Без категорії

Пам’ять преподобних отців наших Каріона Монаха і Захарії, сина його

Місяця грудня в 5-й день

Був один муж в Єгипті на ім’я Каріон, він мав двох дітей, їх же залишив жоні своїй, пішов у Скит і став монахом. За якийсь час, коли був голод в Єгипті, жінка його, потерпаючи від скрути, пішла до Скиту, несучи дітей зі собою. Було ж одне хлопцем на ім’я Захарія, а друге дівчиною. І сіла під деревом на березі біля джерела: звичай був у Скиті такий, що коли прийде якась жінка говорити що з монахом, то здалеку через ріку нехай бесідують одне з одним. І та-бо жінка через ріку каже до Каріона: “Ось ти монахом є, голод же нині великий, і хто прогодує дітей твоїх?” Говорить Каріон до жінки: “Візьми ти собі дівчину і йди, мені ж хлопець нехай буде”. І прийняв Каріон Захарія-хлопця, вигодував його у Скиті, всі знали, що то його син. Коли ж хлопець виріс, нарікали в монастирі через нього. Це чувши, Каріон каже Захарії: “Встань і йди звідси, бо відказують отці на мене через тебе” Говорить же Захарія: “Я син твій і як від тебе піду?” Встали-бо обидва, отець Каріон із сином, пішли у Тиваїду і, взявши келію, сиділи декілька днів. Але і там нарікання були через них. І знову прийшли в Скит, проте не перестали нарікати на нього брати. Тоді Захарія пішов у гниле озеро і занурився до ніздрів і, пробувши в ньому годину, був наче хворий, і ледве впізнав його батько. Коли ж до святого Причастя прийшов, відкрилося святому Ісидорові пресвітеру про Захарію, і каже до нього: “Дитино, в минулу неділю прийшов причаститися як людина, нині ж як ангел”.

Коли ж хотів Каріон переставитися до Бога, сказав до братів: “Багато трудів зробив, подвизаючися, більше сина мого Захарії, але не досягнув міри його через смирення його і мовчання”. І переставився старець. Після цього каже отець Мойсей до Захарії: “Скажи мені, що зробити, щоб спастися?” Чувши ж те, Захарія кинувся в ноги йому, говорячи: “Чи ти питаєш мене, отче?” Каже ж йому старець: “Повір мені, дитино Захаріє, що бачив Духа Святого, який зійшов на тебе, через те спитав тебе”. Тоді Захарія зняв кукуль із голови своєї, кинув до ніг і розтоптав його, кажучи: “Якщо не зітреться чоловік, не може бути монаха”. Коли ж хотів Захарія переставитися, спитав його Мойсей, говорячи: “Що бачиш, брате?” Він же відповів: “Чи не краще мовчати, отче?” Говорить Мойсей: “Так, дитино, мовчи”. У саму годину розлучення його, сидячи, авва Ісидор подивився на небо і каже: “Веселися, дитино моя, Захарію, бо відчинилися ворота Царства Небесного”. І тоді Захарія передав душу свою Богові, і похований був чесними отцями в Скиті.

У той самий день святого мученика Анастасія, що добровільно заради Христа на муки пішов. Дивись про нього у Пролозі.