Перенесення чесних мощей святого отця нашого Никифора, патріарха Царгородського

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 13-й день

Великого архієрея Божого Никифора святого, патріарха Царгородського, за благочесне ікон святих шанування вигнав із престолу його злочестивий цар Лев Вірменин на острів Проконніс. І там у скруті і злиднях провів тринадцять років, преставився до Господа і похований був біля церкви святого мученика Феодора в монастирі, який він збудував. Коли ж минуло досить років, загинув із шумом злочестивий цар Лев Вірменин, після нього Михаїл Валвос, тоді син його Феофіл — прийняла скіпетр грецького царства благочестива цариця Феодора із сином своїм Михаїлом, який був вельми юним. Також і лжепатріархи константинопольські із землі живих зникли: Феодот Кассітер, після нього Феодор Спасарокандилат, тоді Антоній Фасімат. Після того Іоанна, на прізвисько Анній, котрий був хитрий, наче волхв, із престолу, як неправедного, благочестиві скинули — і прийняв престол праведно святий Мефодій, й іконну красу Церкві святій повернув. Тоді й чесні мощі сповідника Христового Никифора святого із вигнання до Царгорода повернені були. Святіший-бо патріарх Мефодій радив так благочестивій цариці Феодорі: “Не годиться, — казав, — аби найвизначніший серед патріархів Никифор, який був за правовір’я з престолу вигнаний, хоч і вже помер, у вигнанні був, а годиться святе його тіло повернути на престол його! Не уникнемо-бо гріха, якщо залишимо його у вигнанні, виглядатимемо як ті, що погоджуються з його вигнанням і вважають його справедливим. Не є ж ми такими, що не відаємо племени Іосифового, яке благословення сподобилося, бо отця свого кості святі через чотири роки із Єгипту до землі Ханаанської принесло. Ми ж, сини благочестя, чи терпітимемо далі відсутність отця нашого, він же нас Божественними законами у правовір’ї виховував? Сам-бо град цей царський, найпрекрасніший на землі, святого вождя і пастиря свого чесних бажає мощів, готовий берегти їх у себе благочесно. Хай возвеселиться знову наречена Церква через жениха свого і того, кого живим втратила, бо неправедна царська рука забрала, того в Господі спочиле тіло, велінням пастиролюбної цариці, хай обійме. Бачиш, о благочестива царице, народ, з тобою у правовір’ї примирений, спрагло бажає почути духом голос, хоч і померлого, пастиря свого. Коли хоч би тінь його, до себе принесену, побачить, одушевленим його вважатиме і, як живого, прийме, зберігатиме в себе, наче скарб найкоштовніший”. З такими святішого патріарха Мефодія словами христолюбива цариця Феодора зразу погодилася: “Буде це, — казала, — і для душ наших корисно, і для імені нашого в останні часи почесно”. Не зволікаючи, одразу святіший патріарх взяв пресвітерів та ченців і пішов на острів Проконніс, і йшло за ним багато люду. І, до монастиря святого мученика Феодора прийшовши, відкрив гроб Никифора святого — і бачили всі чесне його тіло після дев’ятнадцяти років поховання свого цілим-цілісіньким, ані сліду тління не мало, пахощі випускало. Звершивши всенічні співи і Божественну літургію, Мефодій святий увійшов у гроб той і, обійнявши чесні мощі Никифора святого, сказав до нього, мовби для живого: “О муже блаженнійший, котрий уподібнився святому Іоаннові Златоусту, подібні-бо до нього підняв труди і перетерпів скорботи, як же він, так і ти, сміливим словом беззаконня викриваючи, вигнання неправедне підняв і ось уже понад тридцять літ то живий, то мертвий у вигнанні перебуваєш. Нині ж віддай себе нам, синам своїм, котрі полюбили тебе, і, відійшовши звідси, до себе повернися, щоб і нині, як же колись, народ, котрий любить тебе, з радістю тебе прийняв. Безбожний-бо цар, який беззаконно вигнав тебе із Церкви, прийняв кару, достойну за ділами своїми, — окаянне царство своє і життя втратив, нині ж благочестиві царі тобі, мертвому, наче живому, твою віддають Церкву, бо євангельські діти зі мною разом очистили її від єретичної скверни і зробили її такою, якою ти раніше своїми трудами прикрасив і залишив гарну й непорочну. Поглянь — і побачиш зібраних своїх дітей, котрі із поближніх міст прийшли. Більше ж тих, які далеко, і твого до себе повернення спрагло бажають. їх же, наче осиротілих, не бажай сумних зневажити, перебуваючи далеко від них, нехай має град твій, як найдорожчий дар, твої святі мощі. Ними ж прикрашений, більше возвеличиться і прославиться, аніж вінцем царським”. Це промовивши, святіший патріарх Мефодій підняв із землі мощі святого і, в нову раку поклавши, взяв на плечі, з освященним собором і з псалмоспівами вніс на корабель. І, піднявши вітрила, досягли скоро царського міста. Благочестива ж цариця Феодора із сином Михаїлом, і всім синклітом, й освященними особами, і весь люд зі свічками, і кадилами, і зі співами невимовною радістю й веселістю ликували, вийшли до пристані корабельної назустріч чесним святого Никифора, патріарха свого, мощам. Взявши їх, понесли спершу до соборної святої Софії церкви, із якої ж колись вигнаний був. Відбулося ж те святих мощів повернення місяця березня в тринадцятий день, у той самий, у який раніше зловірний цар вигнав Никифора святого: у який-бо день вигнаний був — у такий і повернувся. Дійшов до вечора день повернення, і всенічне бдіння у церкві святої Софії над чесними мощами соборно відбулося. Коли світало, несли мощі зі святої Софії до церкви святих Апостолів і там поклали їх чесно, де ж і собор його звершувати встановили — на честь і на пам’ять сповідника Христового Никифора святого, на славу ж Христа, Бога нашого, славленого з Отцем і Духом Святим навіки. Амінь.

 

Тропарі, кондаки, молитви та величання