Без категорії

Пам’ять преподобного отця нашого Михаїла Ісповідника, єпископа Синадського

Місяця травня на 23-й день

Цей святий Михаїл, як же сподобився імени ангельського — називався як найголовніший ангел небесних сил, — так і життя ангельське мав, дівственною чистотою й иншими добрими ділами досконале. З материнських-бо рук поклався на Бога і виявився Йому служителем найкращим, з юности чернече прийняв життя, разом зі святим Теофілактом Никомидійським, у дні святішого патріярха Тарасія, від нього ж і послані були обидва в монастир, при гирлі Євксінського Понта створений. Там, чернечий подвиг проходячи, багато в чеснотах досягли і до Бога в молитвах своїх здобули сміливість. Якось-бо в час жнив спека велика докучала і від безводдя спрагою великою знемагали. Помолилися до Бога — і посудина мідна суха воду виточувати почала на потребу: чинить-бо Господь волю тих, що бояться Його, і молитов їхніх слухає. І було це чудо подібне на те давнє, коли в пустелі спраглому Ізраїлю Бог вивів воду з каменя, і на друге, коли помирав від спраги Самсон і з сухої кістки ослячої виточив живої води джерело.

За таке добродійне життя преподобних отців, яке, наче зоряне сяйво, засвітилося, святіший патріярх Тарасій вирішив удостоїти їх високого архиєрейського сану: блаженного Теофілакта поставив митрополитом у Никомидії, а цього святого Михаїла, на єпископа висвятивши, у Синад послав. І пасли добре Христове стадо словом і прикладом життя свого. Тоді святіший Тарасій із життя цього відійшов, а після нього Никифор прийняв престол Константинопольської церкви, і знову піднялася буря іконоборної єресі, яка вже була проклята Сьомим Вселенським святих Отців собором. Злочестивий-бо цар Лев Вірменин заразився тою єрессю, підняв гоніння на Христову Церкву, ікони святі ідолами називаючи і викидаючи, а тих, що поклонялися їм, мучив і страчував всіляко. Вигнав же святішого патріярха Никифора й инших православних архиєреїв із престолів їхніх, а замість них однодумних собі єретиків возвів. І було видно мерзоту запустіння на місцях святих. Тоді Михаїл святий виявив себе як знаменитий ісповідник православної віри, викривач єретичного злочестя. Маючи силу і мудрість від благодаті Духа Святого, всіляке богопротивних пащекування вгамував і єретичні уста, відкриті на ображання божественних зображень, замкнув.

Звіройменний же цар Лев, не терплячи вільного його язика, що сміливо єретичний блуд викривав, поставив святителя Христового перед судом неправедним на допит. Той же, не боячись погроз, не слабнучи розумом, безстрашним голосом взивав: “Шаную святу ікону Спасителя мого Ісуса Христа і Пречистої Діви, Матері Його, й инших святих і поклоняюся їм, на твої ж накази не зважаю і маю їх за ніщо!” Лев же, осоромлений, звірячої люті сповнився, на вигнання ісповідника Христового осудив. Багато і гіркої скорботи, і кривд святий перетерпів, гнаний з місця на місце, доки просторів небесних не досягнув і спокою вічного не отримав. Так, добре свій шлях закінчивши, подвійним вінцем прикрасився і приєднався до архиєреїв як архиєрей, до мучеників як мученик у славі Христа, Бога нашого.