Пам’ять святих мучеників Флора та Лавра

Місяця серпня на 18-ий день

Святі мученики Флор і Лавр братами буди по крові й по духу, у Христа-бо єдинодушно повірили і Йому догоджали добрими дідами. Були ж умілістю каменярі при учителях — святих мужах Проклі та Максимі, від яких же не дише майстерності, а й богоугодного життя у християнській вірі навчилися. Спершу учителів їхніх за Христа убили, тоді й вони, після учителів своїх, [час якийсь минув] стали спадкоємцями мученицького вінця, постраждавши від іллірицького ігемона Ликіона. їхні ж страждання почалося з такої причини. Один князь іншого краю просив іллірицького ігемона послати йому досвідчених будівничих, аби спорудити прекрасний камінний храм їхнім еллінським богам. А тому що найвправніші буди в тому ділі ці святі Флор і Лавр, послав їх ігемон до того князя. І будували за його ведінням храм, а гроші, які заробляли, роздавали убогим і навчали їх святої віри в Христа, самі ж перебували в пості, і молитвах, і трудах. Уночі молилися, удень же роботу свою виконували, трохи їжі приймаючи, голодних жебраків годуючи досить. І не лише тих жебраків, а й одного еллінського жерця зі сином його привели до Христової віри.

Одного дня, коли вони тесали камінь, син жерця, юнак, прийшовши, став поблизу й дивився. І раптом від тесаного каменя відскочив уламок, влучив в око юнакові й вибив його. Той закричав — прибіг його батько, жрець ідольський, і, побачивши закривавлене лице синове й око, що вискочило, роздер ризи свої з жалю, і почав докоряти святим, і бити їх поривався. Але стримали його інші, що там були, сказавши, що робітники не винні, а сам юнак свою біду спричинив, бо наблизився, коли вони тесали, стояв і дивився необережно.

Святі ж угодники Божі Флор і Лавр, втішаючи жерця, обіцяли швидко зцілити око синові його і зробити, щоб воно бачило, як і раніше. І взяли юнака на ніч до хатини своєї, і почали його вчити пізнання єдиного істинного Бога, Ісуса Христа, і казали йому: «Якщо почнеш вірити всім серцем у Бога, якого ми проповідуємо, то скоро око твоє буде здоровим». І сказав юнак: «Якщо око моє таким буде, як було спочатку, повірю й поклонюся Богові вашому. Бо й справді, у того Бога більше вірити годиться, що зцілює хворих і просвітлює сліпих, аніж у тих богів, які не лише хворих не зцілюють, а й здорових хворими роблять». І розповідав святим юнак той річ таку. «Є, — казав, — серед наших жерців один жрець, на ім’я Єрма. Коли його перед кількома роками хотіли поставити жерцем, привели до кумира Дієвого, щоб руку кумирову покласти на голову Єрмину (такий-бо є чин поставлення на жерця: руку ідолову, що рухалася в суглобі, при плечах зроблену, срібним вужем інші жерці зверху рухали й підносили на голову того, що висвячувався). І коли ту руку над головою Єрми підносили, випадково вирвався вуж срібний із рук тих, що тримали, і впала рука на голову Єрми, обдерла кігтями ціле лице його аж до кости, і зуби його аж донині здалеку видно, і ні один бог йому не помагає, але ще гірше йому стає». Коли розповідав це юнак той, встали святі Флор і Лавр і почали зі сльозами молитися до Бога за зцілення й просвітлення не лише тілесного ока, але й душевних очей того юнака. Після достатньої молитви, коли хресним знаменням знаменували хворе його око, — зразу воно стало ціле й зовсім здорове і добре бачило, як же й раніше. Повірив тому в Христа не лише зцілений юнак, а й батько його, жрець ідольський, було ж ім’я йому Мемертин. І став він зі служителя бісівського рабом Господа нашого Ісуса Христа із сином своїм разом. Після цього за кілька днів святі робітники Флор і Лавр, маючи помічника в роботі — ангела Божого, закінчили храм, який будували, і не ідолам на житло його поставили, але освятили його на славу пресвятого імені Ісуса Христа. Поставили в ньому чесний хрест на схід, зібрали убогу братію до трьох сотень і влаштували нічну відправу, славословлячи Христа Бога. І зійшло згори невимовне світло небесної слави, і наповнило сяйвом дивним храм той. Після закінчення всенічного славословлення пішли всі до хатини, що була поблизу, де стояли приготовані кумири для нового храму. І, зачепивши поясами своїми за шиї тих кумирів, волочили їх по землі, б’ючи та розбиваючи, — і розбили їх на малі шматочки. Про те все довідавшись, князь схопив святих Флора і Лавра і всіх, що з ними, серед них же був і Мемертин із сином. Усіх, що були зі святими, засудив на спалення, а самих святих Флора та Лавра побив жорстоко й відіслав зв’язаних до їхнього ігемона іллірицького Ликіона. Той же, допитавши про них і побачивши, що непохитні в християнській вірі, вкинув їх у глибоку криницю й землею засипав. Через багато років знайдено було їхні святі мощі, які виточували зцілення на всілякі хвороби, і до Царгорода принесено було чесно на славу Христа Бога нашого.