Cобор святих отців наших, вселенських великих трьох єрархів і учителів Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого

Місяця січня на 30-й день

За царювання благовірного і христолюбного царя Олексія Комнина, що після царя Никифора Ватаніота державу царську прийняв, була через цих трьох святителів суперечка велика у Константинограді між найбільш ученими любомудрами. Одні вищим вважали Василія Великого, високомовним його називаючи, бо всіх перевищив словом і ділом, мало чим до ангелів не дорівнявся, вдачу мав тверду і нелегко прощав прогрішення, і нічого земного не мав. Нижчим же чинили божественного Іоанна Златоустого, за противника його собі маючи, бо легко давав розгрішення і швидко до покаяння приводив. Инші ж знову цього божественного Златоустого возвеличували, бо чоловіколюбніший був і розумів природи слабість, і у повчаннях був гладкомовкий, усіх на покаяння багатьма медоточивими словами своїми наставляв, і вважали його вищим від Василія Великого і Григорія Богослова. Инші ж Григорія Богослова трималися, кажучи, що той красномовством і майстерним поясненням слів і висловів солодкістю всіх, що еллінською освіченістю могли похвалитися, міг тепер перевищити. Так-бо одні святого Григорія вивищували, инші ж його знижували. І через те було розділення між багатьма, і називалися одні Іоаннитами, инші ж василитами, а инші григоритами. І сперечалися через ці імена мужі, в словах і любомудрості досвідчені. Коли так було, за якийсь час явилися великі ці святі спершу по одному, кожний окремо, тоді всі троє разом явно, а не у сні Іоаннові, єпископу Євхаїтського града, вельми вченому мужеві, який, мудрости еллінської достатньо навчений [як же написане ним показує], вершини чеснот досягнув. І єдиними устами мовили до нього: “Ми є одне, як же бачиш, у Бога, і нічого нема в нас супротивного чи такого, щоб суперечність мало, але у свій час кожного з нас божествений Дух спонукав, щоб для спасіння людей повчання написати, і те, чого таємно навчилися, те явно передати. І нема серед нас ні першого, ні ж другого, але що один каже, те обидва инші підтримують. Тому, вставши, звели тим, що через нас мають сварку, не розділятися, бо й коли живі ми були, так і після переставлення старання маємо, щоб до миру й однодумства приводити кінці вселенної. Тому вже в один день з’єднай нас і, як же тобі краще, празничну службу нам склади та иншим передай, що ми є одним у Бога. Ми ж тим, що відправлятимуть нашу пам’ять, помічниками будемо для спасіння, сподіваємося-бо й ми щось мати у Бога”. Коли це сказали єпископові, сходили до неба, світлом невимовним осяяні, і на ім’я кликали один одного. Преподобний же Іоанн-єпископ зразу поспішив вчинити мир між тими, що мали сварку, — як великий у чеснотах муж і в премудрості славний, уставив цей трьох святителів празник, як же йому звеліли святі, і передав церквам святкувати благочесно. Поглянь, як мудро муж цей вчинив: вибрав січень — місяць, який мав пам’ять трьох цих святителів, у перший день — Василія Великого, у двадцять п’ятий — божественного Григорія, а у двадцять сьомий — священного Златоустого. Об’єднав-бо їх у тридцятий день цього ж місяця, канонами, і тропарями, і похвалами увінчавши їх святкування, як же годилося. Треба ж про них і те мовити, що святий Василій Великий у словах повчання не лише вчителів його років, але і стародавніх перевищив: всю-бо пройшов науку до кінця, не лише ту, що в словах, філософію добре пізнав, але й ту, що на ділі, здобув, живучи доброчинно в безкорисливості і цнотливості і сходячи умом до богобачення. На престол архиєрейський возведений був, тридцять сім років від народження маючи, і протягом усіх років церковним був служителем. Священний же Григорій Богослов таким був: якщо б мав бути серед людей образ якийсь і стовп, почасти зі всіх складений чеснот, то таким би був Великий Григорій, життя світлістю прославлений. На таку вершину богослов’я вийшов, що всі подолані були премудрістю його, як у словах учення, так і в догмах віри, тому ж і Богословом всі іменували його. Святительствував ж в Константинополі, правовір’я утверджуючи літ дванадцять, на патріяршому ж престолі трохи [як же в житії його пишеться] поживши, залишив престол через старість і понад вісімдесят років мав, коли відійшов із тутешніх. Про божественного ж Златоустого праведно було б казати, що всіх еллінських мудреців перевищив розумом, словом і злагодженням мови, і Божественне Писання вияснив і витлумачив прекрасно, і настільки євангельській проповіді допоміг, що якби не було цього святого [хоч і сміливо сказано], то знову годилося б на землю приходу Христовому бути. Також і в чеснотах діянням і богобаченням всіх перевищив вельми, милостині і любови був джерелом, ревности сповнений і учительства, прожив же всіх літ шістдесят і три. Пастирем був Христової Церкви шість років. Трьох цих єрархів великих молитвами Христос, Бог наш, єретичні бунти нехай переможе, нас же в єдиномислії і мирному влаштуванні хай збереже і небесного свого Царства нехай сподобить, бо благословенний Він навіки. Амінь.

 

 

Тропарі, кондаки, молитви та величання