Без категорії

Пам’ять преподобного отця нашого Христофора

Місяця серпня на 30-ий день

Про цього преподобного Христофора Іоанн і Софроній, які написали книгу Лимонар, кажуть так: «Коли ми були в Олександрії, прийшли до авви Теодула, який був у святій Софії, що у Фарані, і розповідав нам старець, кажучи: «Я в чернецтво постригся в киновії преподобного отця нашого Феодосія, що у пустелі святого Христового града Єрусалима, і зустрів там старця великого, на ймення Христофор, римлянина родом. Одного дня поклонився йому, кажучи: «Сотвори любов, отче, розкажи мені про діла твої від юності». Багато разів просив я його про те. Зрозумів старець, що задля корнети питаю його, почав розповідати мені це: «Коли я відрікся від світу, дитино, мав велику гаряч і сердечність до чернечого подвигу. Удень виконував служіння, пізнього вечора йшов у печеру, де раніше преподобний Феодосій й інші святі отці звикли були молитися. Входячи до печери, робив сто поклонів і на кожній сходинці кидав себе перед Богом, усіх сходинок було вісімнадцять. И, увійшовши до печери, перебував у ній, молячись, доки не вдаряли в било на утреню. І тоді виходив я з печери до церкви. Прожив я літ одинадцять, не змінюючи цього правила, з великим постом і стриманням помислів, трудився тілом у наказаних мені службах й терпів усіляку нестачу в добровільній убогості. Однієї ночі, коли йшов до печери, здійснив, за звичаєм, на сходах коліносхиляння і, зійшовши на останню сходинку, підвівся. Раптом був я в піднесенні й бачив цілу печеру, наповнену свічками, з них же одні світилися, а інші — ні. Ще ж і двох чоловіків світлоподібних бачив, що ходили у білих ризах й поправляли свічки. І спитав їх: «Нащо тут ставите свічки ці й не даєте мені увійти й помолитися?» Вони ж відповідали мені: «Ці свічки — отців, що трудяться Богові». І спитав я знову: «Чого одні світяться, а інші — не світяться?» Вони ж сказали: «Ті, що добре служать Господові, запалили свої свічки, ліниві ж не запалили». І знову я мовив до них: «Будьте люб’язні, сповістіть мені, чи моя свічка горить, чи ні?» Вони ж відповіли: «Трудися та молися, запалимо її». Я ж мовив: «Завжди молюся й нічого іншого до цього часу не робив». Після цих слів прийшов до тями, і нікого більше не бачив, і сказав я собі: «Христофоре, більших трудів потрібно тобі, щоб запалити свою свічку». І зранку вийшов я з монастиря свого й пішов на Синайську гору, нічого не несучи з собою, лише одяг, у якому був. Перебував я на горі Синайській у багатьох трудах і подвигах п’ятдесят років. Прийшов до мене голос, кажучи: «Христофоре, іди в монастир свій, де спершу ти добре трудився, аби там спочити з отцями твоїми». Преподобний Христофор, про себе розповівши, мало після того прожив і передав душу свою святу в руки Божі.

Також той самий авва Теодул про того ж отця Христофора розповідав нам (Іоанн і Софроній кажуть), що в інший час, перед переставленням своїм, Христофор преподобний розповідав таке: «Одного дня вийшов я, — каже, —з монастиря мого до святого града Єрусалиму поклонитися животворному хрестові Господньому й поцілувати його. І коли був я там, і поклонився, і вже виходив, бачив одного брата, що стояв у воротах церковного подвір’я ані входячи, ані виходячи. Бачив же я двох воронів, що, не лякаючись, літали поблизу лиця його, крилами своїми на лице його махали й не давали йому увійти, і розумів я, що ті ворони — то демони. І спитав того, що стояв: «Скажи мені, брате, чого стоїш у воротах і не входиш?» Він же відповів мені: «Пробач мені, отче, помислами одержимий я. Говорить мені один помисел: «Іди й поклонися Чесному Хрестові, поцілуй його». Другий же помисел каже: «Ні, але йди спершу й закінчи діло своє, і в інший час прийдеш і поклонишся». Я ж почув це, — говорить Христофор святий, — взяв його за руку і ввів до церкви — і зразу вийшли з нього ті ворони. Я зробив так, що він поклонився Чесному Хрестові, і відпустив іти з миром». Розповів мені це Христофор (каже Теодул), тому що бачив, що я багато діл монастирських виконую, про молитву ж не дбаю, аби я знав, що належить наперед шанувати духовне й після того робити тілесне богослужіння». Це почувши, блаженні отці Іоанн і Софроній написали на користь тим, що читають і слухають, на славу ж Христа, Бога нашого.