Вересень,  Житія святих

Святий великомученик Фока, єпископ Синопійський

Місяця вересня на 22-й день

У місті Синопійському був чоловік Памфіл, що мав у подружжі Марію, вони й народили блаженного Фоку, що з малих літ наповнений був благодаттю Святого Духа, щоб бісів від людей проганяти йому і недуги сцілювати. Коли ж виріс у зрілого мужа, через чеснотливе своє життя вибраний був на єпископство міста того і, сидячи на престолі своєму, добре пас словесних овець словом та ділом, приклавши до подвига свого велику працю, і явлені були всім його добрі діла, за які прославляється Отець Небесний, бо навернув багатьох людей од облуди їхньої, відвернув еллінів од ідолопоклоніння і привів до пізнання єдиного Бога. Коли ж захотів Господь сподобити його вінця мученицького, звістив своєму рабу те своє бажання у видінні таким чином: голуб із висоти прилетів, маючи у дзьобі своєму вінка із квітів; його ж на голову блаженному поклавши, провістив людським голосом, кажучи: “Вже чаша твоя наповнилася, яку тобі належить випити”. Від цього видіння святий зрозумів, що мають бути йому за Христа муки. Ми ж із цього пізнаємо велике його добропригодження Богу, як сподобився ще в тілі з небес бути вінчаний. Так преблагий Бог праведних угодників своїх любить, славою та честю їх вінчає і покладає на головах їхніх вінці.

Був той Фока святий чистотою своєю душевною та тілесною — Жених небесний, із ним-бо небо з’єднатися хотіло, вінця на нього наклавши, але вінець той був прознаменуванням вінця ліпшого в світлиці Спасовій, яким вічно має бути вінчаний, аби веселитися на весіллі Агнця. Після преславного того знамення схоплений був на мучення у царство Троянове від князя Африкана, що довго принуджував святого, щоб приніс жертви ідолам, але він сам себе хотів принести в жертву Богу. І, коли не покорився і не віддав ділу рук людських тієї честі, яка єдиному Богові, що на херувимах сидить, подобає, тоді князь повелів до дерева прив’язати святого, терзати члени його, і було тіло його ранами дроблене й на частини розшарпане; як хижі птахи, голодні бувши, нападають на трупа, так терзали мучителі чисте тіло Христового страждальця. Але він перетерпів доблесно і чув голос із висоти, що укріплював його і так через укріплювача його Ісуса переміг муки, страждаючи ніби в чужому тілі, не жалів він плоті своєї за ісповідання Того, котрий душі своєї не пожалів, але за нас на хресті поклав її і, мов райську прохолоду, страждання за Христа Господа поклав, котрий за нас постраждав. Що ж бо вірному рабу Господньому не стерпіти заради божественної до Господа свого любові? Коли б з усього світу зібрано було на нього мучителів і всі муки, то він готовий був усі за улюбленого свого терпіти, кажучи з Давидом: “Готове серце моє, Боже, готове серце моє!” Тоді поклали його мучителі на сковороду, вогнем розпалену, але сковорода охолола, перемагає-бо духовний вогонь до Бога, розпаленого серця, силу вогню відчутого, і в усіх муках, скільки їх на нього нанести могли, переможцем виявився: воїнство-бо ангельське і світло Боже безмірне охрест нього з’являлося. І був у темницях світлом небесним просвічений, у вузах звеселений надією небесної свободи, у скорботах ангелами втішений, у ранах Ісусом укріплений. По багатьох же різних муках укинений був у розпечену лазню і там, помолившись, віддав дух свій у руки Божі і вінчався вінцем переможним у церкві тих, котрі торжествують. Тіло ж його святе вірними поховане було чесно і численні при гробі його чудеса здійснювалися.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь, глас 4:

И нра́вом прича́стник,/ и престо́лом наме́стник апо́столом быв,/ дея́ния обре́л еси́, Богодохнове́нне,/ в виде́ния восхо́д,/ сего́ ра́ди, сло́во и́стины исправля́я,/ и ве́ры ра́ди пострада́л еси́ да́же до кро́ве,/ священному́чениче Фо́ко,/ моли́ Христа́ Бо́га// спасти́ся душа́м на́шим.

Кондак , глас 6:

Я́ко архиере́й принося́, о́тче, же́ртвы,/ на коне́ц себе́ прине́сл еси́ же́ртву жи́ву,/ свиде́тельствовав зако́нно о Христе́ Бо́зе,/ от А́нгел укрепля́емый,/ и смерть изволя́я,/ сый с вопию́щими тебе́:// прииди́, Фо́ко, с на́ми, и никто́же на ны.

Тропaрь, глaсъ д7:

И# нрaвwмъ причaстникъ, и3 прест0лwмъ намёстникъ ґпcлwмъ бhвъ, дэsніе њбрёлъ є3си2, бGодохновeнне, въ видBніz восх0дъ: сегw2 рaди сл0во и4стины и3справлsz, и3 вёры рaди пострадaлъ є3си2 дaже до кр0ве, сщ7енномч7ниче фHко, моли2 хrтA бGа, сп7сти1сz душaмъ нaшымъ.

Кондaкъ, глaсъ ѕ7:   

Ћкw ґрхіерeй приносS, џтче, жє1ртвы, на конeцъ себE принeслъ є3си2 жeртву живyю, свидётельствовавъ зак0ннw њ хrтЁ бз7э, t ѓгGлъ ўкрэплsемь, и3 смeрть и3зволsz, сhй съ вопію1щими тебЁ: пріиди2 фHко съ нaми, и3 никт0же на ны2.

 

Ще в розробці