Без категорії

Пам’ять преподобного Романа, творця кондаків

Місяця жовтня на 1-ий день

Святий Роман із Сирії родом, у Ємесинському місті вихований. З молодості Богові пригоджати почав, живучи в дівстві та цнотливості. Спершу у церкві Виритській пономарем був, тоді в Константинаград прийшов у літа царя Анастасія і пробував у церкві Пресвятої Владичиці нашої Богородиці, що в Кирах, в чеснотливому житті вправлявся у пості та молитвах, трудячи тіло своє численними подвигами та всеношним стоянням. Ходив-бо із вечора у Влахерну і продовж цілої ночі стояв на молитві і знову у Кири повертався. Тоді і в Софійській церкві поставлений був на пономарське служіння. Не знаючи ж писання книжного, премудрий був добрими справами, ними ж перевищував премудрих книжників, і більший у нього був розум, що шукав Бога, аніж у тих, котрі шукають премудрості віку цього. Був-бо ніби один із тих, про яких вістить апостол: “Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити премудрих”[29]. Любив-бо його патріарх Євтимій через його чеснотливе життя і, бачачи труди його в церкві, що з усім щиросердям припадає до послушання свого, через те дав йому рівний поділ із кліриками. Нарікали клірики на патріарха, кажучи: “Невігласа справжнього рівним нам учинив ти!” Ненавиділи отож Романа й капості йому чинили.

Якось у навечір’я празника Різдва Христового прийшов цар у церкву, і Романа, який розставляв світильники у храмі, взяли клірики й потягли на амвон, кажучи: “Ти рівної частки із нами є сподоблений, отож, зійшовши на амвон, рівно заспівай, як і ми, богохвальну пісню!” Це чинили на оганьблення його, заздрістю охоплені, знаючи, що не відає писання і не зможе того вчинити. Роман же, таке ганення від кліриків прийнявши при царі й усьому народі, що був у церкві, засоромився вельми і заплакав. Після відпусту вийшли всі із церкви, він же повергся перед образом Пресвятої Богородиці, гірко ридаючи й молячись. Довго плакав та молився, тоді встав і пішов у дім свій і не прийняв їжі від печалі, а заснув трохи. І тут явилася йому уві сні Пресвята Владичиця Богородиця, яка всім скорботним є втіха, тримаючи в руці малий книжний збиток, і рече тихим голосом Романові: “Розтули вуста!” Коли ж він розтулив вуста свої, вклала збиток Владичиця[30], кажучи: “З’їж оце!” Роман же з’їв і проковтнув хартію, тоді пробудивсь і нікого не побачив: невидима-бо стала та, що йому явилася. Наповнилося ж його серце невимовної насолоди та втіхи духовної і, розмірковуючи про бачене, відчув у розумі своєму розуміння книжне, розкрила-бо йому Діва Богородиця, як колись Син її, розум апостолів, щоб розуміли Писання[31], і наповнилося його серце премудрості великої і почав зі сльозами віддавати подяку навчительці своїй, що в малому часі врозумила його більше, аніж хтось через довгі літа учився розуміти.

Настав-бо час усеношного співання, рушив у церкву, радіючи й веселячись од благодаті, даної йому від благодатної Дівиці. Коли ж настав час співання кондака, вийшов святий Роман на амвон — був-бо звичай на амвоні кондака співати одному клірикові — і заспівав солодким голосом власного кондака, якого він в умі своєму склав, мовлячи:

Діва сьогодні пребагатого родить, І земля вертеп неприступному приносить, — та інше.

Усі, це бачачи та чуючи, здивувалися і з насолодою спів той вислухали, вбираючи силу співаних слів. Після відспівання запитав патріарх, звідкіля у нього ця премудрість? Він же не змовчав про Богородичну силу, а оповів її благодать, прославляючи небесну навчительку, що врозумила його. Посоромилися клірики, що скривдили його, і, покаявшись, припали до ніг Романових, просячи прощення. Патріарх же поставив його тоді дияконом, і текла від уст його, ніби ріка, премудрість, а ті, що йому докучали щодо простоти й невігластва, потім од нього навчалися. Сотворив-бо множність кондаків празникам Господнім, та Богородичним, та нарочитим святим, що було кондаків його тисячі й більше. І від усіх пошанований і люблений був вельми. Прожив час життя свого боговогодно й праведно і преставився у вічні поселення, і тепер із ликами ангельськими пісню трисвяту співає Богові навіки. Амінь.

У той день преподобного мученика Михаила, ігумена обителі Зовійської, в царство Константина та Ірини від агарян схопленого і за Христа убитого, і з ним преподобномучеників тридцять і шести, що від меча померли.

І святого мученика Домнина, що постраждав у Солуні від Максиміяна, йому відсічено було за Христа ноги, сім днів валявся перед містом, не ївши, і так, дякуючи Богові, помер.

У той-таки день пам’ять преподобного отця нашого Сави Вишерського, що був від Тверської землі, з міста Кашина, доброродний. Від юності ж Христа полюбив, був іноком і за чеснотливе життя своє хвалений був від родичів та вельмож тієї землі. Він же, уникаючи слави людської, вийшов, як Авраам, із землі своєї і від роду свого і прийшов у Великий Новгород, як один із жебраків та чужинців, щоб ніхто його не впізнав. Тоді, Богом настановлений, прийшов над Вишеру-ріку і там колибу збудував, молячись перед образом Пресвятої Богородиці. Трапилося ж деяким людям із міста бачити, як стояв на молитві і від комарів не видно було лиця його, і почудувались на його терпіння, і почали хвалити його, як істинного чоловіка Божого. Святий же побачив, що пізнаний став, пішов звідти й поселився біля ріки, що звалася Сосниця, і там подвиги чинив. Дізнався про нього преосвященний архієпископ Іван, прийшов до нього й бесідував із ним. І відтоді потрібне йому присилав, іменуючи його великим. По тому повернувся блаженний Сава від Сосниці знову до ріки Вишери, де провадив суворе життя преподобний. Зібралася до нього братія, і обитель влаштувалася із церквою Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа. Прожив же блаженний літа достатні й Богу добре вгодив, і братію немало повчив щодо користі душевної, та й душу свою мирно Господу віддав.


[29] Перше послання апостола Павла до коринтян
1:1 Павло, волею Божою покликаний за апостола Ісуса Христа, і брат Состен,
1:2 Божій Церкві, що в Коринті, посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, зо всіма, що на всякому місті прикликають Ім'я Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого,
1:3 благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!
1:4 Я завжди дякую моєму Богові за вас, через Божу благодать, що була вам дана в Христі Ісусі,
1:5 бо ви всім збагатилися в Ньому, словом усяким і всяким знанням,
1:6 бо свідоцтво Христове між вами утвердилось,
1:7 так що не маєте недостачі в жаднім дарі благодаті ви, що очікуєте з'явлення Господа нашого Ісуса Христа.
1:8 Він вас утвердить до кінця неповинними бути дня Господа нашого Ісуса Христа!
1:9 Вірний Бог, що ви через Нього покликані до спільноти Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого.
1:10 Тож благаю вас, браття, Ім'ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній!
1:11 Бо стало відомо мені про вас, мої браття, від Хлоїних, що між вами суперечки.
1:12 А кажу я про те, що з вас кожен говорить: я ж Павлів, а я Аполлосів, а я Кифин, а я Христів.
1:13 Чи ж Христос поділився? Чи ж Павло був розп'ятий за вас? Чи в Павлове ім'я ви христились?
1:14 Дякую Богові, що я ані одного з вас не христив, окрім Кріспа та Гая,
1:15 щоб ніхто не сказав, ніби я охристив був у ймення своє.
1:16 Охристив же був я й дім Степанів; більш не знаю, чи христив кого іншого я.
1:17 Бо Христос не послав мене, щоб христити, а звіщати Євангелію, і то не в мудрості слова, щоб безсилим не став хрест Христа.
1:18 Бож слово про хреста тим, що гинуть, то глупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа!
1:19 Бо написано: Я погублю мудрість премудрих, а розум розумних відкину!
1:20 Де мудрий? Де книжник? Де дослідувач віку цього? Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту?
1:21 Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді.
1:22 Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости,
1:23 а ми проповідуємо Христа розп'ятого, для юдеїв згіршення, а для греків безумство,
1:24 а для самих покликаних юдеїв та греків Христа, Божу силу та Божую мудрість!
1:25 Бо Боже й немудре розумніше воно від людей, а Боже немічне сильніше воно від людей!
1:26 Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні.
1:27 Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне,
1:28 і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити,
1:29 так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло.
1:30 А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, праведністю ж, і освяченням, і відкупленням,
1:31 щоб було, як написано: Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом!
1Кор. 1
, [27].

[30] “Богородиця звиток книжний уклала у вуста Романові й мудрим його учинила”.

[31] Євангеліє від Луки
24:1 А дня першого в тижні прийшли вони рано вранці до гробу, несучи наготовані пахощі,
24:2 та й застали, що камінь від гробу відвалений був.
24:3 А ввійшовши, вони не знайшли тіла Господа Ісуса.
24:4 І сталось, як безрадні були вони в цім, ось два мужі в одежах блискучих з'явились при них.
24:5 А коли налякались вони й посхиляли обличчя додолу, ті сказали до них: Чого ви шукаєте Живого між мертвими?
24:6 Нема Його тут, бо воскрес! Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебував в Галілеї.
24:7 Він казав: Сину Людському треба бути виданому до рук грішних людей, і розп'ятому бути, і воскреснути третього дня.
24:8 І згадали вони ті слова Його!
24:9 А вернувшись від гробу, про все те сповістили Одинадцятьох та всіх інших.
24:10 То були: Марія Магдалина, і Іванна, і Марія, мати Яковова, і інші з ними, і вони розповіли апостолам це.
24:11 Та слова їхні здалися їм вигадкою, і не повірено їм.
24:12 Петро ж устав та до гробу побіг, і, нахилившися, бачить лежать самі тільки покривала... І вернувсь він до себе, і дивувався, що сталось...
24:13 І ото, двоє з них того ж дня йшли в село, на ім'я Еммаус, що від Єрусалиму лежало на стадій із шістдесят.
24:14 І розмовляли вони між собою про все те, що сталося.
24:15 І ото, як вони розмовляли, і розпитували один одного, підійшов Сам Ісус, і пішов разом із ними.
24:16 Очі ж їхні були стримані, щоб Його не пізнали.
24:17 І спитався Він їх: Що за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте, і чого ви сумні?
24:18 І озвався один, йому ймення Клеопа, та й промовив до Нього: Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що сталося в нім цими днями?
24:19 І спитався Він їх: Що таке? А вони розповіли Йому: Про Ісуса Назарянина, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом.
24:20 Як первосвященики й наша старшина Його віддали на суд смертний, і Його розп'яли...
24:21 А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося...
24:22 А дехто з наших жінок, що рано були коло гробу, нас здивували:
24:23 вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з'явлення Анголів, які кажуть, що живий Він...
24:24 І пішли дехто з наших до гробу, і знайшли так, як казали й жінки; та Його не побачили...
24:25 Тоді Він сказав їм: О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки!
24:26 Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу?
24:27 І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясняв їм зо всього Писання, що про Нього було.
24:28 І наблизились вони до села, куди йшли. А Він удавав, ніби хоче йти далі.
24:29 А вони не пускали Його й намовляли: Зостанься з нами, бо вже вечоріє, і кінчається день. І Він увійшов, щоб із ними побути.
24:30 І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав...
24:31 Тоді очі відкрилися їм, і пізнали Його. Але Він став для них невидимий...
24:32 І говорили вони один одному: Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?...
24:33 І зараз устали вони, і повернулись до Єрусалиму, і знайшли там у зборі Одинадцятьох, і тих, що з ними були,
24:34 які розповідали, що Господь дійсно воскрес, і з'явився був Симонові.
24:35 А вони розповіли, що сталось було на дорозі, і як пізнали Його в ламанні хліба.
24:36 І, як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними, і промовив до них: Мир вам!
24:37 А вони налякалися та перестрашились, і думали, що бачать духа.
24:38 Він же промовив до них: Чого ви стривожились? І пощо ті думки до сердець ваших входять?
24:39 Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю.
24:40 І, промовивши це, показав Він їм руки та ноги.
24:41 І, як ще не йняли вони віри з радощів та дивувались, Він сказав їм: Чи не маєте тут чогось їсти?
24:42 Вони ж подали Йому кусника риби печеної та стільника медового.
24:43 І, взявши, Він їв перед ними.
24:44 І промовив до них: Це слова, що казав Я до вас, коли був іще з вами: Потрібно, щоб виконалось усе, що про Мене в Законі Мойсеєвім, та в Пророків, і в Псалмах написане.
24:45 Тоді розум розкрив їм, щоб вони розуміли Писання.
24:46 І сказав Він до них: Так написано є, і так потрібно було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих дня третього,
24:47 і щоб у Ймення Його проповідувалось покаяння, і прощення гріхів між народів усіх, від Єрусалиму почавши.
24:48 А ви свідки того.
24:49 І ось Я посилаю на вас обітницю Мого Отця; а ви позостаньтеся в місті, аж поки зодягнетесь силою з висоти.
24:50 І Він вивів за місто їх аж до Віфанії; і, знявши руки Свої, поблагословив їх.
24:51 І сталось, як Він благословляв їх, то зачав відступати від них, і на небо возноситись.
24:52 А вони поклонились Йому, і повернулись до Єрусалиму з великою радістю.
24:53 І постійно вони перебували в храмі, переславляючи й хвалячи Бога. Амінь.
Лк. 24
, [45].