Без категорії

Пам’ять преподобного отця нашого Іоанна, учня святого Григорія Декаполіта

Місяця квітня на 18-й день

Декаполітський край двоякий колись був. Перший — поблизу Галилеї в Палестині, його згадує святий євангелист Матей: “Після нього, — каже, — ішло багато людей з Галилеї і Декаполя». Другий же — пізніший, малий якийсь край в землі Ісаврійській так названий був — Декаполь. І з того другого, ісаврійського, Декаполя був преподобний Григорій — учитель цього преподобного Йоана, якого ж нині пам’ять. Зненавидівши світ цей з юности і Христа полюбивши, Іоанн святий пішов до вищезгаданого учителя свого Григорія Декаполіта і від нього в чернечий чин був пострижений, і перебував з ним, подвизаючись і у всьому Богові догоджаючи. І такого досягнув смирення й послуху і до всякого доброго діла старання, що й сам учитель його, святий Григорій, радів за нього і славив Бога. Коли ж злочестивий цар Лев Вірменин єресь іконоборну обновив і гоніння підняв на Церкву Христову, Йоан цей преподобний при учителеві своєму Григорію святому у Візантію прийшов, разом зі святим Йосифом Піснеписцем. І, минаючи град, укріплював правовірних, аби стояли в благочесному ісповіданні непохитно. Тоді йосиф до Риму відісланий був, його ж не досягнув: потрапив у руки єретиків і на Криті затриманий був в ув’язненні. А преподобний Григорій Декаполіт, після того як був відісланий Іосиф, переставився. Йоан же преподобний у Візантії залишився, у звичних йому подвизався трудах, не лише про своє, але й про инших дбав спасення. І через декілька років, коли блаженного Іосифа з пут звільнили і він до Візантії повернувся, преподобний цей Іоанн відійшов до Господа, аби прийняти відплату за труди свої. І похований був руками Йосифа при гробі Григорія, батька свого, тоді й на инше місце був перенесений, про що в житії святого Йосифа Піснеписця написано так: «Коли увійшов, — каже, — у град Йосиф, не знайшов серед живих любого отця свого Григорія Декаполіта: вже-бо до Господа відійшов. Лише бачив учня його — Іоанна блаженного, і плакав багато за отцем Григорієм, що не сподобився знову бачити його живим, і перебував при гробі його з отцем Йоаном. Але невдовзі і Йоан до Господа відійшов, і поховав його Йосиф поблизу Григорія святого. Тоді Йосиф преподобний на инше переселився місце, недалеко від церкви святого Іоанна Златоустого, де збудував церкву в ім’я святителя Христового Миколая і переніс туди мощі обох отців — Григорія та Іоанна.

У Пролозі і в Місяцесловах написано, наче цей преподобний Іоанн, учень святого Григорія Декаполіта, після переставлення учителя свого відійшов у святі місця (до Єрусалиму), у Лаврі святого Харитона подвизався і спочив у Господі. Але те належить більше завтрашньому преподобному Іоаннові — старої Лаври, тобто Харитонової, у ній же колись, як ще у своїй цілості квітувала, подвизався той святий Іоанн. Після нього ж багато років пізніше жив цей нинішній Іоанн преподобний, у царство Лева Вірменина-іконоборця, коли не було вже Лаври Харитонової в Палестині, — її зруйнували цілком агаряни за царювання Константина та Ірини, які багато років перед Левом Вірменином правили. Про зруйнування те згадуємо у 20-ий день місяця березня, у стражданні преподобних отців, в обителі преподобного Сави вбитих, де ж написано, що в той час і преславну святого Харитона обитель зруйновано зовсім, і вже ніколи вона не відновилася, а цілком занепала. Звідси ж зрозуміло, що цей, нинішній, преподобний Іоанн, який пізніше жив, міг у тій зовсім зруйнованій і занепалій Харитоновій обителі перебувати і в ній спочити смертно. До того ж написано в житії преподобного Іосифа Піснеписця, наче він поховав руками своїми у Візантії святого того, якого нині вшановуємо, Іоанна й на инше місце переніс, недалеко звідти.