Без категорії

Пам’ять преподобного отця нашого Трифона, патріарха Царгородського

Місяця квітня на 19-й день

Цар грецький Роман, тесть царя Константина Багрянородного, маючи молодшого сина на ім’я Теофілакт, який у духовний чин був з пелюшок обітований, хотів (коли помер Стефан Патріарх) зробити його патріархом Царгорода. Але тому що малим був хлопцем, шістнадцять років лише мав, і не міг, за правилами церковними, на такий зійти ступінь, вибрали до часу Трифона Монаха, аби пильнував і правив патріаршеством, допоки царевий син Теофілакт дійде літ, відповідних для прийняття святительства. І свячений був Трифон Монах, по ступенях возводили його на святительство, і прийняв правління патріаршества муж, справді достойний такого сану, у чеснотах досконалий, непорочний життям. Тримав же патріаршество мало — трохи більше трьох років, а позбавлений був таким чином.

Коли Теофілакт двадцятий рік мав, наполягав цар Роман, щоб уступив Трифон патріарше місце синові його. Але блаженний Трифон не хотів молодому й недосвідченому юнакові уступити такий сан, що потребує мужа, досконалого літами і розумом, який божественні книги добре знав би й міг церковним стерном керувати, як же годиться. І сумував цар Роман, не знаючи, що робити, бо жодної провини не міг знайти на Трифона, через яку можна було б позбавити його престолу. Преподобний Трифон святий був життям, з юности спрямований на добрі справи, і жодної в ньому не було вади. Теофан же, єпископ Кесарійський, приязний цареві, підступний був, сказав до царя: «На мене це діло поклади, о царю, і я за бажанням вашим царським легко влаштую». Цар же зрадів словам Теофановим і просив його, аби потурбувався про те, як знає. Теофан же пішов до святішого патріарха Трифона, говорив з ним по-доброму, наче вірний і приязний йому. Говорив же лукаво так: «Владико, великий є підступ царевий супроти тебе, багато з однодумцями на тебе замислює, і причини всі шукають, з якої б тебе з престолу скинути, ще ж і з великим трудом про це турбуються, проте нічого не досягнуть, на невинного-бо провини шукають. Одне лише знаходять: розповідають, що невчений і писати зовсім не вмієш, і через те не достойний патріаршого престолу. І треба якось їх у тому осоромити, й уста загородити, щоб замовкли. Якщо-бо послухаєш мене, зроби так. Перед усім собором на чистій карті ім’я своє і честь патріаршу напиши, і пошли те цареві, хай осоромляться ті, що оббріхують тебе, наче не вмієш писати, і замовкнуть брехливі уста». Блаженний же Трифон незлобливий був, не пізнав підступу Теофанового і вважав раду його доброю. Коли ж був собор, сказав патріарх до всіх: «Ті, що хочуть мене несправедливо з престолу скинути, о божественні співслужителі, марно трудяться, шукаючи на мене провин якихось вигаданих, покладаюся-бо на Бога мого, що нічого такого на мене не знайдуть, якщо й багато потрудяться, через що могли б відчужити мене від повіреного мені Богом Престолу. Останній на мене склали наклеп, неправдиво кажучи, що я невчений і писати зовсім не вмію. Ось-бо перед лицем усіх вас пишу ці письмена, щоб переконати святотатців і наклепників, хай сповняться сорому і перестануть мене оббріхувати». Те мовивши, блаженний взяв чистий папір і для всіх, хто дивився, написав: «Трифон, милістю Божою архиєпископ Константинополя, нового Риму патріарх вселенський». Те написавши, послав до царя руками Ротодронія. Цар же, хартію ту взявши, за радою вищезгаданого Теофана, єпископа Кесарійського, звелів иншою рукою на тій же хартії дописати так: «Я, Трифон, відступаю місце патріарше не через иншу причину, але тільки через те, що розумію себе недостойним такого сану». Коли так дописали, звелів цар хартію ту читати перед князями, і боярами, і перед усіма чинами. І послав однодумців своїх, вивів святішого патріарха Трифона з патріаршого дому насилу, сина ж свого Теофілакта на патріаршество іменувати звелів. І був розбрат великий у Церкві, багато хто з духовного чину Трифона трималися, Теофілакта не хотіли. А блаженний Трифон неповинне те вигнання терпеливо поніс, пішов у монастир свій на попереднє перебування, прожив два роки і п’ять місяців і переставився до Господа. Чесне ж його тіло перенесли в престольну велику церкву і, як істинного патріарха, з патріархами поклали. Тоді мир був Церкві: після переставлення-бо святого Трифона всі погодилися з патріаршеством Теофілакта і до спільноти його приєдналися. Святого ж Трифона пам’ять поминанням вшанували, славлячи Бога.

У той самий день пам’ять преподобного отця нашого Никифора, ігумена монастиря, що Каавада називається. Про нього ж у Пролозі.

Знайшли помилку