамення послуху показував. На нього ж Зосим святий вантаж, який ніс осел, поклав і аж до воріт кесарійських його привів. Тоді, знявши вантаж, знову в пустелю відпустив звіра. У цьому явилася всемогутня сила Господня — підкорювати диких звірів рабам своїм у послух. І показалося те, як добродійному мужеві, що заповідям Господнім у всьому скоряється й істинно Богові, Творцеві своєму, служить, все инше, хоч і безсловесне нерозумне творіння, підкоряється і служить. І святість преподобного отця Зосима Фінікійського стала нам відомою. За це все Богу нашому слава хай буде нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.