Без категорії

Пам’ять іншого Дули, страстотерпця преподобного

Місяця червня на 15-й день

Блаженний раб Христовий Дула монахом був в одній кийовії Єгипетського краю. На вигляд смиренний і принижений, розумом же великий і чесний. Коли його принижували, злословили про нього, опльовували його, — він радів і веселився духом. Тих, що його принижували, не вважав винними і молився за них до Бога, аби не мав їм те за гріх. Складав провину на диявола, що той бентежить братів, і озброївся на нього Дула блаженний преміцно, терпінням, незлостивістю й молитвою перемагаючи його підступи. У такому терпінні перебував той подвижник двадцять років, маючи непохитну покору і смирення серця. Не знав більше диявол, як його скривдити, і вигадав таку хитрість, якою ж не лише Дулі преподобному напасть, а й усім братам печаль навів і безмовників збентежив. Одного брата, що без страху Божого перебував, намовив увійти по-злодійськи вночі до церкви і весь посуд святий украсти. І зробив те монах той, сховав украдене й замкнувся в келії своїй, наче нікуди не виходив. Коли ж надійшов час утрені, увійшов до церкви паламар запалити кадила і побачив, що украдено весь посуд церковний, і пішов розповів авві. Ударили, за звичаєм, в било — і зібралися всі брати до церкви на утреню. Коли відспівали утреню, авва і паламар сповістили братам, що украдено посуд, — і почали всі обурюватися. Трапилося ж у той час блаженному Дулі через якусь хворобу тілесну не прийти в собор на ранішнє правило. І сказали деякі брати: «Ніхто ж його не вкрав, окрім брата Дули, бо через те і в собор не прийшов. Якщо б не він тут крадіжку вчинив, то прийшов би швидше від усіх на полуношницю, як завжди звик приходити». І послали привести його на собор. Пішли ж посланці, побачили його, що, хоч і хворий, проте на молитві стоїть, і, взявши його, тягнули насилу. Він же питав їх, кажучи: «Що трапилося, брати? Чому насилу мене волочите, коли я хочу добровільно до отців святих?» Вони ж образами й безчесними словами дошкульно злословили, говорили: «Святотатче, не вартий життя, чи не досить тобі стільки літ бентежити нас? Нині ж і з душ наших насміхався». Він же сказав: «Простіть мені, брати, що согрішив». Привели його до авви і до собору отців, що зістарілися в постництві. І казали: «Оцей від початку бентежив нас і руйнував спільне життя наше». І почали один за одним наговорювати на нього. Один сказав: «Я бачив його, що потай їв зілля». Инший мовив: «Я бачив його, коли він крав хліб і за монастирем давав». Ще инший сказав: «Я бачив, що він добре вино потай пив». Також инші ще щось недобре на нього брехливо говорили. Те все чуючи, авва й отці з ним повірили наклепам. І питали Дули невинного, чи правда те, що про нього кажуть. А найбільше про крадіжку допитували його, де подів церковний посуд, який украв. Він же спочатку виправдовувався, кажучи, що в нічому з того не винний, — тоді, бачивши, що не ймуть йому віри, мовчав, лише: «Простіть мені, отці святі, грішний я» — казав. Звелів тому авва скинути з нього чернечий образ й у світський одяг одягнути, кажучи: «Такі діла не є монашого образу». Скинули з Дули блаженного чернечий чин. Плакав він гірко і, поглянувши на небо, скликнув голосно: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, задля Твого імени святого одягнувся в образ цей, нині ж за гріхи мої скинули його з мене». Авва ж звелів закувати його й передати економові. Економ же, оголивши тіло його, жилами худоб’ячими бив сильно, допитуючи, чи правда, що казали на нього щодо крадіжки. Він же, хоч і зі сльозами, проте в невинності своїй усміхався, кажучи: «Простіть, согрішив». Економ, бачачи, що він усміхається і таке каже, більше на нього розсердився. Вкинув його до темниці і ноги забив у кайдани. Написав послання до князя градського, сповіщаючи про крадіж і про брата Дулу, і послав скоро. Князь же лист прочитав і зразу прислав слуг злих, аби привести Дулу, наче злодія. І взяли слуги раба Божого, посадили на неосідлану худобину, залізо важке на шию йому наклали і волочили через град з наругою. Коли ж привели на суд, спитав князь: «Звідки ти, як називаєшся, чому був монахом, як украв церковний посуд і де подів?» Страстотерпець Дула нічого не відповідав князеві, лише «согрішив, простіть». Розгнівався князь, звелів, оголеного, розтягнути на землі. Били його немилостиво довго, він з усміхненим лицем говорив до князя: «Бий мене, бий, срібло моє чистішим зробиш». Князь же сказав до нього: «Безумче, я зроблю тобі срібло, чистіше від снігу, на тілі твоєму і на ребрах твоїх». І звелів розжарене вугілля підсипати під живіт його й оцет, із сіллю змішаний, лити на рани його. Ті, що стояли поблизу, дивувалися такому його терпінню і казали йому: «Де ти поклав священний посуд? Скажи, і відпустять тебе». Він же відповідав: «Не маю срібла ані жодного посуду». Тоді князь полегшив йому муки і звелів відвести до темниці.

Наступного дня послав князь до лаври, наказуючи, аби привели до нього начальника спільноти з монахами. Зібравшись разом, пішли. І сказав до них князь: «Багато різних і важких мук наклав я вашому так званому злодієві, але нічого злого в ньому не знайшов». І сказали йому монахи: «Пане княже, окрім злодійства, ще й иншого багато поганого вчинив цей окаянний. І дотепер терпіли йому Бога ради, чекаючи, аби відвернувся від зла, він же в гірше прийшов». І спитав у них князь: «Що маю йому зробити?» Сказали монахи: «Вчини так, як закони велять». Мовив князь: «Закон міста велить святотатцю відтяти руки». Монахи ж сказали: «Хай постраждає за законом і прийме кару за ділами своїми». Князь же звелів привести страстотерпця на середину і випробовував його перед усіма, кажучи: «Окаянче озлоблений, скажи нам правду про злодійство, щодо якого на тебе свідчать, і звільнишся від смерти». І сказав невинний Дула: «Чи хочеш, княже, щоб я на себе сказав те, чого не робив? Не хочу брехати на себе, всіляка неправда від диявола». І знову мовив: «Про те, про що мене нині допитуєте, — нічого не знаю, аби я зробив». Бачив князь, що нічого не розповідає на себе. А монахи наполягали, щоб за законом суд прийняв. Присудив відтяти йому руки. І вели невинного старця Дулу на місце, де засуджені кару приймають. Тим часом монах той, що насправді вчинив зло, укравши освячений посуд, розчулився і сказав собі: «Нині чи згодом довідаються, що вкрав я. А якщо й утаїться тут моє діло, то в день праведного Суду Божого викриється, і що тоді зроблю, окаянний? Яку відповідь дам про це подвійне зло, що і посуд украв, і невинного брата на муки привів». Прийшов поспіхом до отця лаври й мовив: «Авво, пошли швидко в град до князя, хай не відтинають рук братові, аби він не помер від болю, бо знайшовся освячений посуд». І зразу послав авва до князя, і відпустили страстотерпця з цілими руками.

Коли ж його привели до лаври, відкрилася наяву його невинність — иншого діло те виявилося. І почали брати припадати до преподобного Дули, кажучи: «Прости, що согрішили перед тобою». Він же, плачучи, говорив: «Простіть мені, отці і брати, велику вам віддаю дяку, що через тимчасові болі, яких мені завдаєте, вічних мук уникну і великих благ милосердям Божим сподоблюся. Слухаючи те, що ви говорили на мене негідне й докірливе, радів духом, сподіваючись уникнути великого того сорому за гріхи мої, коли прийде Господь у славі своїй і відкриє таємне пітьми, і зробить явними рани серця. Більше ж нині радію з того, що постраждав невинно, знаю-бо, які приготував Бог блага для тих, що терплять задля Нього скорботу. Одна лише в мене печаль через вас: щоб не було те вам за гріх, вчинене мені від вас без правди. І прошу про те благоутробного Бога, аби подав вам прощення».

Після того преподобний Дула прожив три дні і відійшов до Господа, ніхто ж не знав про його відхід. Брат один, поставлений будити братів на опівнічну молитву, прийшов до келії преподобного і, постукавши, не почув відповіді. Постукав же вдруге і втретє, але відповіді не отримав. Пішов прикликав другого брата і, свічку принісши, відчинив двері. Увійшли всередину й побачили преподобного посеред келії, що тілом на колінах стояв, — був при поклонах, душа ж до Бога відійшла — у молитві і коліносхилянні передав дух свій Господові. Не посмівши торкнутися його, залишили так і пішли розповіли отцеві лаври, що брат Дула переставився. Після відправи утрені прийшов сам отець, побачив мертвого, звелів спорядити тіло його і принести до церкви на поховання. Коли споряджене було чесне тіло й до церкви принесене, вдарили в било, аби всі брати довідалися про братову кончину. Зійшлися всі й торкалися до тіла його чесного, як до мученицького. Захотів також авва послати в иншу лавру, аби й инший авва прийшов з братами, щоб поховати зі славою брата, який неповинно постраждав. Бачив авва, що тісно братам біля померлого, тому звелів тіло у святилище занести й замкнути, чекаючи, поки з другої лаври прийде авва з клиром і зберуться монахи обох лавр. Коли ж була десь година дев’ята і другий авва з братами прийшов, і всі зібралися, звелів відімкнути святилище й поставити тіло посеред собору, аби, дивлячись на нього, чесно, з відповідними співами його поховати. Коли підійшли, не знайшли тіла, лише сам одяг і сандалі. І всі дивувалися і жаху сповнилися. Після того отці обох лавр казали всім братам: «Чи бачите, брати, що може довготерпеливе страждання, покора, незлостивість і смирення. Ось нині брат наш не лише душею, а й тілом від нас пішов, ангельськими невидимими руками деінде перекладений, бо ми виявилися не достойними торкатися святого тіла його. Такої ж чести від Бога сподобився за двоготерпеливе своє страждання з покорою і незлостивістю у смиренні серця. Ми вважали його грішним і життя людського на землі недостойним — він же виявився святим і небесного життя з ангелами достойний. Ми-бо осоромлені — він же прославився. Ми нині принижені, він же вінчається у Христа Господа. Постараймося навчитися терпіння і смирення, покори й незлостивости, маючи як приклад цього довготерпеливого страждальця». Коли те говорили отці обох лавр, плакали всі брати плачем великим і встановили щорічно вшановувати пам’ять святого преподобного отця Дули-страстотерпця на користь душам своїм, на славу ж Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У Місяцеслові великоросійському, також і в Мінеї богослужбовій, і в Пролозі в цей день покладено пам’ять святого отця нашого Йони, митрополита Московського і всієї Росії. У наших же місячних книгах житіє його розміщене в 31-ий день березня, бо і блаженний Макарій, митрополит Московський, у своїй великій березневій Мінеї Четьї так поклав. Тому охочий там прочитає житіє святого Йони.

У Місяцеслові Києво-Печерському, Львівському й инших малоросійських у цей же день покладено перенесення мощей преподобного Теодора Сикеота. Житіє його дивися у 22-ий день квітня.

У той самий день святий благовірний князь сербський Лазар від ізмаїльтян убитий був у рік буття світу 6897-ий, від Різдва Христового 1389-ий.

У Місяцесловах малоросійських у цей день покладено пам’ять преподобного Єроніма. І у Великій Мінеї Четьї між святими розміщено таке: «У той самий день преподобний Єронім з миром заснув, про нього ж і вірші ці:

Єроніма Великого коли смерть у гріб вводить,
Великий жде його вінець і не мимо ходить».

У тій же Великій місяця червня Мінеї Четьї, яку зібрав блаженний Макарій, митрополит Московський, на кінці покладено Патерик святої гори Синайської, а в Патерику тому багато разів Єроніма між святими згадано й аввою названо. Ще ж і в Тріоді пісній у суботу сиропусну в каноні в пісні 9-ій, у вірші 2-му між святими Єроніма згадано так: «Федим божественний, Спиридон Богоносний, з Антипатром, Памвом, Паладієм і Ноном, Єронімом і Терманом всечесним, як богосвітильники, хай оспіваються».