Преподобний Яків сповідник, єпископ Катанський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 24-й день

Лев Вірменин, злочестивий цар грецький, відновив іконоборну єресь, прокляту Сьомим Вселенським Собором святих отців, і багатьох за благочесне шанування ікон святих замучив. Тоді і цей преподобний Яків Сповідник страждав. Про нього ж відомості і свідчення маємо від преподобного Феодора Студита, бо був Яків блаженний з лику братів його. Коли преподобного Феодора за святі ікони вигнано й учнів його багатьох на муки взято, забрали й цього блаженного Якова і мучили в різний спосіб. Коли ж убитий був злочестивий Вірменин, відпустили з ув’язнення Якова святого, так само як й інших сповідників Христових. І в монастир свій Студійський, що в Царгороді, ледь живий увійшовши, через небагато днів спочив, і чесно похований був. Про його ж упокоєння Іпатій блаженний, який тримав начальство ігуменське замість святого Феодора, отця свого, сповістив листом Феодорові преподобному, який із вигнання вже повертався і в Крискентовій обителі затримався. Преподобний Феодор написав до нього так: “Не без сердечного болю, о дитино, прийняв вістку від тебе про успіння Якова, сповідника Христового, улюбленого брата нашого, і не без духовної радості. Переживаємо, як за сином – за таким же сином, що його я, через багато гріхів своїх, і сином називати недостойний. Радіємо в надії на життя вічне, від Господа йому приготоване. Радіємо не лише ми – він же нам, як частина свята, окрасою є надзвичайною, – але й ціла радіє в ньому Церква. Що ж? Який він муж був, думаєш? Чи не сповідник? Не мученик? Не святий? Від перших років у трудах стриманого життя служив законно; відповідальний і смиренний; проти порухів духа мужньо подвизався; неушкодженим пильнуючи тіло від [злих] бажань; від них же його стримуючи, поневолював плоть духові; без приправ їв; допоки ще здоровим був, стільки мало сну приймав, що дивувалися ті, які те бачили. У богомисленні ж любив вправлятися довго, скільки міг, часу на те віддавав, і заглиблювався в богомисленні аж до піднесення помислу. Коли приходив до себе, до божественної звідти любові збуджувався. Хай не думає ніхто, що неправду говорю, аби догодити слухачам, — свідок мені Бог і начальник святого Іоанн, який мені про нього розповідав те, чого я сам часом не знав. Усе ж те було просто наче якийсь образ навчання посту: в сповідництві стільки і так багато? На взірець для ангелів і людей. О міцне і дороге серце! Увійшов у подвиг як воїн Божий небоязливий: звідусюди катівські слуги ранами покраяли шкіру його, плечі, груди зранили, кров пролили, плоть роздробили та, на землю кинувши, залишили. Голосу нетерплячого жодного не видав, але виконував мучеництво Богові досконале за Христа, Сина Божого і Бога нашого, бо за святу Його ікону страждати — означає за Нього самого муки терпіти. Хай почують кроткі і возвеселяться, хай утішаться мучениколюбці і возликують, хай посоромиться диявол і хай розсиплеться іконоборців полчище. Бо вони не лише його одного (Якова святого), а й багатьох із наших і з не наших (більше ж із наших, бо всі єдиним тілом ми є в Христі Іісусі, який є Главою всіх) так само мучили, убивали, голодом морили й інше, тому подібне, сповідникам Христовим чинили зло. Цей же [Яків святий], від нестерпних ран у всіх частинах тіла паралізований, тіло, найлютішим болем охоплене, лікарській віддав опіці і, наче щодня помираючи, життя своє до кончини вів із вдячністю і смиренням. Пишеш, що упокоєння своє провістив — то було через страдницький його подвиг. Додав же ти, що на похованні його велике було зібрання людей, і зі знаменитих, світлішого роду людей — то Божим було знаком, бо до людини, не знатної за плоттю (але не за духом), не зійшлося б таке зібрання, якби не знак Божий. Він-бо на небеса відійшов і приєднався до своїх спільників у стражданні — і примножився лик сповідників і мучеників святих, через що радість на небі і веселість духу Якова, його ж молитвами спасемося, браття. Відповідну до трудів своїх прийняв винагороду — блаженні ж і воістину благочестиві, що зійшлися на чесне його поховання, справді мучениколюбці, їх же частка нехай буде з тим, кого вони вшанували.

Щодо чесних його мощів, якщо на те воля Божа, влаштую, як і писав я з канону. Вітайте один одного поцілунком святим, усім-бо братам належить це прочитати. Вітає вас архієпископ [Никифор-патріарх], і протопресвітер, й економ, й інші брати. Господь же нехай буде з вами. Амінь”. Ось послання святого Феодора Студита, а з нього очевидним є життя і страждання цього преподобного сповідника Христового Якова, його ж молитвами нехай сподобить нас Господь участі святих навіки. Амінь.