Без категорії

Перенесення чесних мощей святих мучеників Кира і Іоанна, безкорисливих лікарів

Місяця червня на 28-й день

Житіє і страждання їх дивися 31 січня

Постраждали за Христа ці святі страстотерпці Кир і Іоанн місяця січня у тридцять перший день, у царювання Диоклитіяна, у граді, що називався Канопос, на відстані дванадцятьох поприщ від Олександрії. Після їхньої страдницької кончини християни таємно взяли святі їхні тіла й поховали чесно. Багато літ минуло — виявилися мощі цілющими в той час, коли правовірні християни еллінів-кумирослужителів перемогли й почали всюди церкви будувати безборонно, а найбільше за царювання Теодосія Великого, який західного царя Максима зі всіма його силами переміг молитвами преподобних отців, що в єгипетських пустелях жили. До них же навмисно Теодосій-цар послав, молитов їхніх на допомогу собі потребуючи. З тих отців не зайвим є згадати одного, на ім’я Сенуфій, у чудах славного. Він у скиті перебував, про нього ж писав цар до Теофіла, олександрійського патріярха, аби послав його в Константинополь до нього, щоб його благословенням і молитвами озброїтися на супостатів. Теофіл-бо, царське бажання виконати бажаючи, сам пішов у скит до преподобного того отця Сенуфія просити, щоб ішов до Константинополя до царя Теодосія. Але той ніяк не хотів вийти з келії. Довгим прошенням і вмовлянням патріяршим втомившись, взяв хламиду свою і палицю, підніс їх у висоту, став до Сходу, звів очі до неба й сказав: “Господи, Боже сил, молюся до Тебе смиренно, дай хламиді цій і палиці цій ту силу, яку б дав мені своїм милосердям, коли б я пішов туди”. Коли так помолився, віддав хламиду і палицю патріярхові, кажучи: “Це замість мене до царя пошли і напиши до нього, щоб у час битви хламиду поклав на себе, палицю ж взяв у руки, — тоді може сміливо перед полком своїм іти проти супостатів — і побачить славу Божу”. Патріярх же послав те до царя і слова преподобного сповістив йому. Цар же прийняв те з вірою і за словами преподобного зробив — славну перемогу отримав на ворогів. Про неї ж згадуючи, поминаємо разом і преподобного Сенуфія. Олександрійці зробили пам’ятник цареві й на високому стовпі поставили: накидку чернечу на собі він мав і палицю в руках тримав. І щороку урочисто святкували день тої перемоги, дякуючи Богові. Тоді найбільше почали в Олександріїі й у всьому Єгипті будувати храми Божі, примножилося християнство. І коли Теофіл-патріярх захотів збудувати в Канопі прекрасну церкву в ім’я апостолів, у той час знайшли мощі цих святих чудотворців Кира і Іоанна. Було ж то вже після кончини Теодосія, за царювання сина його Аркадія. Про перенесення тих мощей написано в житії святого Кирила, патріярха олесандрійського, так. Поблизу Канопа, десь за два поприща, є місце, що називається Манутин (раніше було село). Там були давні капища й житла бісівські, і страшне було те місце, бо багато там жило нечистих духів. Коли ще був живий Теофіл-патріярх, хотів очистити місце те від бісів, зробити його святим місцем для славослів’я Божого. Але він мав багато перепон, і кончина смертна зближалася — не міг наміру свого здійснити. Святий же Кирило, наступник престолу Теофілового, почав про те дбати і молився до Бога старанно, аби подав йому згори допомогу і силу на здолання і прогнання з місця того нечистих духів. Явився ж йому у видінні ангел Господній, наказуючи, аби чесні мощі святих мучеників Кира та Іоанна переніс на місце, що Манутин називається. І втече звідти бісівська сила. І незабаром зробив те святий Кирило — переніс у Манутин мощі святих, збудував там церкву в ім’я їхнє — і зразу прогналися звідти нечисті духи, і було те місце джерелом зцілень, що з мученичих мощей подавалися. Доти із житія святого Кирила. Варто згадати тут коротко і чуда деякі від тих святих.

У дні святішого Євлогія, патріярха Олександрійського, син градоначальника Юліяна, на ім’я Амоній, мав навколо шиї своєї якісь боляки, що зсередини тіла росли, — лікарі називають їх скрофулами, чи струмами. Вони день за днем росли й надувалися — дуже шию обтяжили й загрожували смертю. Кликали багато досвідчених лікарів, але нічого не виходило. Печальні тому були батько з сином. Батько залишив тих лікарів, прийшов до святих чудотворців Кира та Іоанна і молився при чесних їхніх мощах зі сльозами, аби подали синові його зцілення. Ті ж явилися Амонієві уві сні, веліли хлопцеві, що багатством і славою хизувався, відкласти спершу гординю свою і на знак смирення винести сміття з храму їхнього. Тоді зробити пластир із воску та хліба й обгорнути ним всю шию і гортань. І коли те було зроблено, — зразу зникли рани, і прийняв Амоній зцілення молитвами святих безкорисливих лікарів. Але той же Амоній через якийсь час забув слова святих, вознісся гординею — і знову захворів иншою хворобою, яка йому була покаранням за непослух. Була ж то хвороба утроби його вельми важка, через неї живіт його їжі і пиття зовсім не міг прийняти, і все, що в уста вкладалося, зразу назад поверталося. Знову прийшов до відомих лікарів своїх, святих страстотерпців Кира і Іоанна, зі слізною молитвою. Вони ж явилися йому у видінні, спершу картали його за гординю, тоді звеліли відкласти коштовний одяг, й одягнутися у веретище, і взяти відра, і носити холодну воду для недужих та убогих братів, щоб напувати їх. І коли те Амоній без ліні зробив, — знову явилися йому святі і звеліли, аби взяв єлею з лямпади їхньої, також і віск із запалених при їхньому ковчезі свічок, зробив пластир і приклав до свого живота. Зробивши те, Амоній став здоровий.

Теодор-олександрієць довгий час був на два ока незрячий, прийшов, ведений в Манутин до церкви і цілющих мощей святих страстотерпців, і молився щиро за просвітлення сліпоти своєї. Явилися йому святі у видінні й казали іти помитися до джерела поблизу церкви. Він пішов, вмився і, коли обрусцем обтер лице своє, зразу прозрів. І бачив на обрусці, як більма відпали з очей його, наче луска. Повернувся радісно до церкви, показуючи всім на обрусці сліпоту свою, що відпала. Инший муж, на ім’я Калос, відповідно до свого імени, у богоугодному житті гарний, випадково впав з драбини, поламав собі гомілку ноги на багато частин і хворий був дуже. І кликав багатьох лікарів, і ніякої допомоги від них отримати не міг. Прийшов тому із безсумнівною вірою до цих безкорисливих лікарів Кира і Іоанна.

Ісидор із Маюму мав всередині хворобу легень, що гнили, перетворювалися у кров і флегму, і випльовував те з кров’ю. Ніяким лікуванням чоловік той не міг вилікуватися. Прийшов до цілющих мощей святих цих страстотерпців, і явилися вони йому не в сонному видінні, а наяву. І дали йому з’їсти дольку цитрини. її приймаючи, не знав, від кого приймає, думав, що вони від людей, які на поклоніння до чесних мученицьких мощей приходять. Коли з’їв дане йому, зразу шлунок його хотів вертати — і вийшов якийсь черв великий, що легені його їв. А святі безкорисливі лікарі невидимі стали. Він же з того часу здоровим став, віддав вдячність Богові та Божим угодникам.

Мина, начальник Філопона-града, трясовицею сильною охоплений був. Ще й до того затвердження шлунку додалося, заніміли природні проходи. І які ліки давали в уста йому лікарі — все те вертав безуспішно, вони лише більше роздували живіт його, не можучи пройти. І страждав так муж той два тижні, терплячи лютий біль, і вже втратив надію на лікарів. Згадав же святих безкорисливих лікарів Кира і Іоанна, звелів віднести себе з ліжком у Манутин до цілющих їхніх мощей. Біля них молився зі сльозами, і, коли заснув, явилися святі і дали йому з’їсти одну смокву. Збудившись зі сну, знайшов смокву на ліжку біля себе. Взявши її, з’їв — і зразу звільнилися проходи живота його, і став здоровий.

Другий Мина був раніше, як давній той Асаїл, легкий і бистрий, ногами своїми, як сарна, скакав по полі. Він захворів на ноги, що ані ступити не міг і лежав на ліжку довгий час: набрякли дуже ноги його. Звелів тому нести себе з ліжком до святих чудотворців Кира і Іоанна. І коли з лямпад, які при чесних мощах їхніх горіли, помастив свої ноги, зразу став здоровим. І ходив добре зціленими ногами, дякуючи Богові і святим його.

Жінка одна, на ім’я Теодора, п’ючи воду, випадково випила малу жабку. Не знала, що випила, та ж у животі її почала рости. Спершу, поки мала була, малий біль всередні терпіла, коли ж велика жаба та виросла, великий біль примножила, що не мала жінка та спокою і відради ані вдень, ані вночі від лютого того болю. Кричала гірко, по землі качалася, і ніхто не міг допомогти їй ані зрозуміти, що то за хвороба. І багато хто вважав, що мучив її біс. Привели її до цих святих цілителів Кира та Іоанна. Вони ж явилися їй вночі, веліли перед прийняттям їжі випити води досить. Коли жінка те зробила, зразу шлунок її на блювання влаштувався — і вернула жабу велику. І стала здорова. Усі ж, те бачивши, дивувалися, славили Бога й угодників Його.

Після Теодори, жінки, чоловік один, Теодор, прийшов до святих: мав всередині отруту, яку дали йому таємно погані люди. І хворий був дуже, не міг допомоги від лікарів отримати. Коли молився зі сльозами за здоров’я своє, явилися йому святі у видінні, наказуючи, аби з’їв тварину одну, яка сколопендра грецькою називається. Він же, з видіння отямившись, загородився знаменням хреста, думав, що то бісівська примара. І знову до святих молився, здоров’я просячи. Наступної ночі знову явилися святі, те саме наказуючи, але він не йняв віри, бо та тварина отрути сповнена, а не зцілення. Було ж і втретє йому явлення, але і так не послухав, думав, що то ворожа химера. Четвертої ночі явилися йому святі не як уві сні, а як наяву, співчуваючи важкій хворобі його і кажучи: “Чому не віриш словам нашим? Рано вставши, іди до джерела нашого і, що там знайдеш їстівне, з’їж, — і буде тобі дієвий лік”. Тоді Теодор повірив, що видіння правдиве. Пішов до джерела, коли день світав, і знайшов там малий огірок. Взявши його, почав їсти солодко. Коли решту огірка хотів до рота покласти, побачив на ньому останню частину тваринки, що сколопендра називається. Уже-бо її цілу в огірку тому з’їв. Злякався дуже, кинув на землю решту ту, а сам почав блювати, і вернув з огірком і твариною тою всю отруту, яка раніше була. І став здоровий цілком, і повернувся до церкви з вдячністю, чесним мощам цілителів своїх поклонився.

Із Вавилону єгипетського прийшла в Манутин до святих чудотворців жінка, на ім’я Марія, мала із собою сина восьмилітнього. Йому дією бісівською витягнувся з рота язик і висів довжиною до п’ят, величиною не в міру людського язика, але дивний мав якийсь вигляд: грубий, чорний, смердючий, і всім, хто бачив, жахливий: без упину слина чорна з нього текла. Той хлопець при гробі святих якось на землю впав, вдарився язиком до мармуру, що там був, — і зразу язик від бісівської тої наруги звільнився, влаштувався на своє місце, набув звичних розмірів — і здоровим став хлопець той.

Євгеній, чоловік з Єгипту, на водянку нездужав, усім тілом набряк і живіт мав сильно надутий. Принесли його до святих. Явився святий у видінні, торкнувся руками живота його і сказав: “Євгенію, встань і повертайся здоровий додому”. Євгеній же, збудившись, зразу звільнився від усього тягаря набряку — вийшов він природними проходами. І з тої години повне здоров’я отримав. Це трохи з багатьох чуд святих безсрібників Кира та Іоанна згадавши, славимо Христа Бога, що дав їм таку благодать, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.