Без категорії

Пам’ять святого Варвара, що був раніше розбійником

Місяця травня на 6-й день

Цей блаженний Варвар був раніше розбійником страшним у краях Луканських, багато крови людської проливав, і ніхто не міг його зловити ані протистояти йому, був-бо міцний тілом. Преблагий і чоловіколюбний Бог, не хотівши смерти грішника, але спасення для всіх бажаючи, як же колись Павла, так і цього зловив дивним своїм Провидінням. Якось-бо, коли сидів цей розбійник у печері і поглядав на купу золота, зібраного розбоєм, торкнулася серця його благодать Божа, що в покаяння грішника веде. Розчулився тому розбійник душею і, про Страшний Суд Божий згадавши, почав плакати, кажучи собі: “Горе мені, грішному, що я наробив, багато крови людської пролив і багатьох жінок плотським гріхом осквернив, чуже майно забирав і багато зла вчинив, нині ж або завтра померти маю, а те, що надбав, — кому буде?” І знову казав: “Знаю, що давнього розбійника прийняв Христос милосердям своїм, то й мене прийме, якщо покаюся. Тому жалію і милосердя Його шукаю”.

Так собі мовивши, встав, нічого не сказав друзям своїм, тільки меч свій взяв під одяг і, покинувши все, пішов серед ночі в село найближче, у ньому ж була церква. І прийшов у церкву під час утрені. Після утрені впав пресвітерові в ноги зі сльозами, кажучи: “Отче святий, не відкидай мене, грішника окаянного, що до твоєї святости прийшов, бо покаятися хочу у сподіяних злочинах”. Підняв його пресвітер із землі, привів до святого вівтаря і мовив: “Скажи, дитино, перед Богом те, що ти вчинив. Я ж, смиренний, буду слухати сповідь і покаяння твоє”. І сказав той, каючись: “Я, отче, Варвар — розбійник, про якого і ти, як же гадаю, чув. Сповнився ж багатьох гріхів, нечистоти тілесної, грабунку і вбивства. Убив-бо до триста душ, до того ж і двох пресвітерів мечем стратив, бо не хотіли мене до покаяння прийняти. Нині ж ти, отче, якщо знаєш, що прийме моє каяття Бог, обв’яжи мої рани Божими заповідями, як же хочеш. Якщо ж ні, то, цей меч мій узявши, звели мене ним убити”. Пресвітер же сказав йому: “Дитино, нема гріха, який би переміг Боже милосердя, лише не впадай у відчай, йди у дім мій і те, що тобі звелю, виконаєш на ділі”. Вийшов пресвітер з церкви, оглянувся і побачив Варвара, що на ліктях і колінах за ним ішов. І сказав до нього: “Що робиш, дитино?” Сказав Варвар: “Отче, відколи кинувся на землю перед Господом Богом моїм з гріхами своїми, не маю встати із землі, допоки не будуть прощені мені всі погані діла мої”. Сказав йому пресвітер: “Дитино, волею обіцяєш те Богові, тому збережи те — і прощено тобі буде все”. Коли увійшли в дім, знову сказав йому пресвітер: “Ось, дитино, діти мої, і раби, і худоба, і пси. З ким хочеш рівний бути, щоб з ними приймати їжу?” Сказав Варвар: “Я, отче, ані псам рівним себе не вважаю, проте, задля нужди тілесної, що їжі потребує, з ними мене вчини, аби куштував я їжу і на відкритому просторі перебував без даху всі дні і ночі”. Сказав йому пресвітер: “Зроби так, о дитино, як же говориш перед Богом. І уповай на велике Його милосердя”. І пробув так Варвар у пресвітера три роки, як худобина чотиринога, на ліктях і колінах повзаючи, не вставав із землі, недостойним себе вважаючи бути з людьми, але з чотириногими тваринами і з псами їв і з ними поза хатою вдень і вночі перебував. Після трьох літ сказав до нього пресвітер: “Уже, дитино, перестань з псами харчуватися, милосердиться-бо над тобою Господь”. І сказав Варвар: “Але ще з худобою хочу пастися”. І сказав до нього пресвітер: “Дитино, Бог бачить і цю обітницю твою, що зі свого смирення обіцяєш, бажаючи так за гріхи свої страждати”. І вийшов Варвар з худобою за село, за подобою чотириногої худоби ходив і зілля сире їв. Досягнув діброви, перебував у ній літ дванадцять, нагий тілом, ані шматини жодної на собі не мав, і було тіло його — як кора фінікова, сонцем опалюване, і тріскало від морозу, і почорніло як вугля. І став блаженний Варвар добровільним мучеником. Коли закінчувалося дванадцять років страждання його в пустелі, було йому одкровення Боже: сповіщено про прощення гріхів його і що має подвиг покаяння свого кров’ю закінчити мученицькою. Одного разу, коли ходив у діброві, наблизився до дороги, де купці стояли. Вони, думаючи, що звір якийсь прийшов (бо не бачили, що було у траві великій), взяли натягнені свої луки і, стріли наклавши, стрілили в нього і вдарили його трьома стрілами. Пішли подивитися — і побачили чоловіка, якого застрелили, і вжахнулися. Він же звелів їм нічого не боятися ані не сумувати, розповів все про себе і заповів їм, аби сповістили про кончину його пресвітерові села того. Те мовивши, віддав душу свою в руки Господні. Довідавшись про те від купців тих, вищезгаданий пресвітер прийшов туди і бачив тіло блаженного Варвара, що просвітилося, наче світло. І відспівав, як звично, мертвого, поховав його на тому самому місці, на якому був убитий. Після того почали від гробу його зцілюватися всі недуги. І через якийсь рік, коли зібралися люди з пресвітером, відкрили гріб і побачили тіло святого не лише нетлінними, але й миро цілюще з нього витікало. І, дивуючись, прославляли Бога і перенесли ті чесні святого Варвара мощі з великою честю у своє село і в церкві поклали. Дивувалися дивному чоловіколюбству і милосердю Христа, Бога нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.