Пам’ять святого священомученика Панкратiя, eпископа Тавроменiйського

Мiсяця липня у 9-ий день

Святий Панкратiй родом був з Антiохiї, народжений у той час, коли Господь наш Iсус Христос на землi явився i з людьми перебував, чуда творив у Єрусалимi i у всiх навколишнiх краях i градах. Чув про Його преславнi дiла батько Панкратiїв, в Антiохiї перебуваючи, пiшов з дружиною своєю i з юним сином Панкратiєм до Єрусалиму, щоб побачити Христа. I бачив, як Вiн учив людей i зцiлював вiд усiляких недуг, чуд i знамень багато робив, i повiрив, що Вiн – Син Божий. I познайомився з деякими зi святих апостолiв Христових, а найбiльше зi святим верховним апостолом Петром. I з того часу юнак Панкратiй знався зi святим Петром. Досить же днiв провiв батько Панкратiїв у Єрусалимi, баченням Христа i словами Його насолоджуючись, тодi повернувся зi своїми до Антiохiї. Пiсля добровiльного страждання, i смерти, i воскресення, i вознесення Христа, Спасителя нашого, коли деякi апостоли прийшли до Антiохiї перед Петром, батько Панкратiя охрестився з усiм домом своїм. I не через довгий час вiн i дружина його до Господа вiдiйшли. Панкратiй же весь спадок, що був йому по батьках, покинув, пiшов у гори Понтiйськi i, в якусь печеру увiйшовши, перебував один у постi й молитвах, себе слухаючи й з одним Богом єднаючись. Коли ж святий апостол Петро, з Єрусалиму вийшовши, проходив краї, несучи благовiстя Христове, зустрiв вiн у Понтi Панкратiя i, упiзнавши його, взяв iз собою i прийшов до Антiохiї. Звiдти пiшов у Киликiйську землю, маючи собi послiдовника Панкратiя, i зустрiв там святого апостола Павла. Тi обидва апостоли, Петро i Павло, порадилися мiж собою, поставили єпископами Крискентiя в Галатiю, Маркiяна в Сиракузи, а Панкратiя в Тавроменiю, град Сицилiйський. Хотiвши досягти мiсця, куди був посланий, блаженний Панкратiй увiйшов на корабель, що плив до Сицилiйського краю

Було ж два керiвники корабля: Ликаонiд i Ромил. З ними плив, клав перед ними Боже Слово, розповiдаючи про Царство Боже i про таїнства нашого спасення. I дав їм повiрити у Христа, й охрестив їх святим хрещенням. Коли доплили до Тавроменiйського града, зразу збентежилися бiси, що були в iдолах, i почали кумири падати й розбиватися, не терплячи Панкратiєвого приходу. Були ж там найповажнiшi серед еллiнських кумирiв боги: Фалкон, Лiсон i Скамадрон, – їхнiй нечистий храм стояв на високому горбi над морем. Коли до нього наблизився святий Панкратiй, зразу храм той перед лицем святого розколовся i, зi всiма iдолами зрушившись, впав у море. I було збентеження велике серед людей, i прибiг туди начальник града того, на iм’я Бонiфатiй, i, святого Панкратiя бачивши й учення його почувши, повiрив у Христа й охрестився. Старання ж велике до прослави iмени Христового доклавши, збудував церкву за тридцять днiв. I служив у нiй архиєрей Божий, навчаючи i хрестячи людей, що до нього збиралися i приносили своїх недужих. Утверджував-бо святий вiру, яку проповiдував, знаменнями i чудами, вiд усiляких хвороб зцiлюючи i бiсiв проганяючи. Примножувалося число вiрних щодня, i вже цiлий град той був охрещений, i слава Христова розходилася по всiй тiй землi. Збунтував диявол одного нечестивого ката Аквилина, що був ворожим до iмени Христового i християн. Вiн зiбрав силу велику, пiшов на град Тавроменiйський, хотiвши його зруйнувати i всiх у ньому християн повбивати. Злякалися ж вельми громадяни, але втiшав їх святитель Божий, повiдомляючи, що цiлком вiд ворогiв не постраждають. I коли вороги до града наблизилися, вийшов супроти них духовний воїн святий Панкратiй iз клиром своїм, несучи зброю непереможну – чесний хрест Христовий i святi двi iкони: Христа Спасителя нашого i Пречистої Його Богоматерi. I зразу страх великий напав на супротивних, i пiтьма якась найшла на них, збентежилися вiд сили Божої, i потьмарилися уми їхнi, i почали один одного сiкти й убивати. А iншi самi себе мечами своїми простромлювали. Тодi, ледве отямившись, коли забралася вiд них пiтьма i мряка, побачили, що самi себе убивають. I пiзнали на собi кару Божу за вороже повстання на град христи янський. I тi, що вiд самовбивчої тої ратi зосталися живi, вiдкинувши свою зброю, прийшли до нездоланного хороборого воїна Христового – Панкратiя святого i до чесних нiг його припали, прощення просячи i благаючи, що хочуть стати християнами. I була подвiйна громадянам радiсть: i що визволилися вiд страшної загрози супостатiв, i що їхнi вороги стали їхнiми друзями у святiй вiрi. I вiдтодi ще бiльше слiв святого слухали у всьому, i все, що вiн їм наказував, чинили, i так не лише той град, а й iншi мiста того краю вiрою святою просвiтили.

Пас же святитель Панкратiй новоохрещене стадо Христове лiт доволi. Дехто з еллiнiв, що зосталися, затвердiлi серцями у своєму блудi, набралися злости i, з князем своїм Артагатом таємно порадившись i зручного вичекавши часу, напали на служителя Божого, коли нiхто не знав, i камiнням побили його. Так святий Панкратiй, Христовий самовидець, апостольський посланець, подвигом добрим подвизався, шлях свiй мученицьки закiнчив i зi святими апостолами став перед Христом, Господом своїм, щоб споглядати Його лицем до лиця на безконечнi вiки.