Преподобний Роман Солодкоспівець

Місяця жовтня на 1-й день

Святий Роман із Сирії родом, у Ємесинському місті вихований. З молодості Богові пригоджати почав, живучи в дівстві та цнотливості. Спершу у церкві Виритській пономарем був, тоді в Константинаград прийшов у літа царя Анастасія і пробував у церкві Пресвятої Владичиці нашої Богородиці, що в Кирах, в чеснотливому житті вправлявся у пості та молитвах, трудячи тіло своє численними подвигами та всеношним стоянням. Ходив-бо із вечора у Влахерну і продовж цілої ночі стояв на молитві і знову у Кири повертався. Тоді і в Софійській церкві поставлений був на пономарське служіння. Не знаючи ж писання книжного, премудрий був добрими справами, ними ж перевищував премудрих книжників, і більший у нього був розум, що шукав Бога, аніж у тих, котрі шукають премудрості віку цього. Був-бо ніби один із тих, про яких вістить апостол: “Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити премудрих”. Любив-бо його патріарх Євтимій через його чеснотливе життя і, бачачи труди його в церкві, що з усім щиросердям припадає до послушання свого, через те дав йому рівний поділ із кліриками. Нарікали клірики на патріарха, кажучи: “Невігласа справжнього рівним нам учинив ти!” Ненавиділи отож Романа й капості йому чинили.

Якось у навечір’я празника Різдва Христового прийшов цар у церкву, і Романа, який розставляв світильники у храмі, взяли клірики й потягли на амвон, кажучи: “Ти рівної частки із нами є сподоблений, отож, зійшовши на амвон, рівно заспівай, як і ми, богохвальну пісню!” Це чинили на оганьблення його, заздрістю охоплені, знаючи, що не відає писання і не зможе того вчинити. Роман же, таке ганення від кліриків прийнявши при царі й усьому народі, що був у церкві, засоромився вельми і заплакав. Після відпусту вийшли всі із церкви, він же повергся перед образом Пресвятої Богородиці, гірко ридаючи й молячись. Довго плакав та молився, тоді встав і пішов у дім свій і не прийняв їжі від печалі, а заснув трохи. І тут явилася йому уві сні Пресвята Владичиця Богородиця, яка всім скорботним є втіха, тримаючи в руці малий книжний збиток, і рече тихим голосом Романові: “Розтули вуста!” Коли ж він розтулив вуста свої, вклала збиток Владичиця, кажучи: “З’їж оце!” Роман же з’їв і проковтнув хартію, тоді пробудивсь і нікого не побачив: невидима-бо стала та, що йому явилася. Наповнилося ж його серце невимовної насолоди та втіхи духовної і, розмірковуючи про бачене, відчув у розумі своєму розуміння книжне, розкрила-бо йому Діва Богородиця, як колись Син її, розум апостолів, щоб розуміли Писання, і наповнилося його серце премудрості великої і почав зі сльозами віддавати подяку навчительці своїй, що в малому часі врозумила його більше, аніж хтось через довгі літа учився розуміти.

Настав-бо час усеношного співання, рушив у церкву, радіючи й веселячись од благодаті, даної йому від благодатної Дівиці. Коли ж настав час співання кондака, вийшов святий Роман на амвон — був-бо звичай на амвоні кондака співати одному клірикові — і заспівав солодким голосом власного кондака, якого він в умі своєму склав, мовлячи:

Діва сьогодні пребагатого родить, І земля вертеп неприступному приносить, — та інше.

Усі, це бачачи та чуючи, здивувалися і з насолодою спів той вислухали, вбираючи силу співаних слів. Після відспівання запитав патріарх, звідкіля у нього ця премудрість? Він же не змовчав про Богородичну силу, а оповів її благодать, прославляючи небесну навчительку, що врозумила його. Посоромилися клірики, що скривдили його, і, покаявшись, припали до ніг Романових, просячи прощення. Патріарх же поставив його тоді дияконом, і текла від уст його, ніби ріка, премудрість, а ті, що йому докучали щодо простоти й невігластва, потім од нього навчалися. Сотворив-бо множність кондаків празникам Господнім, та Богородичним, та нарочитим святим, що було кондаків його тисячі й більше. І від усіх пошанований і люблений був вельми. Прожив час життя свого боговогодно й праведно і преставився у вічні поселення, і тепер із ликами ангельськими пісню трисвяту співає Богові навіки. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання