Без категорії

Пам’ять святого отця нашого Андрія, архієпископа Критського

Мiсяця липня на 4-й день

Андрiй святий народився в Дамаску вiд батькiв християнських добродiйних. Нiмий же був сiм рокiв, та коли з батьками своїми причастився в церквi Божественних Таїнств Тiла i Крови Христових – зразу у Святому Причастi розв’язалася нiмота язика його i почав говорити. Справжнiй-бо пiд виглядом хлiба i вина був Христос, Син Божий, з  уст цього нiмуючого юнака здiйснив собi хвалу, показав, наскiльки велика в Пречистих Таїнствах сила. Прийняв же блаженний Андрiй вiд святого Причастя здатнiсть говорити, вiддали його на вивчення божественних книг. У чотирнадцятирiчному вiцi привели його до святого града Єрусалиму на службу Боговi. Його ж святiший патрiярх Єрусалимський прийняв, до клирикiв зарахував i за якийсь час поставив нотарем його, як розумного. Вiн же настiльки добродiйне провадив життя, у цнотi, повстримностi й покорi, що й сам патрiярх тому дивувався. I був Боговi угодний i всiм любий.

Досить рокiв минуло, зiбрався в Царгородi шостий Вселенський собор святих Отцiв, за царювання Константина Бородатого, на злочестиву єресь єдиновольних. Про ту єресь бiльше написано в житiї преподобного Максима Iсповiдника. На той собор посланий був вiд святiшого патрiярха Єрусалимського Теодора, який був у той час, цей  блаженний Андрiй, що мав тодi архидияконський чин, бо самому патрiярховi неможливо було йти до Царгорода на собор, оскiльки Єрусалим був уже пiд володiнням агарян.

На тому соборi блаженний Андрiй став вiдомим святим отцям i самому царевi через благодать Святого Духа, якою був сповнений. Видно їм було в ньому не лише книжну премудрiсть i в православних догмах Церкви святої вмiння, а й святiсть богоугодного життя. Проти єретикiв добрим воїном Iсуса Христа вiн виявився i багато соборовi святих отцiв допомагав, мiцно воюючи за благочестя. Коли розiйшовся собор, повернувся Андрiй святий до Єрусалиму й перебував у звичних своїх богоугодних трудах, маючи i про сирiт доручену йому вiд патрiярха турботу, i подорожнiх прогодування, i хворим служiння. У тому всьому був дуже дбайливий i старанний, наче самому Христовi служив. Пiсля цього, за царювання Юстинiяна, що був iмени того другий, постав лений був архиєпископом Криту i був свiтлом свiту, що осяває Церкву Христову богонатхненим ученням i прикладом життя свого, всiляких чеснот сповненого. Страшний же був для єретикiв як непереможний подвижник, його ж i бiси боялися, прогнанi були вiд нього.

Не лише ж невидимi, а й видимi вороги вiд молитви його утiкали. Напали-бо сарацини кораблями на Критський острiв i силою добивалися до града, що Друмеос називався, у якому ж християни з пастирем своїм святим Андрiєм замкнулися. Нiчого не досягли вороги i з соромом утекли, не зброєю гнанi, але сильнiшими вiд усiлякої зброї молитвами святителя, якi зi сльозами до Бога проливав i ними, як стрiлами, ворогiв зранив, – багато-бо могли його молитви. Ними ж i дощ у час бездощiв’я i посухи навiв, i напоїв критську землю, i зробив її щедрою на плоди.

Написав же святитель Христовий i слiв багато богонатхнених, i великий канон, що в четвер п’ятого тижня Великого посту спiвається, та iншi канони, i прикрасив Церкву спiвом, i Пречисту Дiву Богородицю багатьма похвалами вшанував. Пiшов же до Царгорода задля якихось церковних потреб, i був там багатьом на користь, вiд бачення його лиця i медото чивих слiв кожен насолоджувався i виправлявся. Через те сходилися до нього тi, що шукали оновлення душам своїм. Коли мав повертатися з Царгорода, провидiв кончину свою i розповiв любим своїм у Христi друзям, що не має Криту побачити. I попрощався з ними останнiм цiлуванням, сiв на корабель i вирушив у дорогу. Коли ж доплив до острова Мителина, розхворiвся i на мiсцi одному, що називається Єрис, святу свою душу передав у руки Божi. Добре випас довiрене йому словесних овець стадо i вчинений був до лику святих єрархiв, що стоять перед престолом Отця, i Сина, i Святого Духа, єдиного у Тройцi Бога, Йому ж слава навiки.